Чому Україні важливо захищати моральні права авторів і до чого тут культурна спадщина

Олексій Арданов, начальник відділу авторського права і суміжних прав Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій

Анастасія Толкачова, фахівець відділу авторського права і суміжних прав Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій

Євгенія Нечволода, фахівець відділу моніторингу діяльності організацій колективного управління Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій

Виборюючи своє право на існування, українці наділили абсолютно новим змістом слово “захист”. З одного боку, ми озброїлися правовими інструментами, а з іншого – взяли до рук залізні аргументи, які є ефективнішими перед ворогом. Як з’ясувалося, коли йдеться про відстоювання незалежності і визнані світом кордони, ці інструменти захисту не є суперечливими, а взаємно доповнюють один одного.

Тому одним із завдань України сьогодні є поширити це захисне силове поле на якомога більше суспільних правовідносин.

Далі проаналізуємо, як один з нещодавніх урядових підзаконних актів зробив нас ближчими до позитивних світових практик ефективного захисту культурної спадщини від негативних внутрішніх та зовнішніх впливів.

Але спочатку трохи контексту

Авторське право становлять особисті немайнові права автора і майнові права суб’єктів авторського права. І між ними є кардинальна різниця. Майнові права обмежені певним строком дії, є відчужуваними та пов’язаними з правом людини розпоряджатися результатом своєї творчої діяльності й отримувати винагороду. Водночас особисті немайнові права є безстроковими, невідчужуваними (зокрема, вони не можуть переходити у спадщину), вони пов’язані з правом людини на результат своєї творчої діяльності. Навіть якщо майнові права безповоротно відчужуються за договором або переходять роботодавцю під час створення службових творів, немайнові права залишаються за автором.

Magnum opus авторського права є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Ст. 6 bis цієї Конвенції визначає два основні повноваження автора, що відображають моральний зв’язок між автором та його твором: право авторства та право на недоторканність (цілісність) твору.

За Бернською конвенцією, особисті немайнові права зберігають силу навіть після смерті автора принаймні до припинення майнових прав і здійснюються особами або установами, уповноваженими на це законодавством країни, в якій запитується охорона.

А як за кордоном?

Цікаво, що законодавство у сфері авторського права країн так званої системи загального права (зокрема, це США, Велика Британія, Австралія) історично не акцентувало захисту особистих немайнових правах автора, хоча в обмеженій сфері може діяти відповідне правове регулювання.

У США з 1990 року діє Акт про права візуальних митців (The Visual Artists Rights Act, VARA), який встановлює, що автор твору візуального (образотворчого) мистецтва має право вимагати атрибуції (посилання на автора) та збереження цілісності твору, незалежно від того, чи належать автору також майнові права на твір. Водночас строк дії особистого немайнового права дорівнює строку дії авторського права і застосовується до творів, створених після 1991 року, але лише за життя автора. Якщо твір створений у співавторстві, строк дії особистих немайнових прав закінчується в момент смерті останнього зі співавторів.

Більшість штатів США застосовують VARA, що дозволяє автору самостійно звертатися за захистом моральних прав. Штат Мен надає можливість звернення до суду авторам, а також їхнім особистим представникам. У Каліфорнії задля збереження або відновлення цілісності твору, якщо є вірогідність його пошкодження або знищення, до суду з позовом можуть звернутись державні або приватні неприбуткові мистецькі організації. Штати Массачусетс та Нью-Мексико надають право на захист добросовісним спілкам та іншим митцям, які попередньо отримали дозвіл на це від первісного автора. Однак загальне правило, що забороняє передавання немайнових прав, залишається в силі.

У Франції діє Кодекс інтелектуальної власності (Code de la propriété intellectuelle), положення якого передбачають, що через особливості моральних прав (а саме їхню невичерпність та невідчужуваність) після смерті автора його спадкоємці, які є природними охоронцями його пам’яті, стають відповідальними за охорону його моральних прав на твори. Водночас особа, яка може довести особисту зацікавленість у цій справі, має право подати позов до суду за неналежне управління моральними правами автора з боку спадкоємців.

