Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності: Велика Палата ВС відступила від висновку об’єднаної палати ККС ВС

• У разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності чи покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК України, подовженого на період ухилення.
• Закінчення загальних строків, установлених ч. 2 цієї статті (15 років із моменту вчинення злочину і 5 років – проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.

Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20.

У цій справі ВП ВС вирішувала виключну правову проблему щодо застосування судами строків давності, передбачених ст. 49 КК України.

У постанові ВП ВС відступила від висновку об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, сформованого в постанові від 5 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19.

Вирішення виключної правової проблеми

Вирішуючи виключну правову проблему, ВП ВС керувалася таким.

Друге речення ч. 2 ст. 49 КК України не містить прямої вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватися після відновлення їх перебігу.

Недостатня визначеність формулювання ч. 2 ст. 49 КК України зумовлює суперечливе розуміння змісту правової норми і викликає питання, як саме розглядати наведені в третьому реченні загальні строки: (1) як такі, що беззастережно застосовуються замість передбачених у ч. 1 ст. 49 КК України диференційованих строків у всіх випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду й наступного з’явлення її із зізнанням чи затримання; (2) як альтернативні, тобто такі, що не виключають застосування диференційованих строків і замінюють їх лише в окремих випадках.

Наведені два можливі підходи до співвідношення диференційованих та загальних строків давності зумовлюють два варіанти конкретизації кримінально-правового змісту ч. 2 ст. 49 КК України.

• У першому варіанті строки, передбачені ч. 1 цієї статті, безумовно нівелюються в разі ухилення підозрюваного, обвинуваченого від суду або розслідування, і така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності виключно після спливу 5 років із дня вчинення кримінального проступку й 15 років – злочину.
• Другий варіант передбачає пріоритетність обрання того різновиду строків, який є сприятливішим для особи під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Висновки ВП ВС

ВП ВС відзначила, що реалізація принципу гуманізму під час тлумачення та застосування конкретного положення закону про кримінальну відповідальність здійснюється за таким правилом: якщо відповідне положення містить елемент невизначеності й вона не може бути усунута з урахуванням інших конкретних чи загальних положень, таке положення має застосовуватися за найбільш сприятливим для особи варіантом з усіх можливих.

• Тож підхід, за якого сам лише факт ухилення підозрюваного, обвинуваченого від досудового розслідування або суду повністю нівелює диференційовані строки давності, означає, що продовження злочинної діяльності спричиняє кращі правові наслідки, ніж перебування в розшуку.
• Вчинення особою в межах передбаченого ч. 1 ст. 49 КК України строку нового злочину не нівелює диференційованого строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин.
• У цьому разі строк давності переривається і починає відраховуватися з моменту вчинення нового злочину.
• Тобто диференційований строк не замінюється на загальний, більш обтяжливий для особи, а лише відтерміновується його початок.

«У разі беззастережної заміни передбачених ч. 1 ст. 49 КК України строків загальними особа опиниться в гіршому становищі порівняно з тією, яка до спливу диференційованих строків учинить навіть низку нових злочинів, у тому числі тяжких. Зазначене є очевидно несумісним зі справедливістю як властивістю права, що вимагає співмірності юридичних наслідків протиправних дій та їх соціальної небезпечності», — зауважила ВП ВС.

Також читайте: ВП ВС визнала правомірним закриття провадження за позовом Олександра Дубілета про визнання недійсним викупу акцій «ПриватБанку»