Експертки ETERNA LAW розповіли про визнання та виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної агресією рф, на національному й міжнародному рівнях

Зі спеціальною доповіддю в рамках конференції «Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок війни» виступили Лідія Жовтяк, адвокатка, радниця міжнародної судової практики ETERNA LAW, а також Крістіна Шаповалова, радниця міжнародної судової практики ETERNA LAW, керівниця практики компенсації збитків, завданих внаслідок війни, співголова комітету ААУ з компенсації збитків, завданих військовою агресією, та воєнних злочинів.

Зокрема, в рамках доповіді пані Жовтяк розповіла про аспекти, які треба враховувати для успішного визнання та виконання українських судових рішень за кордоном. Крістіна Шаповалова, своєю чергою, окреслила перспективи визнання і виконання українських судових рішень за кордоном та джерела отримання компенсації.

За словами Лідії Жовтяк, доповідь була підготовлена в контексті тих рішень українських судів, які вже зараз у приватному порядку отримують особи, які постраждали від російської агресії. Власне, які і будь-які інші, рішення українських судів мають визнаватися та виконуватися на території інших держав на підставі дії міжнародних договорів. Простішим є виконання рішень арбітражних судів з огляду на дію Нью-Йоркської конвенції 1958 року, яка налічує понад 160 сторін. Подібного міжнародного правового інструмента щодо визнання та виконання іноземних судових рішень, за словами спікерки, досі не існує, тому ці питання регулюються низкою регіональних і міждержавних угод, приписами національного права кожної країни.

Власне, у багатьох країнах Західної Європи, США, Канаді рішення українських судів виконувалися лише відповідно до принципів взаємності та на умовах, передбачених внутрішнім законодавством відповідної держави.

Однак пані Жовтяк вказує на те, що з серпня цього року для України набрала чинності Конвенція про угоди про вибір суду 2005 року (ратифікована 15.06.2021). Ця Конвенція діє в країнах ЄС, Великобританії. Конвенція підписана, але не ратифікована США, Ізраїлем, Китаєм.

Також з вересня цього року набула чинності Гаазька конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах (ратифікована 1 липня 2022). Ця конвенція була також ратифікована державами Євросоюзу. Державами, які підписали цей документ, але не ратифікували його, є, зокрема, Ізраїль та США.

Також, ще у 1994 Україна ратифікувала Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (укр/рос), яка діє для рф, білорусі, Молдови, Вірменії, Таджикистану, Узбекистану.

Лідія Жовтяк вказує на те, що будь-яке міжнародне та локальне законодавство іноземних країн встановлює певні вимоги, за яких те чи інше рішення може бути визнане та виконане на території певної держави. І для збільшення шансів успішного виконання рішення українського суду про стягнення шкоди з рф ці вимоги потрібно враховувати ще на етапі розробки стратегії, підготовки позовної заяви та розгляду конкретних юрисдикцій, де планується визнання рішення, пошук активів та виконання такого рішення.

Попри те що вимоги можуть дещо різнитися залежно від юрисдикції, де планується виконання рішення, спікерка звернула увагу колег на певні спільні вимоги, які є дещо проблемними у контексті спорів про стягнення шкоди з рф.

Зокрема, першою універсальною вимогою є вимога належного повідомлення рф про розгляд справи.

Ця вимога є обов’язковою, щоби потім можна було визнати рішення за кордоном. У межах цієї вимоги є два проблемні аспекти:

1. Процесуальна вимога українського процесуального закону щодо надіслання копії позовної заяви та додатків відповідачу.
2. Повідомлення судом сторін про судові засідання.

Водночас надіслання копії позовної заяви з України, як і повідомлення про розгляд справи засобами поштового зв`язку до рф, неможливе, оскільки з 24 лютого Укрпошта не здійснює пересилання відправлень до рф (зокрема, шляхом транзиту через інші країни).

Дипломатичні відносини з рф також розірвані, відповідно, неможливим є надіслання запитів та листів до посольства рф в Україні.

Як видно з практики, що склалася, зараз першу проблему позивачі вирішують шляхом надіслання копій позовної заяви до одного чи одразу кількох посольств рф за кордоном (наприклад, до посольства рф у країні, де планується визнання та виконання рішення українського суду).

