Значення валюти грошового зобов’язання для правомірності нарахування інфляційних витрат — PRAVO.UA Значення валюти грошового зобов’язання для правомірності нарахування інфляційних витрат — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Блог » Значення валюти грошового зобов’язання для правомірності нарахування інфляційних витрат

Значення валюти грошового зобов’язання для правомірності нарахування інфляційних витрат

  • 07.02.2020 11:22
Анастасія Доброчинська, Старший партнер PRAVO GARANT

ЧИ ПІДЛЯГАЮТЬ СТЯГНЕННЮ ІНФЛЯЦІЙНІ ВИТРАТИ, ПЕРЕДБАЧЕНІ Ч.2 СТ.625 ЦК УКРАЇНИ У ВИПАДКУ ПОРУШЕННЯ ГРОШОВОГО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ПРЕДМЕТОМ ЯКОГО Є КОШТИ, ВИРАЖЕНІ В ГРИВНЯХ З ВИЗНАЧЕННЯМ ЕКВІВАЛЕНТУ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ?

Наразі, ця  виключна  правова проблема очікує позиції Великої Палати Верховного Суду (справа № 296/10217/15-ц), з метою формування єдиної судової практики та дотримання принципу правової визначеності.

А поки  пропоную подискутувати.

Нагадаю, що на сьогодні маємо два суперечливих «табору».

Так, у постановах Верховний Суд України (№6-284цс17 від 01.03.17, №6-1672цс16 від 21.12.16 та ін.)  та Верховний Суд (№61-21851св18 від 20.02.19, № 61-23789св18 та ін.)  зробив висновки, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. При цьому, не має значення застосовано позивачем еквівалент іноземної валюти чи ні.

Протилежну позицію відображено в постановах Верховного Суду  № 910/15951/18 від 11.11.19,  № 910/15714/18 від 04.12.19, ін., де зроблено висновок про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції. В обґрунтування такої позиції зазначається, що з дати коли позивач, скориставшись своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання, пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ, валютою заборгованості стала – гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, тоді як втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

На елементарному прикладі. Уявімо, що декілька років тому, в  той час, коли хліб коштував 2 грн.  А. позичив Б. суму в 2 долари, яка на той момент була еквівалентна 10 грн., Б. зобов’язався повернути А. кошти протягом трьох років. Тобто замість покупки 5 буханок хліба, А. допоміг Б.

Через три роки,  хліб подорожчав і коштує 10 грн., що становить 0.5 доларів. Виявилося, що цінова інфляція несподівано зжерла інші 4,5 буханки. Хліб – це приклад того, як з-за цінової інфляції можна з часом втратити можливість купити товар, який ви могли придбати раніше.

Якби А. зі спливом трьох років одразу вимагав у Б. повернення 2 доларів (точніше, гривневий еквівалент у розмірі 50 грн. станом на день платежу), то й жодних інфляційних витрат А. не зазнав.  Адже, на 50 грн. зараз він купить ті самі 5 буханок хліба. Тобто відбулось відновлення еквівалентом іноземної валюти. При цьому, дотримані вимоги закону. Грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, тож, інфляційні втрати стягненню не підлягають. 

Так, борг складає 2 долари або 50 грн. Але, припустимо, поки А. вирішив подати позов минуло ще 8 місяців (після настання граничного строку повернення боргу). За ці 8 місяців курс долару ще підвищився, і станом на дату подання позову 2 долари еквівалентні 58 гривням. Тож, А. зазнав втрати, в результаті інфляції, і цілком справедливим здається нарахування інфляційних витрат за ці 8 місяців.

На мою думку, для вирішення питання в заголовку цієї статті необхідно звернутися до визначення правильності предмету позову та розрахункового періоду, а не виразу валюти у матеріально-правовій вимозі.

Предметом виконання грошового зобов’язання  є вчинення певної дії, а саме – повернення боржником коштів кредитору.

У частинах першій, другій статті 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З аналізу вказаної норми вбачається встановлення певного порядку обчислення гривневого еквіваленту при стягненні зобов’язання, визначеного грошовим еквівалентом в іноземній валюті, за умови відсутності такого в договорі.

За таких обставин, виникає питання: що буде вважатися правильно визначеним предметом позову?

Заборгованість повинна бути обчислена станом на день остаточного розрахунку, встановленого договором. Інфляційні витрати – за весь час прострочення зобов’язання.

Ми знаємо, що правочин фактично вчинявся в іноземній валюті. І в тому випадку, якщо А., користуючись процесуальним правом обирати валюту зобов`язання, побажає стягнути суму боргу гривнях, він зобов’язаний дотримуватися приписів статті 533 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об’єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Неналежність обраного способу судового захисту з огляду на судову практику зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог. Отже, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

За змістом статей 192 та 524 Цивільного кодексу України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов’язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Суд встановлює, чи визначено зобов’язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов’язання в іноземній валюті позивач повинен звертатися з позовом про стягнення боргу саме в іноземній валюті, а суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов’язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України, належним виконанням зобов’язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (справа № 373/2054/16-ц, 16.01.1) про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов’язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Сума боргу в іноземній валюті стягується у ній же та конвертується в національну валюту на день здійснення платежу (висновок у справі № 6-1063цс17 від 01.11.2017).

Перерахування стягувачеві суми у іншій валюті, а ніж валюта, зазначена у судовому рішенні, не є належним виконанням судового рішення (ВП ВС № 761/12665/14-ц від 04.07.2018).

Відповідно до п. 30.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов’язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов’язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону № 606-XIV.

Враховуючи вищевикладене, суттєве значення для вирішення питання про нарахування інфляційних витрат, має встановлення судом при розгляду кожної окремої справи факту, в якій самі валюті повинно бути виконано зобов’язання і чи правильно визначено позивачем предмет позову.

Підсумовуючи вищезазначене, маю  таке бачення.

Якщо предмет зобов’язання – іноземна валюта, то і стягуватися вона повинна у відповідній валюті, без нарахування інфляційних витрат, яких фактично не існує в силу відновлення іноземною валютою.

Коли предметом позову є гривневий еквівалент іноземної валюти він повинен визначатися за правилами частин другої та третьої ст.533 ЦК України. Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду слід з’ясувати сутність такого визначення та встановити відповідність позовних вимог таким умовам договору.

В такому випадку та за умови, що предметом зобов’язання була саме гривня, питання про стягнення інфляції має вирішуватися, виходячи з розрахункового періоду.

Так, при стягненні грошових коштів в гривневому еквіваленті іноземної валюти, визначеному на дату винесення рішення суду, інфляція відновлюється курсом іноземної валюти та не підлягає стягненню.

У випадку, коли позивачем ставиться матеріально-правова вимога про стягнення гривневого еквіваленту іноземної валюти, обраховану на дату остаточного розрахунку, при цьому, позов подається зі спливом деякого часу  від вказаної дати, в результаті чого утворюються інфляційні збитки, кредитор має право на стягнення інфляційних витрат. Тобто, якщо заборгованість в гривневому еквіваленті іноземної валюти обчислена станом на день остаточного розрахунку,  то інфляційні витрати підлягають стягненню  з дати платежу по дату подання позову (звісно, з урахуванням строків позовної давності при наявності правової підстави для її застосування).

Вимога про стягнення гривневого еквіваленту іноземної валюти, яка обрахована з порушенням умов закону чи договору не є правильно визначеним предметом позову, а отже, спосіб захисту є неналежним. В такому випадку питання про стягнення інфляційних витрат відпадає.

Таким чином, для вирішення питання – чи має позивач право на застосування до боржника на підставі статті 625 ЦК України шляхом стягнення інфляційних втрат у зв`язку з порушенням останнім грошового зобов`язання, вираженого гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті за договором, суд в кожному окремому випадку повинен встановити в якій валюті фактично укладений договір, правильність заявленої вимоги, розрахункового періоду  та обраного способу захисту.

Отже, питання значно глибше, аніж здається на перший погляд. Сподіваємося отримати від Великої Палати Верховного Суду вирішення правової проблеми, з урахуванням позиції щодо правильності визначення розрахункового періоду.

Автор: Анастасія Доброчинська, Старший партнер PRAVO GARANT

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

СВІЖИЙ ВИПУСК

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Завантажується ... Завантажується ...

PRAVO.UA