Чи зацікавлена держава втрачати кошти в процедурах банкрутства?

Олег Васьковський, секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

На розгляд Верховної Ради України внесено проєкт Закону України «Про внесення змін до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України щодо адміністративної юрисдикції спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство» (реєстр. № 11128).

Ініціатори законопроєкту наполягають, що спори між державою в особі її контролювальних органів та платником податків мають розглядатися в адміністративних судах незалежно від перебування боржника в процедурах банкрутства.

З цього приводу варто зауважити: якщо і є необхідність на законодавчому рівні врегулювати неузгодженість з визначенням юрисдикції такої категорії спорів, то видається доцільним унормувати її шляхом внесення змін саме до статті 20 Господарського процесуального кодексу України та віднесення «податкового спору» до розгляду у справі про банкрутство.

Сьогодні вкрай важливо розв’язати проблему участі держави в особі податкового органу у справі про банкрутство комплексно. Слід підкреслити, що у справах про банкрутство держава опосередковано відіграє роль кредитора. Почнімо з того, що законодавець чітко визначив початок заявлення кредиторських вимог. Згідно зі статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства всі кредитори незалежно від строку виконання зобов’язань та їх спірності повинні у тридцятиденний строк звернутися з грошовими вимогами у справі про банкрутство.

Очевидно, що процедури банкрутства, які застосовуються до боржника, не можуть відбуватися без врахування прав та інтересів держави в особі податкових органів. Їх майнові та організаційні правовідносини не мають формуватися та реалізовуватися відокремлено від основного центру інтересу кредиторів — справи про банкрутство боржника та його конкурсної/ліквідаційної маси.

Прагнучи підвищити ефективність процедури банкрутства в Україні, наблизити її до світових стандартів, усунути негативні наслідки надмірної тривалості такої процедури, мінімізувати її витратність, і зрештою, досягнути завдань та цілей банкрутства, законодавець запровадив у правовідносинах банкрутства принципи «концентрації розгляду всіх спорів у межах справи про банкрутство», «строковості судових процедур банкрутства», «процесуальної економії» та «судового контролю».

Водночас віднесення такої категорії спорів до адміністративної юрисдикції, тобто поза межами судового контролю суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, де-факто зупинить її подальший перебіг, оскільки унеможливить остаточне формування реєстру вимог кредиторів, їх задоволення згідно з визначеною законом черговістю та пропорційністю, що становитиме загрозу реалізації в цілому конкурсної процедури щодо колективного задоволення вимог кредиторів боржника. Така пов’язаність і одночасно відстороненість йде не на користь, а навпаки, шкодить інтересам держави в особі податкових органів.

Зазначені ризики мають реальне втілення на практиці. Уже є такі випадки, в яких поки адміністративний суд розглядав спір між податковим органом та боржником, останній був ліквідований внаслідок застосування до нього процедур банкрутства і податковий орган втратив можливість отримати задоволення своїх вимог за рахунок ліквідаційної маси банкрута, оскільки звернувся до господарського суду із заявою з грошовими вимогами до боржника після закриття провадження у справі про банкрутство. Відповідно до закону такі вимоги вважаються погашеними. Прикладом є справа № 908/73/22 про банкрутство ТОВ «Еко-Трейд Захід».

У зв’язку із цим виникає запитання: чи буде дотримано принципу «належного урядування» у сфері оподаткування в разі прийняття зазначеного законопроєкту? Чи буде бодай якийсь шанс у держави отримати у такому випадку кошти та врегулювати з боржником питання його заборгованості?

Уже на завершальному етапі написання цієї статті стало відомо, що у Верховній Раді України зареєстровано альтернативний проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо юрисдикції спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство)» (реєстр. № 11128-1), яким якраз і пропонується усунути стан правової невизначеності, припинити дискримінацію держави як кредитора у справі про банкрутство та уникнути завдання збитків державному бюджету.