Проблемним моментом такого повідомлення є те, що законодавчо посольство рф в іноземній країні не визначено як орган, що уособлює рф та має реагувати на позови проти рф. Наприклад, якщо звернутися до Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року, то вона передбачає, що вручення документів про судовий розгляд за відсутності між країнами спеціальних угод з цього питання вважається здійсненим після отримання таких документів міністерством закордонних справ країни-відповідача.

Ба більше, українська судова практика в такому типі спорів також не є усталеною, оскільки позивачі обирають відповідачем як рф, так і  рф в особі міністерства юстиції рф, в особі президента рф, рф в особі уряду рф, рф в особі посольства рф в Україні.

Станом на зараз відсутні прецеденти з визнання українських рішень, де б такий спосіб надіслання позовної заяви, як надіслання до посольства рф в іноземній країні, визнавався «завчасним врученням у спосіб, щоб надати відповідачу можливість організувати свій захист».

Що ж до аспекту повідомлення рф про розгляд справи та судові засідання, в наявних зараз рішеннях суди вказують, що ними вживається всіх можливих заходів з метою повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

А саме за відсутності дипломатичних каналів українські суди з метою повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи розміщують відповідні повідомлення на сайті суду.

Крім того, суди зазначають, що відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднюються публічно в Єдиному державному реєстрі судових рішень в інтернеті на офіційному сайті судової влади України.

Чи буде цього достатньо? Це питання, на думку Лідії Жовтяк, є відкритим, однак з огляду на те, що рф здійснює військову агресію та грубо порушує міжнародне право, міжнародна спільнота та іноземні суди мають брати до уваги добросовісність позивачів та судів, які використовують всі наявні механізми для належного повідомлення рф.

Наступною універсальною та важливою вимогою пані Жовтяк називає те, що визнання або виконання має бути сумісним із публічним порядком держави, у якій планується визнання та виконання.

Застереження про публічний порядок містяться не лише в міжнародних угодах, а також і в локальному законодавстві кожної з держав.

Водночас деякі держави, наприклад Польща та Іспанія, повністю відкидають можливість застосування іноземного закону в разі, якщо він суперечить основним принципам правопорядку.

А от у швейцарському законі, попри вказівку на те, що застосування норм іноземного права виключається, якщо це могло б призвести до результату, несумісного із швейцарським публічним порядком, передбачається, що суддя повинен також враховувати іноземний публічний порядок.

У Німеччині передбачається, що визнання судового рішення, ухваленого іноземним судом, виключається, якщо воно призвело б до результату, який очевидно був би несумісним із основними принципами німецького законодавства, і зокрема, якщо визнання не сумісне з основними правами.

При цьому єдиного розуміння змісту застереження про публічний порядок не вироблено ні доктринально, ні законодавчо.

Власне, законодавці більшості країн вдаються до надто загальних формулювань, що не дає змоги оцінити межі цього застереження. Як правило, роз’яснення з цього приводу дають суди, коли у конкретних випадках відмовляють у визнанні рішення на цій підставі.

Варто зауважити, що для того, щоб зменшити можливості зловживання та невиправдано розширеного трактування публічного порядку країнами ЄС, Європейський суд справедливості виробив принцип недопустимості відмови в застосуванні іноземного права з мотивів суперечності публічного порядку на підставі простих відмінностей у матеріальному праві іноземного та національного правопорядків (або ж на підставі відсутності відповідної правової норми у lex fori).

Зокрема, вже в 1977 році Суд ЄС пояснює: «Концепція передбачає, крім порушення публічного порядку, яке являє собою будь-яке порушення закону, реальну і досить серйозну загрозу, що зачіпає фундаментальні інтереси суспільства».

Суд ЄС вказав, що звернення до застереження про публічний порядок можливе, лише якщо таке рішення явно порушує фундаментальні принципи або права, що визнаються фундаментальними в межах публічного порядку.

Отже, підставою для відмови в застосуванні іноземного права на підставі статті про публічний порядок не може бути:

1. той факт, що конкретний інститут іноземного права невідомий в цій правовій систем;
2. ситуація, в якій застосування іноземного права буде менш сприятливим для громадянина, ніж застосування національного закону;
3. суб’єктивне переконання судді в «неадекватності» іноземної правової системи.

«Також важливо для нас, що публічний порядок не є монолітною та незмінною концепцією – розуміння публічного порядку може змінюватися з плином часу з огляду на значні зміни обставин, а також залежати від юрисдикції навіть в межах ЄС (оскільки, попри право ЄС, для розуміння публічного порядку має значення локальне право кожної з країн)», – резюмує спікерка.

