Видавництво 
«У моїй сім’ї всі чоловіки в багатьох поколіннях були військовими. Я маю звання офіцера. Проте вже думав, що буду першим чоловіком в сім’ї, який пов’язав долю з невійськовою справою. Однак все сталося по-іншому», — розповідає Анатолій Шевчук, адвокат, керівник практики кримінального права та процесу АО «Прокопенко та Партнери». З перших днів повномасштабного вторгнення росії він став до захисту Батьківщини зі зброєю в руках.
— Як ви сприйняли новину щодо нападу росії на нашу державу? Коли було прийнято рішення приєднатися до лав ЗСУ?
— 23 лютого я відсвяткував свій 39-й день народження. Наступного ранку, коли я прочитав перші новини про збройну агресію росії проти моєї Батьківщини, я відчув, що життя поділилось на до та після. Я переглядав численні пабліки і бачив перші яскраві перемоги наших військових проти, російських окупантів, які чисельно переважали, на окружній Харкова, на Сумщині. Повз мій будинок у Києві на мінімальній швидкості пролетіла пара наших МІГів. Я бачив, як мій народ страждає від війни, хтось втікає, хтось завмер в очікуванні, а хтось почав щось робити для допомоги країні.
Тоді я відчув, що це моя земля і я не дам в образу свою країну.
На другий день війни, рано-вранці, я пішов у найближчий військкомат (знаю, що коректно говорити «центр комплектування та соціальної підтримки», але язик все ще «чіпляється» за «військкомат»). Коли я йшов, я побачив інших чоловіків, які стояли поруч із бомбосховищем і курили, нервово очікуючи нових сигналів тривоги. Я відчув, що, навіть ще не ставши до лав Збройних сил, я вже сприймав їх як цивільних, яких треба захищати, а себе – військовим, який має захищати. За весь час війни я був у бомбосховищі лише один раз, щодо питань служби.
Цілий день у мене забрало питання прийняття мене на військову службу. Коли прийшов до найближчого військкомату, мене скерували за іншою адресою, звідти – до штабу територіальної оборони. Охочих стати на захист країни було в рази більше, ніж їх міг прийняти штаб територіальної оборони.
Однак я відчував, що, навчившись, зможу бути корисним моїй країні саме як військовий захисник. У моєму рішенні мене безумовно підтримала моя дружина Наталія, якій я безмежно вдячний.
— Чи підтримала ваше рішення фірма?
— Керуючий партнер повністю підтримав мене, придбав мені бронежилет, звільнив мене від усіх поточних завдань.
Мої колеги писали мені повідомлення зі словами підтримки. Це дуже надихає.
— Де наразі проходите службу?
— Наразі я перебуваю в одному з підрозділів територіальної оборони в місті Києві, де здійснюємо виконання різних задач.
— Хто допомагає вам у матеріальному забезпеченні?
— Система територіальної оборони створювалась з коліс: не було відпрацьованої дієвої організаційної структури, матеріального забезпечення, досвіду роботи. Але це все швидко напрацьовується.
Багато в чому забезпечення залежить від нас самих, волонтерів, друзів.
Щодо наших умов проживання скажу коротко: у моїх підзахисних, які перебувають у Київському СІЗО на Лук’янівці, умови кращі — в них, як мінімум, тепліше.
У цей час я зрозумів, наскільки я багатий на друзів. Я попросив усіх своїх рідних і близьких допомогти мені і взводу, в якому я служу, грошима для придбання всього необхідного.
На моє прохання відгукнулось дуже багато людей. Завдяки їх допомозі, зусиллям волонтерів, моїх нових колег, деяким зусиллям держави натепер ми вже набагато краще екіпіровані. І ця робота триває.
Я не нарікаю ні на що.
Я ішов сюди не за комфортом.
Знаючи наперед все це, все одно пішов би.
— Що надихає вас на боротьбу?
— У моїй сім’ї всі чоловіки в багатьох поколіннях були військовими. Я маю звання офіцера. Проте вже думав, що буду першим чоловіком у сім’ї, який пов’язав долю з невійськовою справою.
Однак все сталося по-іншому. Ба більше, військова справа мені до душі. Я знайомлюся з новими людьми, які сповідують схожі цінності. Я відчуваю себе на своєму місці.
— Що ви плануєте робити після завершення війни?
— Я люблю свою мирну справу, люблю життя, люблю людей і хочу миру на нашій землі.
Коли цей сталий мир настане, хочу жити своїм мирним життям, спрагло ковтаючи кожен його момент.
Від редакції: Проєкт «Юристи в армії» — історії правників, які, незалежно від посад та регалій, взяли зброю до рук та стали на захист України. Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь Української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми переконані, що юристів, які взяли зброю до рук, десятки, а може, й сотні. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, які можуть стати героями рубрики «Юристи в армії».
Завантажується ...
