«Ми дійсно маємо шанс створити не лише нову Україну, але і новий світ» — Володимир Павленко, ексзаступник голови АРМА, юрист в армії

Український народ продовжує чинити героїчний спротив російським окупантам. «Юридична практика» знайомить читачів із  правниками, які, відклавши подалі свої ноутбуки та судові засідання, взяли зброю до рук та стали на захист України. Черговий герой рубрики «Юристи в армії» — Володимир Павленко, ексзаступник голови АРМА, кандидат на голову АРМА, адвокат. Зараз він проходить службу в лавах Національної гвардії України, лейтенант, командир взводу мінометної бригади:

— У мене в будинку є погріб, в перші дні війни ховались там від артилерії моя сім’я і ще три сім’ї друзів та сусідів. На третій день пішов записуватись в ТрО, проте зрозумів, що там буде дуже довго — в Нацгвардію прийняли швидше. Дітей відправив на Західну Україну. Всі дістались без пригод. Так воювати значно легше (на душі). Батьки, бабуся і сестра залишились в Києві – не хочуть і не бачать сенсу виїжджати.

Про службу на передовій

Пройшов за тиждень курс молодого бійця з резервною ротою (входять резервісти та мобілізовані), після розподілу всіх відправили на передок тримати лінію оборони. Це життя в лісі, в окопах, під постійні мінометні обстріли. Наша арта накриває ворогів, вони відповідають по нам. Перші обстріли – це, звісно, шок, потім звикаєш. Головне встигнути вскочити в окоп. Переважно приліт чути — такий характерний свист. Є пару секунд, щоб лягти. Коли летить прямо на тебе — свисту немає, вже можна не ховатись.

Ніхто не очікував, що людей без досвіду відправлять аж на самий передок, але це краще ніж стояти на блокпостах, і зрештою, зрозуміло, що досвідчених бійців на всю лінію фронту не вистачить. А хтось має прикривати тил нашій спецурі та розвідці, які лізуть в саме пекло. Тому хлопці пишаються своєю місією.

Деякі вже не пишаються, бо загинули. Смерть поруч, вона страшна, але людина не може боятись постійно, звикає, 200-ті та 300-ті стають просто статистикою. Ніхто не хоче формувати цю статистику. Всі почуття загострюються, зокрема любові і віри. Зокрема, віри в те, що не прилетить в твій окоп. Проте до деяких прилітає. Але це тільки посилює віру тих, хто поруч.

Що вразило — наші бійці воюють значно краще, ніж налагоджена бюрократія та система віддання наказів в армії. Логістика — це суцільна зона для розвитку що в армії, що серед волонтерів. Зокрема, помітна відсутність розуміння пріоритетів у видачі тактичного спорядження: воно насамперед потрібне на передку, а не на блокпостах у Львові чи навіть в Києві. Волонтери безцінні, роблять чудеса, дістають те, чого вже немає навіть в Польщі, проте потім віддають це часто не тим, кому воно дійсно щодня потрібно. Більшість постачань, які мені вдалось зробити на передок, відбулись завдяки особистим знайомствам.

Чого не вистачає гостро — рідних поруч.

Чого бракує — домашньої їжі, тактичної екіпіровки.

Що виручає — спілкування, дисципліна, спорт, книжки, віра в перемогу і впевненість в тому, що робимо історичну справу.

Про дипломатично-юридичний фронт

Думаю, жодні заходи юридичного характеру не зупинять цю війну. Виключення рф з РЄ чи навіть ООН для війни нічого не дадуть. Не сильно вірю в переговори, в те, що вони спроможні забезпечити тривалий мир на наших умовах. Вірю в економічне виснаження рф і їх військову поразку на нашій землі. Думаю, це задача не на пару тижнів, можливо, пів року, можливо, довше. Мир буде на наших умовах, коли тут поляже половина їх армії, а друга половина втече. Коли будуть голодні бунти в рф. Бійці чекають саме цього, а не звітів Арестовича.

Високо ціную як юрист і громадянин наші успіхи в дипломатії, зокрема позицію Президента! Вона повністю відповідає моїй особистій. Не думав, що я колись це скажу. Щиро поважаю Президента за таку позицію і як військовий, і як чоловік, і як громадянин.

Впевнений, що ми дійсно маємо шанс створити не лише нову Україну, але і новий світ з новою безпековою інфраструктурою. Для цього дипломати і міжнародні юристи повинні продовжувати робити свій внесок. У нас є два фронти: воєнний і дипломатично-юридичний.

Економіку не коментую, розумію, що без підтримки партнерів у нас буде голод, але впевнений і в підтримці, і в стрімкому відновленні після війни.

Що робити юристам

Що робити юристам якщо, ти не Олена Зеркаль чи її помічник:

1. насамперед свою роботу, надавати юридичні послуги і отримувати за це по можливості гроші, за які утримувати сім’ю, близьких і ЗСУ по можливості)
2. волонтерити, хто як може
3. не лізти в ТРО, ЗСУ, НГУ і т.д., якщо вже не там. Охочих взяти зброю більше, ніж зброї. Нам треба тил — це одна з основ перемоги. Допомагайте з тилом. Якщо буде мобілізація — вас покличуть.

 

Слава нації!
Смерть ворогам!

Тепер це не просто лозунги.
Це те, що ми робимо щодня.
Це честь мати змогу до цього долучитись.

 

Від редакції: Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь Української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми переконані, що юристів, які взяли зброю до рук, десятки, а може, й сотні. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, які можуть стати героями рубрики «Юристи в армії».

Також читайте, як юридичні фірми з України та іноземні компанії підтримують Україну.