Видавництво 
20 березня в Києві відкрився ІХ Форум із реструктуризації та банкрутства. Організатором заходу стало видавництво «Юридична практика» за підтримки Міністерства юстиції України, генеральний партнер – EQUITY, експертний партнер – «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери», стратегічний партнер – L.I.GROUP.
Перша сесія форуму була присвячена проблемам реструктуризації та банкрутства під час війни. Модератором сесії став керуючий партнер EQUITY Олег Маліневський.
Захід почався зі слів подяки українським воїнам та хвилини мовчання за загиблими захисниками, які віддали своє життя за свободу та незалежність України.
Розпочинаючи сесію, пан Маліневський зауважив, що започаткований форум став незалежним майданчиком, де обговорюються доленосні питання, і висловив упевненість, що захід продовжить свою місію, не лише вирішуючи поточні питання, а й пропонуючи певні рішення для галузі банкрутства. Основа обговорення, як зазначив модератор, – це візія, ідеї та ефективні рішення.
Про тенденції законодавчого регулювання галузі, її перспективи та роль держави розповів народний депутат України Олексій Мовчан. Він зазначив, що політики погано ставляться до поняття «реструктуризація», адже це не про щось хороше. «Але насправді це про фінансову свободу, швидкість руху капіталів і про пришвидшення», – наголосив нардеп.
Одне з нагальних питань, яке зараз обговорюється в парламенті, – це законопроєкт 10143. У ньому йдеться про превентивну реструктуризацію, тож Олексій Мовчан запевнив, що цей законопроєкт буде ухвалено найближчим часом: «Розуміємо цю відповідальність. Вірю в ініціативу, бо це свого роду санаторій для бізнесу – відновитися, зробити паузу і потім продовжити свою економічну діяльність, замість того щоби проводити реанімацію».
Олексій Мовчан зазначив, що парламент активно працює над євроінтеграційними та макрофінівським реформами. У цьому контексті він згадав, зокрема, законопроєкт 4409, проте зізнався, що попереду ще багато роботи.
На запитання модератора, кого має рятувати процедура банкрутства: боржника, кредитора чи економіку, – нардеп відповів, що ключовий пріоритет – віднайти баланс, щоби плекати конкуренцію та рівні правила гри для всього бізнесу.
Іванна Смачило, заступниця голови Фонду держмайна України, порушила тему заборгованості в державному секторі.
Передусім посадовиця зауважила, що, крім приватизації, ФДМУ відповідає й за оренду державного майна, відчуження, реалізацію санаційного майна тощо.
«Серед іншого в нас є місія з припинення державних підприємств. Два роки тому було прийнято рішення, що всі держпідприємства мають перейти у Фонд державного майна, щоб ми побачили, які з них можна відпустити на приватизацію, які можна віддати в оренду за ринковою ціною через прозорі конкурси, що потрібно ліквідовувати. На сьогодні у ФДМУ понад 2 тис. таких підприємств, і це далеко не всі підприємства, якими володіє держава. На мою думку, держава є неефективним власником. Це не історія про Україну, адже цивілізовані країни вже перегорнули цю сторінку», – зауважила Іванна Смачило. І додала, що держава має зберегти стратегічні підприємства, яких не так уже й багато, а решту віддати на ринок.
Спікерка також зазначила, що у ФДМУ був здійснений так званий тріаж, за результатами якого з’ясувалося, що департамент з припинення державних підприємств працюватиме з близько 600 підприємствами, половину з яких потрібно фактично ліквідовувати, а інші 300 підприємств, у яких є активи та майно, треба виводити з банкрутства.
Пані Смачило назвала державні підприємства тягарем, тому що щодня збільшується заборгованість із заробітної плати, перед кредиторами, з податків тощо. «Що швидше ми запустимо процес припинення цих підприємств, то краще буде і для кредиторів, і для країни. Ми забезпечимо правильне використання тих можливостей, які ще є на підприємстві. Для цього потрібні три ресурси: людський, зміни до законодавства і кошти, щоб усе це реалізовувати», – наголосила заступниця голови Фонду держмайна України.
Яку користь матиме галузь від приведення національного законодавства до стандартів ЄС, розповів Юліан Хорунжий, старший партнер Ario Law Firm.
Він запропонував розглянути превентивну реструктуризацію у двох аспектах: національному і міжнародному.
Превентивна реструктуризація, як зазначив спікер, передбачена Директивою ЄС 1023/2019. Вона з’явилася завдяки тому, що Євросоюз прагне до гармонізації законодавства всіх країн-членів. Водночас сфера банкрутства дуже стара, і в більшості країн ЄС звести все до спільного знаменника фактично неможливо.
Друга причина запровадження Директиви – це те, що процедури банкрутства призводять до ліквідації боржника. «Тому Євросоюз прийняв рішення звести все до спільного знаменника, запровадити можливість другого шансу, тобто перезапустити бізнес, щоб він став економічно активним. ЄС це не вигадав, а запозичив у США модель судової санації, яка зарекомендувала себе дуже добре», – зазначив Юліан Хорунжий.
За його словами, Директива ЄС 1023/2019 у будь-якому разі запрацює й в Україні, тож треба бути готовим до її швидкого запровадження.