Фальшивий Роден

Як уже зазначалося, безстроковість моральних прав не вимагається ст. 6 bis Бернської конвенції, хоча застосовується в законодавстві країн європейського континентального права.

Річ у тім, що, визнаючи моральні права як безстрокові, можна захистити культурну спадщину, адже інтереси суспільства стають важливим фактором.

Наприклад, у 1971 році на аукціоні у Версалі Ааґе Ферсінґ придбав форми для статуї і надалі стверджував, що вони створені художником Огюстом Роденом (1840-1917), хоча на формі не було жодних вказівок на автора. Музей Родена в Парижі, який був призначений Огюстом Роденом захисником його моральних прав, не зміг підтвердити автентичність форм, тому зв’язався з паном Ферсінґом і поінформував, що йому забороняється використовувати на відповідних творах підпис Родена. Заборона була проігнорована, тому музей Родена подав позов до суду на пана Ферсінґа про порушення особистих немайнових прав Родена. Суд ухвалив рішення на користь музею Родена та констатував: фальшиве приписування Родену авторства твору, який не був ним створений, є порушенням права художника на повагу до його імені та художньої ідентичності його творів. Отже, музей Родена, виконуючи своє зобов’язання, подав до суду і виграв позов, захищаючи права художника незважаючи на те, що пройшло понад 50 років після його смерті.

У деяких інших країнах, наприклад в Італії, моральні права померлого автора передаються офіційному органу, призначеному для захисту моральних прав щодо творів італійських авторів згідно з Кодексом культурної спадщини 2004 року (Codice dei beni culturali e del paesaggio).

Можна зробити висновок, що, визнаючи моральні права безстроковими, невіддільними та невідчужуваними, авторам забезпечується ефективна гарантія здійснення їхніх прав із плином часу будь-якою уповноваженою особою, незалежно від її майнових прав, і гарантується належне відшкодування будь-якої шкоди, заподіяної честі та репутації автора.

В Україні тепер так само

Проаналізуймо національне законодавство. З початку 2023 року в Україні діє концептуально нове законодавство у сфері авторського права і суміжних прав. У Закон України «Про авторське право і суміжні права» № 2811-IX імплементовані не лише зобов’язання, взяті Україною за Угодою про асоціацію з ЄС, а й acquis ЄС, які були запроваджені після набрання чинності Угодою, і навіть прецедентне право Суду ЄС.

Закон України № 2811-IX вніс зміни до ст. 439 ЦК України щодо забезпечення недоторканості твору. За цією статтею автор має право вимагати збереження цілісності твору, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, включаючи супроводження твору ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо без згоди автора. У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.

Перелік особистих немайнових прав автора закріплено в ст. 11 Закону України № 2811-IX (Закон). Проаналізуймо їх.

По-перше, право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора в оригіналі та копіях твору і за будь-якого використання твору, якщо це практично можливо. Першість цього права в системі авторських прав зумовлена тим, що решта авторських прав на твір (як майнових, так і особистих немайнових), надаються особі лише внаслідок визнання її автором цього твору та є похідними від нього.

По-друге, право забороняти під час будь-якого використання твору згадування свого імені, якщо автор твору бажає залишитися анонімом. Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (крім випадку, якщо псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім’я чи назва (найменування) мають бути зазначені у примірниках твору) вважається представником автора і має право здійснювати майнові права автора до моменту, поки автор такого твору не заявить про своє авторство.

По-третє, право обирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора в оригіналі та копіях твору і за будь-якого використання твору. Аналогічно – видавець вважається представником.

По-четверте, право вимагати збереження цілісності твору, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, зокрема супроводженню твору ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо без згоди автора. Незалежно від того, чи заподіюється шкода честі або репутації автора.

По-п’яте, право надати назву твору або залишити його без назви. Ця норма Закону є новою.

По-шосте, право присвятити твір особі (особам), події або даті. Це також новела Закону.

