КАС ВС: об’єкт, внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, без будь-яких додаткових застережень і вимог є об’єктом культурної спадщини та пам’яткою культурної спадщини національного значення

Об’єкт всесвітньої спадщини, внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, без будь-яких додаткових застережень і вимог щодо внесення його до Державного реєстру нерухомих пам’яток України є об’єктом культурної спадщини та пам’яткою культурної спадщини національного значення в розумінні норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», а отже, землі, на яких розташований такий об’єкт, за законом належать до земель історико-культурного призначення незалежно від того, яке цільове призначення цих земель було встановлено рішеннями органів місцевого самоврядування, містобудівною документацією. На такий висновок Верховного Суду звертає увагу пресслужба ВС.

Під час розгляду заяв і доданих до них документів про надання містобудівних умов та обмежень на такі земельні ділянки орган, який за законом уповноважений їх видавати, зобов’язаний перевірити відповідність наміру забудови такому цільовому призначенню з урахуванням установленого законом режиму використання цих земель, зокрема визначеному законом виду їх використання.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 6 грудня 2023 року у справі № 380/4498/20  міститься висновок про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для будівництва готелю на площі Міцкевича в м. Львові.

Обставини справи

На обґрунтування позову зазначалося, що площа Міцкевича розміщується в межах історичного ареалу м. Львова та на території об’єкта, внесеного до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і що за вказаною адресою розташована пам’ятка культури національного значення. Розміщення готелю не відповідає категорії земель історико-культурного призначення.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Верховний Суд дійшов висновку, що Закон України «Про охорону культурної спадщини» без жодних застережень та без необхідності додаткової реєстрації такого об’єкта в Державному реєстрі нерухомих пам’яток України прямо відносить об’єкт всесвітньої спадщини до об’єкта культурної спадщини зі статусом пам’ятки культурної спадщини національного значення.

ВС констатував, що на земельній ділянці, яка у спірних правовідносинах віддана під забудову й щодо якої затверджено містобудівні умови та обмеження, розташовується пам’ятка культурної спадщини національного значення «Львів – Ансамбль історичного центру», яка одночасно є об’єктом всесвітньої спадщини та занесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тому спірна земельна ділянка належить до категорії земель історико-культурного призначення за законом і таке цільове призначення може бути змінено виключно за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

Під час розгляду заяв і доданих до них документів про надання містобудівних умов та обмежень на земельні ділянки, які належать до земель історико-культурного призначення, орган, що за законом уповноважений їх видавати (приймати рішення про їх затвердження), зобов’язаний перевірити відповідність наміру забудови такому цільовому призначенню з урахуванням установленого законом (законодавством) режиму використання цих земель, у тому числі визначеному законом виду їх використання.

У разі надання містобудівних умов та обмежень щодо земельних ділянок, на яких розташований об’єкт всесвітньої спадщини, внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, згаданий орган зобов’язаний враховувати і вимоги спеціального законодавства, яким урегульовано особливості охорони об’єктів всесвітньої спадщини, зокрема перевірити, чи відповідає намір їх забудови плану управління об’єктом всесвітньої спадщини, який, окрім іншого, повинен містити опис умов, обмежень і заборон щодо об’єкта всесвітньої спадщини, його території та буферної зони.

У цій справі встановлено, що виконавчий комітет Львівської міської ради, ухвалюючи спірне рішення, не врахував фактичного правового статусу об’єкта всесвітньої спадщини «Львів – Ансамбль історичного центру», який внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і є пам’яткою культурної спадщини національного значення, не взяв до уваги визначеної за законом категорії земельної ділянки, розташованої під таким об’єктом культурної спадщини, виду її використання, дозволеного законодавством, чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Тож колегія суддів дійшла висновку, що містобудівні умови та обмеження, як і рішення про їх затвердження, є незаконними й такими, що порушують не тільки права позивачів, а й громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства.