«Для отримання суддівської винагороди потрібно бути в Україні», — голова Ради суддів України Богдан Моніч в ексклюзивному інтерв’ю для «ЮП»

Перед судовою системою України, як і всіма державними інституціями 24 лютого 2022 року постало єдине питання, — як працювати в умовах війни? І перші рішення очільниками судової влади приймалися в той же день. Проте залишається невирішеними низка питань, які постали вже під час російського вторгнення. Про те як адаптувалася судова система до роботи в стані війни «Юридичній практиці» розповів голова Ради суддів України Богдан Моніч.

 — Богдане Сильвестровичу, скільки судів сьогодні реально працюють?

 — Наразі працює переважна більшість судів. Правосуддя не здійснюють 143 апеляційних та місцевих судів. Пошкодженими або повністю зруйнованими є 44 приміщень судів. 40 приміщень судових установ зазнали критичних ушкоджень — вибиті вікна, відсутнє електропостачання, теплопостачання, пошкоджені стелі, внутрішні двері, зазнали руйнувань внутрішні перегородки між кабінетами, пошкоджені зали судових засідань, відсутнє теплопостачання, водовідведення, електропостачання тощо.

4 приміщення судів повністю зруйновані це: Бородянський районний суд Київської області; Ізюмський міськрайонний суд Харківської області; Харківський апеляційний суд, будівля якого була пам’яткою архітектури місцевого значення; Господарський суд Миколаївської області, який знаходився на 8-9 поверхах Миколаївської ОДА.

Маю інформацію, що в Херсонській області  окупанти повністю розграбували й знищили майно Скадовського районного суду. Вони вивезли всі технічні засоби, меблі, оргтехніку, залишивши тільки стіни.

Загалом зараз на тимчасово непідконтрольних українській владі територіях розташовані 62 суди, а територіальна підсудність з розгляду справ змінена для 128 судів, в тому числі й судів, які знаходяться на підконтрольних Україні територіях.

— Які категорії справ розглядаються в першу чергу?

— В першу чергу розглядаються невідкладні справи. Також розглядаються й інші справи. У більшості це ті, які не потребують присутності сторін у судових слуханнях. Щодо відносно «мирних» територій, хоча таких насправді немає (ракетні обстріли й повітряні тривоги актуальні для усієї території України), то справи призначаються до розгляду, але здебільшого вони відкладаються через неявку сторін. Ми, зокрема, рекомендували розглядати ці справи лише при наявності письмової згоди сторін.

Водночас є випадки, коли сторони зловживають своїми процесуальними правами і відверто ігнорують судові засідання. Особливо характерно це для окремих органів державної влади. Отримавши повістку, вони не повідомляють суд про причини неявки і заяви про розгляд справи без їх участі не подають. Якщо це повторюється, то відповідні дії слід розцінювати як зловживання процесуальними правами, надавати їм належну правову оцінку та здійснювати судовий розгляд.

Під час війни в Україні до Єдиного державного реєстру судових рішень вноситься щодня близько 11 тис 500 різних судових рішень. У довоєнний час цей показник складав близько 30 тис судових рішень на день. Динаміка очевидна – кількість ухвалених рішень зменшилась. В тому числі і через обставини, на які вказав вище. Але з кожним днем їх кількість зростає.

 

 

— Чи є данні щодо кількості суддів які залишилися в Україні?

 — Ми орієнтували органи та установи системи правосуддя збирати інформацію щодо місця знаходження суддів та працівників апарату. В першу чергу задля виявлення людей, які потребують допомоги. Але це стосується і тих, хто залишив територію України. Отже, інформація збирається на рівні територіальних управлінь ТУ ДСА України та голів апеляційних судів. Мушу сказати, що не всі таку інформацію надають. Одні обґрунтовують це питаннями безпеки, інші — без пояснень. Тому точної інформації наразі немає.

— Чи буде виплачуватися суддям, які виїхали за кордон, суддівська винагорода?

 — У своєму рішенні від 14 березня 2022 року №10 Рада суддів України визначилася з цим питанням. Суддя, який перебуває за кордоном, може отримувати суддівську винагороду виключно у випадках, якщо він перебуває у відпустці або у відрядженні. Загалом питання виїзду за кордон після початку війни непросте як щодо суддів, так і щодо працівників апарату. Особливо це стосується жінок з малолітніми дітьми. Тому ми нормально ставимось до того, що суддя або працівник апарату суду, який виїхав за кордон може взяти необмежену кількість днів відпустки за власний рахунок.

У той же час навіть у таких випадках потрібно визначатися:

• або шукати кращого життя за межами України,
• або претендувати на отримання суддівської винагороди чи то заробітної плати від держави.