Таємниця псевдоніма

Підставами для захисту особистих немайнових прав є будь-яке порушення, невизнання або оспорювання таких прав, а також створення загрози їх порушення. Наведемо декілька ілюстративних прикладів.

Якщо особа під час використання твору не зазначила імені автора, вона порушила особисте немайнове право автора, передбачене п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону. Це, зокрема, стосується і деяких загальних випадків вільного використання творів, коли таке використання можливе без дозволу суб’єктів авторського права і безоплатно, але зазначення імені автора і джерела запозичення залишається обов’язковою умовою (наприклад, цитування або відтворення для реалізації освітнього процесу).

Або протилежний приклад порушення – коли третя особа розкриває ім’я автора, який бажав залишитися анонімом. Тут порушується особисте немайнове право, передбачене п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону. Такі приклади уже ставали предметом розгляду українських судів. Позивач звернувся до суду з позовом про порушення авторських прав, вказавши, що в газеті була опублікована стаття з використанням псевдоніма. На запит третіх осіб редактором газети без згоди автора було розкрито таємницю псевдоніма, чим порушила його авторське право. Зважаючи на зміст опублікованої статті, це призвело до подальших негативних наслідків для автора.

Деякі нормативно-правові акти містять спеціальні норми про використання імені, псевдоніма чи збереження анонімності. Зокрема, відповідно до статті 11-1 Закону України «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста»  журналіст має право поширювати підготовлені ним матеріали (фонограми, відеозаписи, письмові тексти тощо) за власним підписом (авторством) або під умовним ім’ям (псевдонімом), а також має право відмовитися від авторства (підпису) на матеріал, якщо його зміст після редакційної правки (редагування) суперечить його переконанням. Водночас у зазначеній статті міститься і норма щодо зобов’язання журналіста задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства (це може стосуватися авторського права, коли, наприклад, через журналістів оприлюднюються промови, фотографічні чи інші твори).

Відповідно до Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються майнових прав на твір, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 16 серпня 2023 року № 11319, під час заповнення заяви на державну реєстрацію авторського права на твір автор може обрати один з варіантів вказівки на авторство, що буде зазначатися в офіційному електронному бюлетені «Авторське право і суміжні права»: прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), або  псевдонім, або анонімно.

Нерідко також трапляються спори щодо порушення права на цілісність твору. Яскравим прикладом є судові спори про порушення права на цілісність кінематографічного твору під час здійснення колоризації. Згадаймо судовий спір щодо колоризації одного з фільмів, знятих на студії Довженка. Попри творчий задум режисера зняти фільм у чорно-білій формі, його було колоризовано. У висновку судової експертизи експерт встановив, що колоризована версія фільму не є похідним твором відносно оригіналу кінострічки, а переробкою твору шляхом внесення зміни у графічний елемент аудіовізуального твору в частині його кольорового рішення. Колоризація не є творчим процесом і, як результат, не створює похідного твору. Окрім того, експерт зазначив, що вирішення питання про порушення особистого немайнового права автора належить авторові цього твору або його правонаступникам, адже думка з цього питання є суб’єктивною і випливає з внутрішнього переконання людини. Оскільки дозволу на такі зміни твору спадкоємиця не надавала, то дії виробника колоризованої версії аудіовізуального твору було визнано порушенням особистих немайнових прав автора.

Найкласичнішими є випадки, коли без згоди автора твору, зокрема аудіовізуального, видаляються певні фрагменти або наприклад, видаляється «озвучення» фрагментів твору текстом.

Поширеним видом порушення одночасно майнових і особистих немайнових прав є плагіат – опублікування твору або його частини у незмінному або видозміненому вигляді, включаючи опублікування перекладу іншомовного твору чи його частини, під іменем особи, яка не є автором цього твору.

Порядок захисту та ІР-офіс

Як уже зазначалось, особисті немайнові права автора не входять до складу спадщини. Закінчення строку чинності майнових прав на твір означає перехід твору у суспільне надбання.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без сплати винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання особистих немайнових прав автора.

