Експерти проаналізували ефективність санкційного правосуддя в Україні

У столичному готелі Hyatt Regency Kyiv продовжує роботу конференція «Бізнес VS Санкції», організована видавництвом «Юридична практика». Наскільки ефективно в Україні працює система санкційного правосуддя, аналізували учасники третьої сесії під модерацією Дмитра Безмаля, партнера АО LES. Відкриваючи сесію, модератор подякував організаторам та партнерам заходу, але найбільша подяка, на його думку, адресована захисникам нашої країни – Збройним силам України, завдяки яким юристи мають можливість продовжувати роботу. Пан Безмаль висловив упевненість, що тема бізнесу і санкцій залишається актуальною в будь-який час, адже здорова економіка, що продовжує працювати, є запорукою нормального функціонування будь-якої держави. Своєю чергою, санкції, як заходи впливу на бізнес, не завжди бувають виправданими. А отже, ця тема є цікавою та дискусійною. За словами експерта, під час війни питання санкцій набуває інакшого забарвлення, ніж це було у 2021 році, на початку імплементації відповідних механізмів владою. Тож одна із сьогоднішніх функцій юристів – пояснювати дію таких механізмів суспільству, яке досить часто їх не розуміє, хоча й покладає на них дуже великі сподівання щодо руйнування економіки нашого ворога та відбудови нашої держави після перемоги.

Олег Васьковський, секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, під час виступу навів приклади із судової практики щодо санкцій і мораторію під час війни. Як один із головних кейсів під час свої доповіді спікер навів справу № 925/1248/21 (НВП “Смілянський електромеханічний завод”). Зокрема, у межах справи про банкрутство вказаного підприємства до суду надійшла заява від ТОВ «Представництво «Смілянський електромеханічний завод» (м. москва) з грошовими вимогами до боржника на суму 18 147 851,79 грн. Суд І інстанції, з висновками якого погодився суд ІІ інстанції, залишив заяву без розгляду. Суди брали до уваги, що, враховуючи положення статті 17 Конституції України, підп. 1 п. 1 постанови КМУ № 187, вимоги ТОВ  “Представництво “НВП  Смілянський електромеханічний завод” – юридичної особи, створеної та зареєстрованої відповідно до законодавства рф, не можуть бути виконані та визнані з огляду на наявність мораторію (заборони) на їх виконання. ВС постановою від 30.05.2023 судові рішення І та ІІ інстанцій про залишення без розгляду заяви ТОВ «Представництво «Смілянський електромеханічний завод» (м. москва) про визнання грошових вимог до боржника скасував і ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні заяви ТОВ «Представництво «Смілянський електромеханічний завод» (м. москва).

Висновки Верховного Суду були такі:

• дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов’язань. З моменту запровадження зазначеного мораторію суб’єктивне право осіб – кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у постанові КМУ № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов’язаної сторони, зокрема шляхом звернення за судовим захистом;
• установлений в підп. 1 п. 1 постанови КМУ № 187 мораторій (заборона) на виконання грошових та інших зобов’язань, кредиторами (стягувачами) за якими є юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства рф, у співвідношенні з положеннями КУзПБ щодо правил і наслідків звернення та визнання грошових вимог кредитора до боржника у справі про банкрутство виключає можливість визнання за правилами КУзПБ грошових вимог тих кредиторів, що є особами, визначеними у постанові КМУ № 187, зокрема юридичними особами, створеними та зареєстрованими відповідно до законодавства рф, якою є ТОВ.

Головними проблемними питаннями застосування постанови КМУ від 03.03.2022 № 187 пан Васьковський називає такі:

• стадійність застосування постанови КМУ (застосовувати і відмовляти в позові / застосовувати, задовольняти позов і відстрочувати виконання рішення / задовольняти позов, а застосовувати постанову на стадії примусового виконання рішення суду);
• застосування щодо розрахунків за договорами, якщо контрагент/товар є пов’язаним із країною-агресором (можливість виконання зобов’язання / здійснення розрахунків / зарахування коштів на рахунок особи, яка є резидентом України);
• застосування постанови КМУ, якщо контрагент – суб’єкт республіки білорусь.

Андрій Никифоров, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, у своїй презентації поділився напрацюваннями Мін’юсту та ВАКС щодо санкцій у вигляді стягнення активів у дохід держави.

Він нагадав, що санкція, передбачена пунктом 1-1 частини 1 статті 4 Закону України “Про санкції”, має винятковий характер та може бути застосована лише щодо фізичних та юридичних осіб, які своїми діями створили суттєву загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України (зокрема, шляхом збройної агресії чи терористичної діяльності) або значною мірою сприяли (в тому числі, шляхом фінансування) вчиненню таких дій іншими особами, зокрема до резидентів у розумінні Закону України “Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів”.

Підставами для застосування санкцій є:

• заподіяння істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України;
• суттєве сприяння вчиненню дій або ухваленню рішень щодо заподіяння істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України.

