XIІ Міжнародний судово-правовий форум: еволюція доброчесності та професійної етики

Сьогодні в Києві продовжив роботу дводенний XIІ Міжнародний судово-правовий форум, який традиційно організувала газета «Юридична практика» за підтримки Верховного Суду. Генеральний партнер форуму — EQUITY, експертний партнер — GRACERS, професійний партнер — «Алексеев, Боярчуков та Партнери», галузевий партнер — ADER HABER. Модератором сесії, присвяченої доброчесності та професійній етиці, став  Семен Ханін, керуючий партнер ЮК «АМБЕР», к.е.н.

Учасники сесії:

• Єгор Краснов, голова комітету Ради суддів України з питань дотримання етичних норм, запобігання корупції і врегулювання конфлікту інтересів;
• Михайло Богоніс, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
• Тетяна Огнев’юк, голова правління Правничої асоціації «Добросуд».

Удосконалення суддівської етики

Єгор Краснов, голова комітету Ради суддів України з питань дотримання етичних норм, запобігання корупції і врегулювання конфлікту інтересів, розпочав сесію з опису еволюційного розвитку суддівської етики та її закріплення в кодексі.  Питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

Він зауважив, що необхідність оновлення положень Кодексу суддівської етики – це вимога часу, зумовлена як змінами законодавства, так і швидким розвитком демократичних процесів у суспільстві й усвідомленням того, що етика суддів перебуває під ретельною увагою громадськості.

Пан Краснов представив проєкт кодексу, спільний продукт, створений суддями і для суддів.

Широке обговорення змін:

• робоча група (члени РСУ, судді у відставці, представники Верховного Суду, Вищоъ ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Національної школи судів та інші судді, які виявили бажання долучитися);
• технічна підтримка програми USAID «Нове правосуддя»;
• проєкт кодексу був надісланий до всіх апеляційних судів (для опрацювання в межах апеляційних округів), Верховного та Вищого антикорупційного суду;
• аналіз практики Вищої ради правосуддя щодо притягнення суддів до відповідальності за порушення суддівської етики.

“У нас було два шляхи, перший – зробити, як адвокати, і більш детально розписати можливі ситуації та шляхи  вирішення. З іншого боку, була пропозиція залишити більш стислу структуру кодексу, піти шляхом тлумачення”, – зауважив пан спікер і нагадав, що Кодекс суддівської етики – це добровільні додаткові зобов’язання, які судді приймають на себе складаючи присягу судді.

Єгор Краснов назвав чотири дискусійні питання, які зараз виникли довкола оновлення кодексу. Зокрема, ст. 4  Кодексу не відповідає чинному Закону «Про судоустрій і статус суддів», тому пропонується робоча норма:

«Недотримання/порушення правил етичної поведінки, встановлених цим Кодексом, не може застосовуватися як підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, окрім випадків, якщо таке порушення містить ознаки/склад дисциплінарного проступку».

За словами спікера, остаточне рішення за з’їздом суддів.

Друге дискусійне питання – можливість коментувати судові рішення. Робоча версія, яка пропонується:

«Судді повинні проявляти стриманість, що включає суддівський розсуд, стриманість та поміркованість, у висловленні своїх поглядів і думок за будь-яких обставин.

Суддя не може робити публічних заяв та/або коментарів, які порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Суддя не повинен піддавати брати під сумнів судові рішення, що набрали законної сили, за винятком здійснення судочинства, спрямованого на перегляд судової практики.

Судді повинні утримуватися від коментування в засобах масової інформації та в мережі «Інтернет» власних незавершених або триваючих проваджень чи проваджень інших суддів/справ, які перебувають чи перебували у провадженні суду або належать до підсудності суду.

Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв’язку з розглядом справи.

Правила цієї статті щодо коментарів не поширюються на суддів, що виступають від імені судової влади, є членами органів суддівського самоврядування чи врядування, за умови, що такі коментарі не підривають авторитет правосуддя».

Доповідач нагадав про таку проблему: в деяких судах постійно не обрані голови судів. Це неприпустимо, тому пропонується додати одну статтю:

«Суддя повинен сумлінно та відповідально виконувати  обов’язки, не пов’язані зі здійсненням правосуддя, в тому числі щодо участі у суддівському самоврядуванні».

Ще одне складне для врегулювання питання – соцмережі та судді. Досвіду інших країн, який би підходив, немає. Пропонується норма:

«Участь судді у соціальних мережах та комунікація в мережі “Інтернет” є допустимими.

Суддя може розміщувати, коментувати інформацію чи  реагувати  на неї  таким чином, щоб не заподіяти шкоду авторитету судді та судової влади».

Пан Єгор зауважив, що, розмірковуючи над кодексом, також враховували практику Вищої ради правосуддя.

 

Еволюція поняття доброчесності

Про еволюцію змісту та основних правил оцінювання критеріїв доброчесності у практиці ВККС розповів Михайло Богоніс, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. За його словами, поняття доброчесності, як і поняття етики набуває універсального характеру.

Він звернув увагу на питання, чи може практика ВККС бути джерелом відмінного тлумачення поняття доброчесності, чи треба йти шляхом наповнення цього поняття єдиним змістом, щоби було зрозуміло, що доброчесність – це загальна категорія, яка відкривається через певні показники, і ці показники були б релевантними як процедурі кваліфоцінювання суддів, так і процедурам, які не пов’язані із суддівською професією.

“Наразі ми близькі до того, щоб уніфікувати цю категорію і дійти до єдиних спільних показників цієї моральної і нормативної категорії”, – зауважив пан Михайло. 