Якщо говорити про суддів, які не здійснюють правосуддя, то вони продовжують отримувати суддівську винагороду і її розмір є значним. Але щоб її отримувати, які мінімум потрібно бути на території тієї держави, яка її платить.

— Чи буде розглядатися як порушення присяги судді незаконний перетин ним кордону ?

 — Сьогодні законодавство не оперує таким поняттям як «порушення присяги». Суддю може бути звільнено за скоєння істотного дисциплінарного проступку.

Хочу нагадати, що і у довоєнний час досить складним було питання відсутності необхідної кількості суддів. Відповідно до затвердженої наказами ДСА штатної чисельності, кількість суддів першої та апеляційної інстанцій в Україні має становити 7039 осіб. Станом на 1 лютого 2022 року фактично зайнято 5008 посад. Тобто маємо 2047 вакансій суддів. Найкритичніша ситуація в загальних апеляційних судах, де з 964 посад суддів 460 є вакантними.

У різних судах судді працюють з різним навантаженням.

Тому суддя, який навіть вимушено виїхав за кордон повинен не просто повертатися до України, а і спрямовувати свою діяльність на те, щоб здійснювати свій основний обов’язок – відправляти правосуддя. Ухилення від виконання цього обов’язку може бути розцінене як вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Навіть при виборі місця перебування в Україні у разі вимушеного переселення потрібно враховувати зміну підсудності суду, який припинив діяльність, адже відрядити усіх охочих до Львова, Луцька чи Чернівців очевидно не вийде.

У воєнний час це питання постає ще гостріше. Я навіть не виключаю, що суддя, який, умовно, перебуває у Полтаві і декілька разів відмовиться від відрядження до якогось із полтавських судів, буде вважатися таким, який не відправляє правосуддя з власної волі та буде позбавлений усіх доплат окрім окладу.

Знаю багато прикладів, коли судді, які вимушено перемістились до Закарпаття подали заяви про відрядження їх до Закарпаття, але одночасно вказали на те, що у разі неможливості такого відрядження вони дають згоду на відрядження до будь-якого суду в межах території України. Також знаю випадки, коли суддів війна застала за кордоном (у чергових відпустках) і вони у короткий проміжок часу повернулися на свої робочі місця, незважаючи на те, що транспортне сполучення було припинено.

Хоча чув і випадки про виїзд за кордон колег з відносно мирних регіонів. Я не хочу говорити, що це неправильно, адже війна це стрес, непрості рішення, особливо для жінок. Але наразі мій головний меседж в тому, що потрібно повертатися і допомагати колегам, які працюють з надмірним навантаженням. Для отримання суддівської винагороди потрібно бути в Україні.

 — Чи надало Національне агентство України з питань державної служби (НАДС) (на ваше звернення) додаткові роз’яснення щодо того яким державним службовцям надається можливість дистанційної роботи з-за меж України?

— Це питання напряму пов’язано з тим, про що говорив раніше. Наскільки я пам’ятаю, офіційної відповіді на адресу РСУ не надходило, однак НАДС опублікувало відкриту відповідь з цього питання.

У цій відповіді були дещо зміщені акценти і право на дистанційну роботу з-за меж України (хоча при цьому вживалися словосполучення «за межами адміністративної будівлі») було поставлено у певні рамки. Там було вказано, що це має бути рішення керівника, що виконання службових обов’язків не повинно потребувати використання інформації з обмеженим доступом, потребувати доступу до комп’ютерного обладнання тощо.

Також було застереження, що дія відповідних роз’яснень не поширюється на суддів. Я не погоджуюсь у повній мірі з такою позицію, але не вважав за необхідне продовжувати листування у відкритій площині.

Я намагався зосередити увагу на тому, що і для державних службовців має бути чітко закріплено правило: державний службовець для отримання заробітної плати від держави Україна може працювати дистанційно, але виключно в межах України. І я тут не веду мову про роботу тих державних органів, які працюють за межами України через специфіку своєї діяльності (посольства, дипмісії тощо).

Загалом, якщо говорити про роз’яснення НАДС у воєнний час, то вони є надзвичайно актуальними і я цілком їх підтримую, за винятком роботи держслужбовців дистанційно із-за меж держави.