За результатами розгляду санкційних справ ВАКС ухвалив 26 справ, з яких 18 рішень суду не оскаржувалося, 8 рішень ВАКС оскаржено в АП ВАКС, 5 рішень було скасовано, 1 – залишено без змін, в одному – відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою на рішення ВАКС, й ще одна апеляційна скарга ще перебуває на розгляді.

Працюючи в цій категорії спорів, на думку пана Никифорова, юристам передусім слід враховувати практику АП ВАКС у таких провадженнях:

• постанова АП ВАКС від 16.06.23 у справі№ 991/265/23;
• постанова АП ВАКС від 03.02.23 у справі № 991/6606/22;
• постанова АП ВАКС від 04.01.23 у справі № 991/5572/22;
• постанова АП ВАКС від 17.05.23 у справі № 991/3250/23.

Віктор Дубовик, керівник Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України, розповів про забезпечення дотримання санкційного механізму у сфері державної реєстрації. Говорячи про найчастіші порушення у цій сфері, щодо яких Офіс протидії рейдерству розглядає скарги про невідповідність законодавства про державну реєстрацію, пан Дубовик навів приклад одного з найяскравіших звернень до Мін’юсту. Це звернення надійшло від Служби безпеки України в особі департаменту контррозвідки з метою скасування реєстраційних дій щодо зміни в Державному реєстрі речових прав громадянина рф (як було зазначено на той момент) на громадянство іншої країни (Ізраїль). Спікер зауважує, що закон про державну реєстрацію в принципі не передбачає такого механізму, як «зміна громадянства власника нерухомості». Презюмується, що в той момент, коли особа набуває право власності на певне майно, вона є громадянином певної країни, про що зазначено у відповідних документах, які подаються для вчинення нотаріальних чи реєстраційних дій. Відповідно, нотаріус, допомагаючи такій особі змінити громадянство, намагається вивести це майно з-під дії мораторію для подальшого відчуження. Отже, департамент контррозвідки встановлює, що на цей час така особа намагається уникнути застосування або санкцій, або мораторію, звертаючись до Мін’юсту з відповідною скаргою. В результаті Міністерство юстиції скасовує вказані реєстраційні дії та застосовує до такого нотаріуса чи державного реєстратора санкції з блокування доступу до державного реєстру на строк 3 місяці, а також скасовує відповідну реєстраційну дію.

Інший кейс, який, за словами Віктора Дубовика, є досить демонстративним, – це зміна кінцевого бенефіціарного власника в Реєстрі юридичних осіб із метою подальшого уникнення застосування санкційних обмежень, можливості відчуження вказаного майна наступним учасником і запобігання його стягненню в дохід держави. Мін’юст так само отримував від СБУ скарги з вимогами скасування таких реєстраційних дій, що були проведені великою кількістю нотаріусів та державних реєстраторів стосовно майна багатьох юридичних осіб, які належать одному з українських олігархів, що перебуває під санкціями. В процесі дослідження було з’ясовано, що реєстраційні дії, які проводились відносно цієї особи, вчинялися нібито на підставі договорів купівлі-продажу часток у компаніях, розміщених в офшорних юрисдикціях. Відповідно, в частині українського законодавства це стосувалося виключно зміни кінцевого бенефіціарного власника. В розумінні тих юристів, які консультували вказаного олігарха, зміна кінцевого бенефіціарного власника на підставі договорів, які були укладені до моменту накладення санкцій, є підставою для проведення такої реєстраційної дії. Проте зрештою Мін’юст встановив, що державний реєстратор на момент проведення мав користуватися відомостями щодо застосування до такого бенефіціарного власника санкційних обмежень, і відповідно, не відмовляючи, а проводячи такі реєстраційні дії, він порушив законодавство про державну реєстрацію й заслуговує на скасування реєстраційних дій та блокування доступу до державного реєстру, де вони проводились. 

Олена Фонова, суддя-спікер Господарського суду Луганської області, к.ю.н., виступила з доповіддю на тему «Russian roots: що треба знати під час розгляду справи». За її словами, щоб розпочати розгляд санкційної справи та належно її завершити, в суду з’явилась така опція, як перевірка позивача на предмет наявності «російського коріння» відповідно до постанови КМУ № 187, яка передбачає певні заборони на виконання зобов’язань кредиторами, в яких є такі особи. Суд фактично обмежений цим функціоналом, адже в нього є Єдиний держреєстр юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, де можна отримати розширений витяг та побачити, чи є в юридичної особи таке російське коріння, тобто побачити бенефіціарних власників й кінцевих власників із громадянством рф.

Пані Фонова навела приклади інших сервісів, окрім держреєстру, де можна отримати таку розширену інформацію. Станом на січень 2023 року в Україні зареєстровано 23 859 компаній з російським або білоруським корінням.