Наступну частину спеціальної доповіді продовжила пані Крістіна Шаповалова. За її словами, аналізуючи відповідну судову практику, можна ідентифікувати, що кількість судових позовів, як і кількість винесених судових рішень, зростає. На сьогодні суди України ухвалили понад 200 рішень зі стягнення шкоди, заподіяної збройною агресією російської федерації. Вимоги до агресора, встановлені судовими рішеннями, є значними. Наприклад, є рішення про присудження господарським судом 2,5 млрд грн, рішення судів загальної юрисдикції про компенсацію 170 млн реальних збитків та 40 млн моральної шкоди.

Рішення українських судів можуть бути визнані та виконані за кордоном на підставі міжнародних конвенцій, двосторонніх договорів та принципу взаємності. Україна уклала двосторонні договори про правову допомогу у цивільних справах з низкою країн. Наприклад, із Польщею, Литвою, Естонією, Латвією, Чехією, Угорщиною, Кіпром, Грецією.

Визнання і виконання належить до компетенції суду, де запитується виконання. Під час розгляду клопотання суд обмежується перевіркою дотримання вимог до самого клопотання та підстав для визнання та виконання.

«Після отримання нашою командою наприкінці 2022-го першого в Україні рішення суду про стягнення з росії компенсації реальних збитків та упущеної вигоди, завданих українському бізнесу, ми перейшли до наступного етапу – його визнання та виконання задля отримання реальної компенсації завданої шкоди. Безперечно, дуже важливо, що судовим рішенням зафіксовано факт завдання шкоди російською збройною агресією та розмір збитків, таке рішення підлягає примусовому виконанню. Ми сконцентрувалися саме на механізмі, який дає змогу визнати та виконати українське рішення за кордоном», – ділиться досвідом ЕTERNA LAW у відповідній практиці пані Шаповалова.

«Із залученням партнерів ми звернулася з заявою про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення українського суду до Польщі. Справа тривалий час перебуває на розгляді польського суду. Суд звернувся до Міністерства юстиції Польщі за вказанням адрес для вручення документів російській стороні. Паралельно ми працюємо над визнанням та отриманням дозволу на примусове виконання рішення в інших юрисдикціях», – зазначає спікерка.

За словами пані Шаповалової, більшість країн мають внутрішні правила, які дозволяють визнавати та виконувати судові рішення, винесені в інших країнах, однак ці правила відрізняються в кожній країні. Гаазька конвенція 2019 року про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах має на меті забезпечити єдиний підхід.

Саму Конвенцію було прийнято у 2019-му, підписано від імені України у 2020-му. Україна стала другою державою, яка підписала Конвенцію. У 2022 році Рада Європейського Союзу погодилася встановити договірні відносини з Україною в рамках Гаазької конвенції. Вже 1 вересня 2023-го Конвенція набула чинності для України. Уругвай, Ізраїль, Коста-Рика, рф, США, Чорногорія та Північна Македонія підписали, але не ратифікували Конвенцію.

Важливо, що конвенція встановлює уніфіковані вимоги до визнання та виконання судових рішень в різних юрисдикціях, фактично забезпечуючи транскордонний рух судових рішень. Разом із Конвенцією про угоди про вибір суду 2005 року Гаазька конвенція сприятиме доступу до правосуддя, зменшенню витрат, часу та ризиків при визнанні судових рішень в інших юрисдикціях.

Серед факторів, які будуть братися до уваги, такі: чи були документи вручені відповідачу завчасно та у такий спосіб, щоб надати йому можливість організувати свій захист, чи є визнання або виконання очевидно несумісним з публічним порядком запитуваної держави тощо.

У контексті визнання та виконання судових рішень про стягнення збитків з рф основне занепокоєння пов’язане з обмеженням сфери дії Конвенції. Так, відповідно до ст. 5 Конвенції судове рішення може бути виконано за умови, якщо воно ухвалене стосовно позадоговірного зобов’язання, що виникло внаслідок смерті, фізичного ушкодження, пошкоджень або втрати рухомого майна, та дія чи бездіяльність, які безпосередньо спричинили таку шкоду, мали місце в державі ухвалення, незалежно від того, де саме була заподіяна шкода.

