Чи можливо уникнути конфіскації за корупційні злочини

Тетяна Видай, адвокат практики White Collar Crime ЮК «Міллер»

Відчути на собі всі неприємності конфіскації як виду покарання встигло небагато обвинувачених. Однак запит суспільства на конфіскацію майна корупціонерів є, а значить, можна припустити збільшення випадків її застосування в майбутньому.

Захисникам та їх клієнтам буде корисним звернути свою увагу на два неочевидні механізми уникнення конфіскації за корупційні злочини, навіть якщо вона передбачена законом як обов’язкова.

Мінімізація  ризику конфіскації — це не про укладення договору дарування або поділ майна подружжя після першого обшуку та до отримання статусу підозрюваного. Правочини, спрямовані на формальну зміну власника, найімовірніше, будуть визнані недійсними.

З 2019 року суди сформували сталу позицію, що укладення договору зі своїм родичем із метою приховання цього майна від конфіскації свідчить про його фіктивність.

Тому формальна зміна власника може відтермінувати конфіскацію, але не виключить ризик втрати майна. Натомість кримінальний закон містить низку легальних механізмів, які дають змогу уникнути конфіскації, навіть якщо вона визначена санкцією статті як обов’язкова.

Які є види конфіскації?

По-перше, конфіскувати у власність держави можна все або частину майна, що є власністю засудженого за вироком суду.

По-друге, конфіскація майна передбачається в санкціях як обов’язкове (привласнення майна – ч. 5 ст. 191; одержання неправомірної вимоги – ч. 3-4 ст. 368; зловживання впливом – ч. 3 ст. 369-2 КК України) або факультативне (надання неправомірної вигоди – ч. 2-4 ст. 369 КК України) додаткове покарання.

У першому випадку суд зобов’язаний її застосувати у поєднанні з основним покаранням, а в другому — питання про доцільність призначення конфіскації майна вирішується на розсуд суду.

Від конфіскації майна як виду додаткового покарання слід відрізняти спеціальну конфіскацію, яка не є кримінальним покаранням і полягає у вилученні предметів, що визнані:

• знаряддями і засобами вчинення злочину;
• такими, що здобуті злочинним шляхом.

Призначення більш м’якого покарання за корупційні злочини

Кримінальний закон надає суду право призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом. Це визначено ст. 69 КК України:

• ч. 1 надає право призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі санкції статті, або більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією.

Наприклад, якщо санкцією статті передбачено позбавлення волі на строк від 7 до 12 років, суд має право відійти від вказаних меж, призначивши 2 роки.

Проте в ч. 1 ст. 69 КК України прямо визначено, що вона не застосовується до корупційних злочинів;

• ч. 2 надає право не призначати додаткове покарання, що передбачене в санкції статті як обов’язкове.

Заборона її застосування до корупційних злочинів відсутня.

Підставами застосування ст. 69 КК України є дві групи чинників, що характеризують вчинений злочин і особу винного, а саме:

• наявність декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;
• дані, що певним чином характеризують особу винного;

Пом’якшувальних обставин обов’язково повинно бути щонайменше дві. Перелік пом’якшувальних обставин наведений в ст. 66 КК України та не є вичерпним.

Найбільш поширеними з них є:

• щире каяття;
• добровільне відшкодування збитку;
• вчинення злочину внаслідок збігу тяжких обставин чи через службову залежність та будь-які інші.

Щодо даних про особу винного, то головне полягає в тому, що вони дають суду можливість дійти висновку про досягнення цілей покарання без застосування конфіскації.

Це оцінний критерій, і його доведення залежить від кількості та якості зібраних доказів стороною захисту.

Яка судова практика щодо призначення більш м’якого покарання?

Практика з  цього питання не є сформованою. Як правило, ВАКС констатує, що підстави застосування більш м’якого покарання до обвинуваченого відсутні з огляду на пряму заборону.

Право суду не призначати додаткове покарання, що передбачене в санкції статті як обов’язкове, до обвинувачених у корупційних злочинах є дискусійним. Водночас про наявність такої можливості свідчить таке:

• зміст ч. 1 ст. 69 КК України містить обмеження права суду на ухвалення рішення із призначенням більш м’якого основного покарання, ніж передбачено санкцією статті, у разі засудження особи за корупційне кримінальне правопорушення;
• зміни, які передбачають таке обмеження, були внесені лише в ч. 1 цієї статті Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» в редакції №1698-VII від 14.10.2014;
• ч. 2 ст. 69 КК України не містить обмеження її застосування до корупційних злочинів та діє дотепер в редакції, чинній на момент внесення таких змін.

Ураховуючи таку вибіркову позицію законодавця щодо внесення змін та заборону розширеного тлумачення чи аналогії кримінального закону, можна стверджувати про можливість застосування ч. 2 ст. 69 КК України до осіб, які обвинувачуються у вчиненні корупційних злочинів.

Варто зазначити, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, слід трактувати на користь обвинуваченої особи.

На цій підставі суд має право не застосувати до обвинуваченого будь-яке додаткове покарання, зокрема штраф чи позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Деякі аспекти укладення угоди про визнання винуватості

Усталеним у судовій практиці ВАКС є прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання вини за вчинення корупційного кримінального правопорушення.

Таке право передбачено ч. 2 ст. 75 КК України — суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, якщо узгоджено покарання у вигляді:

• виправних робіт;
• службового обмеження для військовослужбовців;
• обмеження волі;
• позбавлення волі на строк не більш ніж п’ять років;
• а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, якщо додаткове покарання у вигляді конфіскації майна за санкцією статті є обов’язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується (постанова ВС від 14.09.2022 у справі № 489/682/16-к).

Отже, в разі затвердження угоди про визнання винуватості, якою узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення корупційного правопорушення, конфіскація майна також не застосовується, навіть якщо вона передбачена санкцією статті як обов’язкове покарання.