Захист особистих немайнових прав автора, твір якого став суспільним надбанням, здійснюється його спадкоємцями, які, зокрема, мають право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може заподіяти шкоду честі та репутації автора.

Також має враховуватися згадана норма ЦК України, яка дозволяє автору уповноважити певну особу (фізичну або юридичну, наприклад, творчу спілку, музей чи інший науково-дослідний, культурно-освітній заклад) на захист його особистих немайнових прав після смерті.

Якщо спадкоємців чи уповноважених автором осіб немає, захист особистих немайнових прав автора, твір якого став суспільним надбанням, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності (Мінекономіки), в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

І зрештою уряд встановив такий порядок. Постанова КМУ (№ 1066) про затвердження відповідного порядку набрала чинності 10 жовтня 2023 року.

З метою забезпечення захисту особистих немайнових прав автора, твір якого став суспільним надбанням, у разі відсутності спадкоємців фізична або юридична особа (заявник) може звернутися до Мінекономіки із заявою, вимоги до оформлення і змісту якої визначно в зазначеній постанові КМУ.

Мінекономіки протягом 15 робочих днів із дати отримання заяви та доданих до неї документів та/або матеріалів надсилає їх до Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (ІР офіс) для розгляду й надання експертного висновку.

ІР-офіс проводить перевірку заяви та доданих до неї документів та/або матеріалів щодо відповідності вимогам, визначеним у Порядку.

ІР-офіс має право надіслати запити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших уповноважених осіб для отримання інформації про твір та спадкоємців, яким належали майнові авторські права на твір, щодо якого подана заява.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів та/або матеріалів ІР-офіс складає експертний висновок у строк, що не перевищує 90 календарних днів від дати отримання заяви від Мінекономіки. ІР-офіс надсилає експертний висновок на адресу для листування заявника та до Мінекономіки протягом п’яти робочих днів від дати його складення.

Мінекономіки протягом 15 робочих днів після отримання експертного висновку надсилає його особі, щодо дій якої виявлено ознаки порушення особистих немайнових прав автора, разом із вимогою щодо припинення відповідного порушення.

Експертний висновок може бути використаний для підтвердження факту порушення немайнових прав автора на твір, зокрема як доказ, відповідно до законодавства під час звернення до суду та інших органів, установ щодо захисту особистих немайнових прав автора, твір якого став суспільним надбанням, у разі відсутності у автора спадкоємців.

Очевидно, що для підготовки експертних висновків ІР-офіс користуватиметься можливістю надсилати запити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших уповноважених осіб, що залежатиме від специфіки твору (наука, література, мистецтво) і самого порушення.

Отже…

Ідея норми закону про захист немайнових прав автора полягала саме в необхідності передбачити можливість захисту моральних прав автора державою у виключних випадках, тому важливо не допустити зловживання процедурою, передбаченою постановою КМУ, чи формуванню нової «комісії щодо захисту суспільної моралі».

Ба більше, якщо заявник, його представник та/або особа, яка здійснила використання твору, щодо якого подана заява про захист особистих немайнових прав, є особою, пов’язаною з державою-агресором, або особою, до якої застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи, ІР-офіс припинятиме розгляд заяви, як це передбачено Порядком. Так само заява не повинна суперечити вимогам Законів України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».

Під час захисту особистих немайнових прав автора, твір якого став суспільним надбанням (за відсутності спадкоємців), крім думки експертів у галузі науки, літератури, мистецтва, необхідно враховувати те, що законодавство у сфері авторського права має сприяти пошуку балансу інтересів автора з потребами суспільства як користувачів творів (навіть якщо самі вони є також авторами).

Тому гарантована ст. 54 Конституції України свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості має забезпечувати, зокрема, можливість супроводжувати твір цитатами, створювати похідні твори, пародії, карикатури, попурі тощо. А Мінекономіки та ІР-офіс мають забезпечити цей баланс інтересів під час реалізації процедури захисту особистих немайнових прав автора, передбаченої Законом та постановою КМУ № 1066.