Найчастіше, за словами судді, під час здійснення провадження у справах про банкрутство виникають такі питання:

• чи повинен суд або арбітражний керуючий перевірити самостійно або за заявою інших учасників провадження кредитора на предмет пов’язаності з рф чи наявність інших підстав для застосування санкцій;
• відкриття провадження за заявою такого кредитора;
• право на визнання грошових вимог такого кредитора;
• процесуальні наслідки для суду та арбітражного керуючого щодо вже визнаних раніше грошових вимог та права на забезпечення такого кредитора;
• повноваження кредитора в органах управління боржника та реалізація кредитором інших прав у процедурі (оскарження правочинів боржника тощо);
• як здійснити розподіл коштів та задоволення вимог такого кредитора;
• чи потрібно перевіряти потенційного покупця – учасника аукціону з продажу майна банкрута;
• якщо відомості у справі щодо «особливостей» кредитора чи боржника подав не учасник справи про банкрутство;
• якщо кінцевий бенефіціар має подвійне громадянство, зокрема рф;
• якщо кінцевий бенефіціар є іноземною ЮО, але фінансується з коштів рф чи пов’язаних з нею осіб.

За словами пані Фонової, зважаючи на дефіцит таких кейсів, судді намагаються аналізувати санкційну судову практику не лише ВС, а й на рівні судів першої та апеляційної інстанції. Суддя наводить приклад – справу, де ліквідатор надіслав запит щодо порядку виконання заборони, встановленої постановою № 187, до Міністерства юстиції України. У відповіді Мін’юст зазначає: «Якщо рф або особа, пов’язана з державою агресором, є кредитором у справі про банкрутство, то задоволення вимог такого кредитора постановою № 187 заборонено». Відповідаючи на запитання ліквідатора, що робити з кредиторами, які пов’язані з державою-агресором, пов’язаними з ними особами та з коштами, які повинні бути розподілені між ними, Міністерство юстиції України повідомило: «Під час здійснення арбітражним керуючим судової процедури банкрутства, вбачається необхідним повідомляти господарський суд, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство та збори (комітет) кредиторів, про встановлення осіб, пов’язаних із державою – агресором, які є учасниками провадження для перегляду визнаних судом їх вимог, в тому числі у зв’язку із встановленим мораторію на задоволення їх вимог із визначенням правового статусу такого кредитора і забезпечення дотримання законності та захисту інтересів всіх учасників справи».

Як можливі шляхи вирішення порушених питань пані Фонова пропонує:

• передбачити обов’язок кредитора – української ЮО, за винятком державних органів, подавати разом із заявою про відкриття, заявою про визнання конкурсних, поточних вимог розширений витяг із реєстру із зазначенням кінцевих бенефіціарів;
• передбачити обов’язок кредитора – іноземної юридичної особи подавати разом із заявою про відкриття, заявою про визнання конкурсних, поточних вимог інформацію з офіційних джерел країни реєстрації щодо реєстрації такої ЮО та її кінцевих бенефіціарів.

А у разі недотримання такого обов’язку – залишати заяви без розгляду.

На думку спікерки, необхідно законодавчо передбачити обов’язок наявних кредиторів, боржника, за винятком державних органів, надати у встановлений судом строк вказану інформацію. Також законодавчо передбачити наслідки для кредиторів з russian roots, вимоги яких вже визнані, у вигляді погашення їх вимог після зняття мораторію або законодавчого врегулювання їхнього статусу у процедурі банкрутства.

Михайло Третьяков, керуючий партнер АО AZONES, розповів про спори крізь призму практики застосування санкцій. На його думку, інститут санкцій є невіддільною частиною світового механізму відповідальності за здійснення найтяжчих міжнародних злочинів та порушення прав людини. Він має доволі широкий спектр санкційних інструментів, зокрема секторальні санкції, ембарго тощо. В Україні цей інститут здебільшого набув виразу у формі індивідуальних санкцій щодо фізичних та юридичних осіб. Однак, на думку експерта, враховуючи об’єктивні обставини, цей інститут формувався в Україні доволі швидко. Активна фаза застосування санкцій налічує тут лише декілька років, констатує пан Третьяков. На жаль, ця швидкість внесла певні деструктивні національні риси до українського інституту санкцій. Водночас у міжнародній практиці застосування санкційних інструментів має передусім превентивний та обмежувальний характер. Втім, здобутки та напрацювання національної системи будуть предметом аналізу й відповідних рішень міжнародних інститутів, зокрема ЄСПЛ, упевнений спікер.

Завершила роботу останньої сесії доповідь Володимира Ващенка, партнера VB PARTNERS, який зробив деякі акценти на практиці Вищого антикорупційного суду України щодо санкційного судочинства. Він звернув увагу на те, що суддям доводиться й досі працювати з підзаконним актом – постановою КМУ № 187, яка приймалась під тиском наступу рф ще в березні минулого року, хоча з того часу законодавець мав би вже прийнятий відповідний закон.

За словами пана Ващенка, санкційні справи призначаються до розгляду сьогодні в Україні в порядку спрощеного провадження, хоча закон цього прямо не передбачає. Але з огляду на скорочені строки суди намагаються якнайшвидше перейти до розгляду справи по суті, уникнути підготовчих засідань. Утім, чи завжди це виправдано, ставить риторичне запитання спікер. Строки розгляду відповідних справ, закріплені у статті 283-1 КАС України, на сьогодні нереалістичні, тому суди з минулого року навчились обґрунтовувати недотримання законодавчо встановленого строку.