Наведу приклад: були випадки, коли окремі працівники апаратів судів одразу після початку війни відверто заявили своїм керівникам з неохоплених бойовими діями регіонів, що вони виїжджатимуть за кордон, адже там більше можливостей. Мова йде про молодих незаміжніх дівчат, які не мали малолітніх дітей на утриманні. Писати заяви на звільнення вони відмовлялися. Хтось брав відпустку, а хтось ні. Так виявилось, що законодавство їх захищає навіть більше, ніж тих, хто залишився в Україні: трудовий договір з ними призупиняється і не може бути розірваний. Якщо на їх місце наймати людей, які не покинули Україну, то це можна зробити виключно на умовах строкового договору. Так виходило, що після повернення з-за кордону особа має бути поновлена у трудових відносинах, а працівника, який не покинув Україну і працював, слід звільняти.

Після публікації згаданого роз’яснення НАДС працівники, які виїхали за кордон, стали вимагати припинення відпусток і забезпечити їх дистанційною роботою з-за кордону.

На мою думку це нонсенс, адже це щонайменше не чесно і не справедливо. Жінка-поліцейська вона ж теж мама, але виконує свій обов’язок в Україні, жінка-військовослужбовець ЗСУ теж державний службовець, але ж вона не виконує свою роботу дистанційно з-за кордону.

Взагалі, я хотів би звернутися до суддів і працівників апарату: ми вже зрозуміли як має організовуватися життя і робота усіх структур в умовах воєнного стану, в тому числі й державних – тому повертайтеся, виходьте на роботу. Особливо це стосується суддів і працівників апарату судів, які виїхали з міст і районів, де не було активних бойових дій.

 — Які ваші рекомендації суддям, які не змогли виїхати з окупованих територій?

 —В межах кожної області створені оперативні штаби на рівні голів апеляційних судів та керівників територіальних управлінь ТУ ДСА України. Тому в першу чергу слід передавати інформацію про своє місцезнаходження зазначеним особам. Якщо немає з ними контактів інформацію можна передавати через членів РСУ вашого регіону. У разі відсутності таких — через членів РСУ, які скликали оргкомітети по обранню делегатів з’їзду. Ця інформація надалі передається компетентним органам.

Також необхідно стежити за офіційними повідомленнями щодо організації гуманітарних коридорів. Всі без винятку українці з окупованих територій постраждали внаслідок війни. Треба чітко розуміти, що евакуація буде відбуватися лише в межах цих коридорів. При евакуації не раджу брати з собою посвідчення судді, чи інші документи, які це засвідчують. Є випадки, коли окупанти затримують людей за професійною ознакою. І ця порада стосується не лише суддів, а і представників правоохоронних структур.

Можу запевнити, що ніхто не буде забутий і керівники органів та установ правосуддя у співпраці з іншими державними органами докладуть максимуму зусиль, щоб звільнити усіх, хто не зможе самостійно евакуюватися.

— Яка позиція щодо суддів-колаборантів (в публічному просторі вже є поодинокі приклади)?

 —Усі зрадники мають бути покарані. Без виключень. Крапка.

— Чи є якісь варіанти вирішення кадрової проблеми в судах під час дії воєнного стану?

 — Механізм відрядження суддів може частково вирішити цю проблему. Причому він може спрацювати не лише для суддів з судів, де правосуддя тимчасово не здійснюється. У цей складний час я би просив і суддів із незавантажених судів також виявляти згоду на відрядження до судів з надмірним навантаженням у разі оголошення відповідних процедур.

Також проблема може бути вирішена шляхом призначення на посади суддів без повноважень. Проблемі вже понад 3 роки. Це сотні суддів. Один із способів ми пропонували у своєму рішенні від 3 вересня 2021 року №36. Якщо неможливо це зробити щодо всіх таких суддів, то варто розглянути можливість надання повноважень на відправлення правосуддя суддям з тих судів, де їх не вистачає.

— Чи потрібно повертати в судову систему України військові суди?

— Однозначно. Навіть не буду пояснювати.

— Яку допомогу надають міжнародні партнери, суддівські організації?

 — Професійні суддівські організації готові надавати допомогу у розміщенні суддів, працівників апаратів, членів їх сімей, особливо дітей. При надходженні відповідних пропозицій ми поширюємо відповідну інформацію серед колег. Хоча переважна більшість європейців тепло зустрічає усіх без винятку постраждалих від війни. І за це я їм вдячний.

Ряд наших міжнародних партнерів в перші дні війни самостійно звернулися до мене з ініціативою надати гуманітарну допомогу. І це зробили. В деталі вдаватися не хочу. Однак скористаюсь нагодою та подякую виконувачці обов’язків Голови Верховного Суду Литви, Голові Судової Ради Литви Сигіті Руденайте, Директору Судової адміністрації Литви Наталі Камінське, міжнародній експертці проєкту Pravo-Justice Реді Моліене.

(Бесіду вів Анатолій Гвоздецький,
«Юридична практика»)