Що стосується національного аспекту, то спікер навів статтю 5 Кодексу України з процедур банкрутства, в якій йдеться про санацію і яка «абсолютно не працює». Тож більше сподівань експерт поклав на прийняття законопроєкту 10143.
Про те, які перешкоди виникають під час реструктуризації з боржниками та які загалом найближчі очікування в цій галузі, розповів Арсен Мілютін, заступник голови правління АТ «Ощадбанк».
За його словами, банк зараз є учасником багатьох проваджень про банкрутство. «Ми як великий кредитор із досвідом роботи в судах чинною процедурою банкрутства не задоволені», – зізнався спікер. Він додав, що навіть ті гарні інструменти, які були закладені в Кодексі з процедур банкрутства, не працюють і викликають незадоволення. Тому будь-яка ініціатива надихає.
Щодо наслідків війни Арсен Мілютін зауважив, що банківська система в цілому непогано пройшла цей виклик. Але наслідки для портфеля проблемної заборгованості жахливі.
Так, до війни банки мали стратегію роботи з такими портфелями і впевнено рухалися до індикативів від акціонерів та міжнародних партнерів, наразі ж надаються короткі реструктуризації.
Спікер зазначив, що на 1 березня 2022 року в українських банках було 27% кредитного портфеля з проблемною заборгованістю, а на 1 січня 2023 року ця цифра сягнула вже 37%.
За його словами, НБУ в деяких випадках рекомендує утримуватися від заходів примусового характеру: «Банки готові на це, проте регуляція, яка є сьогодні, подеколи змушує використовувати інструменти примусового стягнення. Але це неправильно з точки зору суспільного сприйняття, і банківські установи очікують від регулятора більш дієвих кроків».
Зараз експерт не бачить перспектив у національних судах. Більш дієвий інвестиційний арбітраж, але він дуже дорогий.
Які практичні бар’єри реструктуризації заборгованості виникають перед українськими банками та які є альтернативні способи погашення заборгованості в процедурах банкрутства, розповів Олег Чичва, арбітражний керуючий, адвокат, член Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, сертифікований торговець фінансовими інструментами.
Він зауважив, що, попри те що в українському законодавстві запроваджувалася саме процедура відновлення платоспроможності боржника, 90%, на жаль, ішли в ліквідаційну процедуру.
Серед основних проблем експерт виділив такі:
- в більшості українських банків (як приватних, так і державних) відсутні гнучкі процедури відносно ефективного алгоритму дії щодо клієнта-боржника, який має прострочену кредиторську заборгованість перед банком;
- під час обрання клієнтом-боржником банку шляхом врегулювання своєї кредитної заборгованості через процедуру банкрутства банки в більшості випадків негативно сприймають входження боржника в таку процедуру через можливість існування певних факторів, таких як:
- захист арбітражним керуючим виключно інтересів боржника;
- наявність у боржника значної кредиторської заборгованості перед кредиторами-партнерами, яка перевищує заборгованість перед банком;
- інші фактори, які формують у банків упереджене ставлення до процедури банкрутства їх клієнта в частині можливості його проведення з вигодою як для кредиторів, так і для боржника;
- наявність у банках, здебільшого державних, довгого та складного процесу узгодження прийняття рішень стосовно проблемних активів, що певною мірою нівелює можливість узгодження та реалізацію в межах процедури банкрутства ефективних й альтернативних механізмів;
- завищені очікування банку щодо вартості заставленого майна боржника, яким забезпечено виконання зобов’язання перед банком, та розміру погашення своїх вимог за рахунок такого майна в процедурі ліквідації.
Серед потенційних ризиків для банку в межах тривалої ліквідаційної процедури експерт назвав втрату майна боржника, суттєве зменшення вартості цього майна, накладення обтяжень на майно боржника та інші чинники, які впливають на можливість реалізації майна за найвищою ціною.
Пріоритетною судовою процедурою у справі про банкрутство Олег Чичва вважає процедуру санації, оскільки є система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Продовжив дискусію щодо того, як існує ринок в умовах війни, Микола Куліш, начальник управління проєктного менеджменту та фінансової реструктуризації АТ «Укрексімбанк».
Передусім експерт відзначив, що за останні два роки банки зміни свої погляди та підходи щодо боржників, які стикнулися з проблемами і стали частково неплатоспроможними.
Водночас він зауважив, що коли кредит перебуває в бізнесі, інструменти дуже обмежені. Здебільшого це реструктуризація, яка має перелік чітких вимог, або визнання кредиту проблемним.
Зі свого досвіду експерт зазначив, що департамент стягнення в банку передусім розглядає шляхи, яким чином можна добровільно врегулювати борг. Слід максимально вивчити бізнес клієнта: які причини та які можливості й перспективи. Адже наслідки стягнення можуть бути незворотними.
«Добровільне врегулювання може передбачати відновлення бізнесу, здійснення добровільного продажу активів боржника або навіть очікування деокупації», – наголосив доповідач. Утім, пауза у відносинах має базуватися на довірі між сторонами.
Ба більше, банки зацікавлені в тому, щоби зберегти бізнес і для своєї діяльності, і для країни.
Сьогодні нормативні документи ставлять учасників ринку в дуже вузькі рамки в частині регулювання правовідносин, тому банкір висловив сподівання на більшу активність регулятора й законодавця.
Завантажується ...
