КСУ пояснив особливості тлумачення поняття “зловживання правом в інших формах” у контексті ст. 16 ЦК

Другий сенат Конституційного Суду України розглянув справу за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк «ІНДУСТРІАЛБАНК»  та визнав конституційними норми частини 3 статті 13, частини 3 статті 16 Цивільного кодексу України.

Відповідне рішення № 2-р(ІІ)/2021 ухвалено 28 квітня.

Так, згідно з частиною 3 статті 13 Кодексу «не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах». Відповідно до частини 3 статті 16 Кодексу «суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2–5 статті 13 Кодексу».

Товариство вважало, що застосовані в його справі судами оспорювані приписи Кодексу “не відповідають принципу верховенства права, їх зміст викладено узагальнено й абстрактно. Вони не містять жодних чітких критеріїв та/або обставин та/або умов, які підлягають установленню та оцінці судом для того, щоб кваліфікувати діяння особи (а тим більше сторони приватноправового договору) як зловживання правом“.

Конституційний Суд зазначив, що частину 3 статті 13 Кодексу слід тлумачити та застосовувати в їх посутньому взаємозв’язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12, 13.

На думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити:

• які його дії може бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом,
• якими можуть бути юридичні наслідки таких дій.

Конституційний Суд України брав до уваги те, що, здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв’язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності.

Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

У звʼязку з тим, що частина 3 статті 13 та частина 3 статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Конституційний Суд України вважає, що оскаржувані приписи Кодексу не допускають дискримінації учасників цивільних відносин, оскільки ці приписи може бути застосовано до будь-якого учасника цивільних відносин у разі, коли він порушує межі здійснення цивільних прав, зокрема шляхом зловживання належними йому суб’єктивними цивільними правами.