Як нагадав доповідач, шлях до цього був тривалим: практично із 2016 року і до 2023 року (коли фактично був закладений певний фундамент, щоб ми рухались до формування поняття доброчесності на нормативному рівні). У суддів виникало певне занепокоєння, адже в Конституції зазначалось, що кожен суддя, призначений на посаду, зобов’язаний пройти оцінювання на відповідність посаді, в т.ч. за критерієм доброчесності. А змісту критерію не було визначено.

Михайло Богоніс зазначив, що великий внесок у пояснення змісту цього поняття зробив Верховний Суд, який у своїй практиці сформулював декілька висновків, які надалі певним чином були імплементовані у зміст поняття доброчесності.

Зокрема, йшлось про те, що саме ВККС є органом, якому надано законом повноваження оцінювати суддів і встановити суть кваліфікаційного критерію «доброчесність». Верховний Суд сказав, що ВККС може затверджувати показники для оцінювання доброчесності і може їх імплементувати до своєї діяльності. Основною вимогою, на яку звертав увагу ВС під час перегляду рішень ВККС, було обґрунтування застосування поняття доброчесності крізь призму показників.

Доповідач нагадав, що цей локальний акт діє досі, проте було ухвалено, що поняття «доброчесність» має бути визначено саме законом. І в грудні 2023 року були внесені зміни до законодавства. Вперше на законодавчому рівні зазначені показники, за якими має оцінюватись доброчесність: незалежність, чесність, неупередженість, непідкупність, сумлінність, отримання етичних норм, законність походження майна, відповідність статусу судді займаній посаді, відповідність поведінки статусу судді.

За словами спікера, ст. 69 Закону про «Судоустрій та статус суддів» покладена в основу поняття «доброчесності», спираючись на неї, в проєкті ВККС розкриваються показники поняття доброчесності.

• Поняття «доброчесності» – не лише моральна категорія, воно охоплює набагато більше аспектів професійної і не тільки діяльності судді.
• Інформація оцінюється без часових і територіальних обмежень щодо суддівської кар’єри.
• ВККС дотримується підходу щодо автономності процедури: процедура кваліфоцінювання на відповідність займаній посаді є автономною, і вона не настільки тісно пов’язана із дисциплінарним провадженням чи перевіркою декларації.
• Принцип істотності під час оцінки того чи іншого порушення.
• Відсутність преюдиційного значення  рішень, які ухвалювались щодо судді раніше у процедурах його суддівської кар’єри.

 

Ідеальна доброчесність

Тетяна Огнев’юк, голова правління Правничої асоціації «Добросуд», зосередилась на уявленнях про доброчесність, які мають різні категорії громадян, і тому, як вони змінювались через поширення інформації та більше залучення осіб до процедур добору суддів. Очікування суспільства від суддів зросли з розвитком суспільства та інновацій, зауважила пані Тетяна і нагадала, що раніше, до 2010 року, для призначення судді було достатньо в межах регіону мати гарну ділову репутацію (хоча і тоді були перепони, і були випадки, коли роками Президент не призначав суддів).

Проте, наголошує пані доповідачка, коли з’явився великий суддівській добір, конкурувати між собою стали не представники регіону, а всі юристи зі всієї України. Ми побачили: що прийнятно в одному регіоні, не прийнятно в іншому; ми почали формувати власне бачення ідеального судді.

Ці інновації послужили поштовхом до того, що зараз ми маємо дискусію іншого рівня, зауважаує пані Тетяна. Є  розуміння того, який надвисокий стандарт доброчесності. На думку більшості людей, суддя має бути:

• бідним (якщо є гроші, то виникають питання, де він їх здобув), але це одночасно і погано, бо він буде намагатись заробити на цій посаді;
• ідеально дотримуватись правил дорожнього руху (не порушувати правил паркування та ніколи не перевищувати швидкість).

“Звісно, ми – неідеальне суспільство. Ми всі дуже різні та дуже хочемо ідеалу, і в нашому прагненні до ідеалу не можна нас звинувачувати. Але ми маємо розуміти, що суддя – продукт нашого суспільства. Знайти ідеальних суддів дедалі важче”, – наголошує пані Огнев’юк і пояснює: якщо особа активно працює в професії, вона може набувати коло людей, які погано до неї ставляться через активну професійну діяльність; є судді, які в конфлікті з головами суддів, – на них скаржаться.

“Ці всі речі насправді дуже складно оцінювати, ми зараз живемо в такому світі, де все про всіх можна дізнатись. І складається враження, що немає кого призначати”, – підкреслює пані доповідачка.

Враховуючи те, що до 80% кандидатів на посаду судді можуть виникнути питання в ГРД щодо їх доброчесності, водночас дивлячись на порожні апеляційні суди, у суспільства складається враження, що потрібно обирати між призначенням недоброчесних суддів або відсутністю суддів взагалі. Пані Тетяна зауважила, що це схоже на глухий кут, тож поняття доброчесності потрібно уніфікувати і розуміти, що ці стандарти не щось суперстале, що ніколи не змінюється. На її думку, ГРД є тимчасовою інституцією, допоки до членів ВККС не буде абсолютної  довіри частини суспільства, яка їм досі не довіряє.

Після короткого аналізу актуальної судової практики пані Тетяна, резюмуючи свою доповідь, запропонувала розділити поняття репутації та доброчесності, адже вони постійно плутаються. Доброчесність – це внутрішня якість та усвідомлення, людина діє доброчесно навіть тоді, коли її ніхто не оцінює. Репутація – зовнішня оцінка дій людини.