Військовослужбовці та службове житло: судова практика з виселення

Юлія Татік, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Всеукраїнська асоціація адвокатів»

Наразі в Україні діє декілька різних програм, за якими військовослужбовці або ветерани можуть отримати житло на пільгових чи спеціальних умовах. Мова йде і про іпотечну програму “Є-оселя”, і про  субвенції за урядовою постановою №280 «Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України», і про оренду з правом викупу від київського комунального підприємства  «Фінансова компанія Житло-інвест». Юристи з нерухомості або досвідчені ріелтори зможуть порадити, що обрати краще. Але у випадку, коли мова йде про вкладання «державних» коштів в будівництво на стадії котловану, треба бути вкрай уважним і, можливо, обрати інший, більш реальний об’єкт, адже є ризик лишитись без тимчасового житла і чекати добудови майбутнього «в повітрі».

Як так склалось? Розглянемо свіже рішення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 753/26541/21, яким вирішувалось питання, чи можна виселити із тимчасового житла військовослужбовця, якщо він вже реалізував своє право на грошову компенсацію для отримання житла але житло недобудоване.

Обставини справи

Офіцер ЗСУ разом із дружиною (на момент подання позову він – офіцер запасу, інвалід другої групи внаслідок війни, вона – чинний офіцер) та їхніми дітьми проживав у кімнаті в гуртожитку. Її надали у 2007 році. У грудні 2020 року родина отримала від держави грошову компенсацію для отримання (придбання) житлового приміщення. Після цього їх зняли з квартирного обліку, проте родина продовжила користуватись житловим приміщенням в гуртожитку, оскільки нове житло недобудоване з не залежних від них причин.

Отже, родина була переконана, що їх не можуть виселити без надання іншого житлового приміщення, оскільки чоловік є інвалідом другої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни, а  дружина є чинним офіцером Збройних сил України.

Натомість колишній працедавець – Національний університет оборони України – переконував,  що гуртожиток призначений для забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців, які проходять військову службу (або навчаються) в університеті та не забезпечені іншим житлом.

Позов Національного університету оборони не був задоволений ані Дарницьким районним судом м. Києва, ані Київським апеляційним судом.

Що вирішив ВС

КЦС ВС задовільнив частково касаційну скаргу університету, скасував постанову апеляційного суду та скерував справу на новий апеляційний розгляд.

Верховний Суд звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою: Національний університет оборони заявив вимоги про виселення відповідачів з гуртожитку у зв’язку з виконанням державною обов’язку із забезпечення їх житловим приміщенням шляхом виплати за їхньою згодою грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення.

Судді зазначили, що з огляду на необхідність забезпечення загальнонаціональної та економічної безпеки і добробуту, ефективного витрачання матеріальних ресурсів, захисту прав військовослужбовців, які не забезпечені ані постійним, ані службовим житлом, а також принципи рівності, добросовісності та справедливості слід дійти висновку, що на військовослужбовців (зокрема звільнених із військової служби), а також членів їхніх сімей, які були забезпечені постійним житлом в межах норми (у тому числі шляхом отримання грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення), не можуть поширюватися гарантії, передбачені статтею 125 ЖК України, під час їх виселення з попередньо наданого на час проходження військової служби тимчасового житла (службового житла чи кімнати у гуртожитку).

«У такому випадку виключаються підстави для додаткового покладення на державу обов’язку з надання іншого житла під час виселення військовослужбовців із гуртожитку, оскільки відповідачі за їхньою згодою отримали грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення, цільове використання якої держава не контролює», – зазначено в рішенні.

На думку суддів, наведене тлумачення змісту вказаних вище норм відповідає принципам справедливості, пропорційності і рівності всіх військовослужбовців, а також умовам реалізації обов’язку держави по забезпеченню житлом військовослужбовців.

До речі, подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 7 грудня 2022 року у справах № 761/18533/20, 761/39955/20. Про ці справи згадаємо нижче, адже ситуація там дещо інша.

Судді зазначили, що, отримавши грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення, родина спрямувала кошти за цільовим призначенням на придбання трикімнатної квартири, уклавши попередній договір купівлі-продажу квартири, однак із не залежних як від держави, так і від відповідачів обставин житло добудовано вчасно не було. «Ризики, пов’язані з використанням грошової компенсації, отриманої військовослужбовцем, з порядком і умовами придбання житла, не можуть покладатися на Збройні сили України та державу загалом, яка належним чином виконала свої обов’язки перед відповідачами», – резюмується в рішенні.

Виселення під час призову в особливий період

Загадані вище дві справи про виселення прикордонників зі службового житла в Києві закінчились тим, що родини військових залишились жити у службовому житлі, оскільки чоловіки-прикордонники знову були мобілізовані до військової служби в умовах воєнного стану. Так, КЦС ВС в рішенні від 16 червня 2023 року у справі № 761/39955/20 зауважив:

«За військовослужбовцями, призваними на військову службу під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зберігаються житлові приміщення, які вони займали до призову на строкову військову службу та військову службу під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (абзац 2 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей»)».

Тож з огляду на норми матеріального права та встановлені у справі фактичні обставини, зокрема те, що спірне службове житло надано військовослужбовцю та членам його сім`ї на період проходження військової служби, водночас станом на час розгляду справи він продовжує на цій службі перебувати, відповідачі вселилися у спірне приміщення на законних підставах, постійно проживають у ньому та зареєстровані за його адресою, інше житло на праві власності відсутнє, судді погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для виселення військовослужбовця з родиною зі службової квартири без надання іншого житлового приміщення.

У рішенні в справі № № 761/18533/20 судді також звертають увагу на необхідність урахування інших обставин під час вирішення питання про наявність правових підстав для виселення військовослужбовця та членів його сім’ї зі службового житла, зокрема призов останнього на військову службу з 11 березня 2022 року із зарахуванням на всі види забезпечення. Таким чином, судді доходять висновку про відсутність правових підстав для виселення зі службової квартири за ст. 124 ЖК України.

Висновки

Верховний Суд справу родини з гуртожитку та з недобудовою повернув на новий апеляційний розгляд, головна причина – в лютому 2023 року новобудові було надано адресу. З цього ВС робить висновок, що апеляційний суд під час вирішення спору неправильно застосував приписи ст. 125, ч. 3 ст. 132 ЖК України та пп. 25, 26 розд. IV Інструкції № 380 з організації забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та членів їхніх сімей житловими приміщеннями, касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення ст. 400 ЦПК України, зокрема пов’язані з оцінкою критеріїв необхідності та пропорційності втручання у права відповідачів на повагу до житла.

Цілком можливо, що на момент винесення  рішення апеляції, а розгляд призначено на червень, ця родина вже бути жити у власному житлі. Тобто з грудня 2021 року відбувались суди, витрачались час і гроші, а результат залежить не від рішень судів, а від роботи забудовника. Чи випливає з такої справи необхідність внесення змін до підзаконних актів? Адже достатньо ситуацій, коли мешканці службового житла придбавають власне житло через укладання інвестиційних договорів, але не можуть одразу переїхати жити до нього. Затримки в будівництві – не новина. Тому кількість таких спорів із виселення може тільки зростати, як і соціальне напруження від новин, що ветеранів виселяють зі службового житла.

На мою особисту думку, зловживання зі службовим житлом не роблять честі та не додають правосвідомості. Натомість соціальний захист та підтримка тих, хто зі зброєю в руках захищав нас чи захищає зараз, – показник здоров’я держави та суспільства.