Вбачається перспектива визнання рішень у справах щодо пошкодження та втрати рухомого майна, упущена вигода – прямо не передбачена (але не виключається), а відшкодування шкоди, завданої знищенням нерухомого майна, залишається поза сферою застосування Конвенції.

Експерти очікують, що українські судові рішення зможуть бути інтегровані в міжнародний компенсаційний механізм, а саме – зможуть бути надані компенсаційній комісії разом із заявою. Однак офіційна позиція буде лише тоді, коли буде прийнятий порядок.

Під час розробки моделі компенсаційного механізму для України був врахований досвід роботи Комісії ООН з компенсації збитків після вторгнення Іраку в Кувейт.

До останніх подій в Україні це був найбільший прецедент вирішення міжнародних претензій. Робота комісії ООН тривала понад 30 років, було розглянуто майже 2,7 млн претензій та компенсовано 52,4 млрд дол. 1,5 млн заявників. Це 15% від заявлених 352 млрд дол.

Комісія ООН з компенсацій не була судом чи арбітражем, а діяла як політичний орган. Вона виконувала функцію встановлення фактів: перевіряла претензії та їх обґрунтованість, оцінювала збитки та вирішувала спірні питання.

Загалом було 19 груп уповноважених, до складу яких увійшли міжнародно визнані експерти з права, фінансів, бухгалтерського обліку тощо з понад 30 країн, які відповідали за розгляд претензій. Уповноважені мали перевірити прийнятність заявок та здійснити триетапну перевірку:

• визначити, чи підпадають під юрисдикцію комісії збитки, тобто чи є збитки прямим результатом вторгнення;
• перевірити, чи справді заявник зазнав вказаних ним збитків;
• визначити, чи були збитки завдані в заявлених обсягах. Якщо ні – визначити належний розмір збитку на основі доказів, наданих групі.

Компенсації виплачувалися зі спеціального фонду, що наповнювався коштами від уряду Іраку та відсотками від продажів іракської нафти. Присуджені компенсації комісія надсилала урядам та міжнародним організаціям, через які заявники подавали заяви.

Під час роботи комісії в справі Кувейту були встановлені обмеження, щоб заявники не могли отримати кілька компенсацій за ті самі збитки. У формах претензій містився стислий виклад заявлених збитків. Заявникам пропонувалося вказати, чи подавали вони іншу претензію щодо тих самих збитків до іншого форуму, наприклад до національного суду. Якщо такий позов був поданий до іншого суду і компенсація була отримана за ті самі збитки, то позивач повинен був повідомити про це. Уряди Кувейту та Іраку надавали комісії інформацію стосовно судових позовів, що перебували на розгляді в судах їх юрисдикції проти Іраку, наданих компенсацій, одержувачів здійснених платежів або допомоги.

Суми, отримані заявниками як компенсація не пов’язаних із фондом збитків, на яких ґрунтувався позов, підлягали вирахуванню з компенсації до виплати. Іншими словами, невиплачені суми збитків могли бути заявлені до компенсації.

Наприкінці доповіді Крістіна Шаповалова нагадала, що у жовтні 2023 року лідери ЄС схвалили план використання прибутків, отриманих від заморожених російських активів, для допомоги України.

Україна вказала, що надання відсотків, одержаних від заморожених російських активів, буде недостатньо для компенсації збитків, завданих війною, і що вона сподівається отримати активи в повному обсязі. Партнери зазначають, що для стягнення цих коштів на користь України наразі немає юридичного механізму, насправді ж – політичного консенсусу.

На початку грудня Єврокомісія розробить юридичні пропозиції щодо використання 200 млн євро заморожених російських активів і відсотків на ці суми на відновлення України.

Отже, на сьогодні у країні акумулювалися сотні судових рішень проти рф. Кошти, які будуть вилучені з російських активів, скеровуватимуть Україні. Частина з цих коштів могла б бути спрямована на компенсації потерпілим, вимоги яких підтверджені судовими рішеннями, за умови їх цільового використання та реінвестиції в Україну.

Таким чином, потерпілі фізичні та юридичні особи, які зазнали збитків від збройної агресії рф, зараз йдуть приватним  шляхом, звертаючись до судів України та орієнтуючись на подальше визнання та виконання судових рішень за кордоном. Наявні механізми не є взаємовиключними за умови недопущення подвійного стягнення. Водночас, враховуючи кількість судових рішень та обсяги присуджених втрат, є необхідність в уніфікації та централізації підходів до виконання українських судових рішень.