600-90_WAIT
прапор_України

Генеральний партнер 2023 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Новини » Злочини рф в Україні: виклики щодо притягнення винних до відповідальності

Злочини рф в Україні: виклики щодо притягнення винних до відповідальності

  • 15.05.2023 14:54
Микола Стефанчук, народний депутат, заслужений юрист України, д.ю.н.

Повномасштабна російська збройна агресія супроводжується скоєнням на території України численних міжнародних злочинів, що не мають строків давності. Якими є ознаки цих злочинів, хто має бути притягнутий до відповідальності та які органи наділені юрисдикцію: спробуємо розібратися.

Злочин геноциду

Уперше геноцид як тяжкий міжнародний злочин був закріплений у Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 року. Поняття геноциду з того часу є загальноприйнятим і до сьогодні використовується як у Римському статуті, так і в національних законодавствах, зокрема в Кримінальному кодексі України.

Так, геноцидом є будь-які з дій, що вчинені з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку, шляхом:

  • вбивства членів групи;
  • спричинення серйозних тілесних чи психічних ушкоджень членам групи;
  • навмисного створення для групи умов життя, які мають на меті призвести до фізичного знищення її цілком або її частини;
  • насадження заходів з метою запобігання народжуваності в групі;
  • насильницького переміщення дітей групи в іншу групу.

Для кваліфікації злочину як геноциду зазначені дії повинні здійснюватися у контексті очевидної моделі поведінки виконавця, спрямованої проти певної групи, або бути поведінкою, яка сама собою могла б спричинити її знищення. Крім того, організатори та виконавці повинні мати специфічний мотив, спрямований на цілеспрямоване знищення, повністю або частково, певної національної, етнічної, расової або релігійної групи як такої.

Для кваліфікації дій як геноциду кількість жертв не має значення.

Після деокупації Київщини, коли була виявлена Бучанська різанина, Україна, Польща, Канада, Чехія, Ірландія, Латвія, Литва та Естонія в політичному контексті визнали вбивства цивільного населення геноцидом. Зазвичай юридичний процес доказування злочину геноциду є дуже складним, адже потребує доведення наміру такого злочину, проте факти масового вбивства українського цивільного населення в місті Бучі Київської області, що супроводжувалося викраденнями, тортурами, зґвалтуваннями, у тому числі дітей, та мародерством, є очевидними.

Попри міжнародний консенсус щодо змісту поняття геноциду, на окремих публічних майданчиках і досі триває дискусія, чи були дії військовослужбовців рф, наприклад у Бучі, Бородянці, Гостомелі та Ірпені, актами геноциду. Аргументи опонентів, як правило, емоційно забарвлені, але це насамперед юридичне поняття.

З одного боку, вбивства цивільного населення частково спрямовані на знищення української ідентичності, адже представники рф на окупованих територіях свідомо створюють умови, за яких місцеве населення ставиться у небезпеку. Існує і інша позиція окремих міжнародних експертів, які стверджують, що ситуація в Україні суттєво відрізняється від трагедій у Вірменії, Руанді, Дарфурі, Камбоджі та під час Голокосту. Вони вважають, що ці геноциди передбачали систематичні вбивства окремих членів певних групи на підставі лише їхньої приналежності до цієї групи. Водночас ми стверджуємо, що масові вбивства, катування, тортури, викрадення і зґвалтування громадян України на території України представниками рф повною мірою підпадають під усі ознаки геноциду.

Як уже зазначалося, визначення ООН містить положення про умисел знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову або релігійну групу. Подальше роз’яснення Міжнародного суду ООН у 1951 році зазначає, що геноцид передбачає відмову в праві на існування цілих людських груп. З цієї точки зору окремі вбивства українців виглядають невибірковими.

Варто наголосити і на тому, що заклики вбивати українців, знищувати український народ, атакувати ракетами мирне населення, будь-якими способами вбивати усіх українців регулярно лунають і з телеекранів центрального телебачення рф, є головною темою в інтернет-ЗМІ і, що найжахливіше, такі заклики мають масову підтримку з боку громадян рф.

Тому питання умислу тут не повинно братися під сумнів.

Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії встановив у 2004 році, що геноцид ґрунтується на намірі знищити захищену групу частково, і ця частина повинна становити значний відсоток від цієї групи. Отже, питання кваліфікації окремих злочинних діянь як акту геноциду ще належить вирішити, однак очевидно, що неправильне використання понять шкодить правосуддю.

Наприклад, незаконна депортація та переміщення українських дітей з окупованих територій України до росії може, на перший погляд, видаватися геноцидом. Проте, як бачимо, Міжнародний кримінальний суд кваліфікував ці дії путіна та львової-бєлової як різновид воєнних злочинів та видав відповідні ордери на арешт цих осіб.

Зважаючи на те що здійснення геноциду вимагає планування та керівництва, за наявності доказів наміру його вчинення відповідальність за такі дії, видається, повинні нести вищі посадові особи рф. Водночас дискусійним є питання притягнення до відповідальності виконавців, яким могла бути відома їхня мета.

За словами Голови Верховного Суду, є дві точки зору. Одна вказує, що суб’єктом злочину геноциду може бути тільки вище військове та політичне керівництво, яке віддавало накази на знищення тієї чи іншої нації. А з іншого боку, є кожен російський військовий, який убиває українців, заперечуючи право української нації та українського народу на існування.

Воєнні злочини

Воєнні злочини — це порушення правил та звичаїв ведення війни, які закріплені у Женевській конвенції та додаткових протоколах до неї. До них належать:

  • умисні вбивства;
  • катування або нелюдське поводження;
  • умисне позбавлення військовополоненого або іншої особи, що перебуває під захистом, права на справедливий і звичайний суд;
  • незаконна депортація або переміщення чи незаконне позбавлення волі;
  • умисне спрямування нападів на цивільне населення як таке або на окремих цивільних осіб, що не беруть безпосередньої участі у воєнних діях;
  • умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями;
  • умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою;
  • напад на незахищені й такі, що не є військовими цілями, міста, села, помешкання або будівлі чи їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів;
  • вбивство або поранення комбатанта, який, склавши зброю чи не маючи більше засобів захисту, беззастережно здався;
  • умисне спрямування нападів на будівлі, призначені для релігійних, освітніх, мистецьких, наукових чи благодійних цілей, на історичні пам’ятники, госпіталі та місця зосередження хворих і поранених за умови, що вони не є військовими цілями тощо.

У Римському статуті Міжнародного кримінального суду визначено значно ширший перелік воєнних злочинів.

Безперечно, в Україні наявні ознаки вчинення усіх вище перелічених злочинів. Розстріли цивільного населення, катування, примусове вивезення дітей на територію рф, масове знищення об’єктів цивільної інфраструктури, обстріли церков, лікарень, театрів, де знаходилися цивільні, навмисне знищення цілих населених пунктів, відео зі стратою беззбройних українських військових, ракетні удари по сховищах із дітьми — всі ці дії мають місце на території нашої держави.

Близько пів сотні катівень виявлено на деокупованих територіях, 464 дитини загинуло, понад 16 000 дітей депортовано, щодо 66 фактів сексуального насильства, скоєного військовослужбовцями рф, відкриті кримінальні провадження.

Зважаючи на те що порушення кожним військовослужбовцем рф або їх групами правил та звичаїв ведення війни є окремими злочинами, їх чисельність є найбільшою серед міжнародних злочинів, вчинених в Україні.

З початку повномасштабної війни національні правоохоронні органи зареєстрували понад 70000 кримінальних проваджень щодо вчинення воєнних злочинів. Згідно з даними Офісу Генерального прокурора щодня вчиняється 200 нових воєнних злочинів. Майже 300 росіянам повідомлено про підозри у вчиненні воєнних злочинів. Понад 100 справ направлено до національних судів, ухвалено 29 вироків (станом на 14.03.2023).

Окрім українських органів, вже понад 20 країн світу відкрили в межах свого національного законодавства провадження щодо воєнних злочинів росії в Україні.

Воєнні злочини скоюють абсолютно всі ланки збройних сил рф. Вище військове керівництво віддає злочинні накази, середня ланка планує їх виконання, а безпосередні виконавці охоче вчиняють злочини на території України, мотивуючись ненавистю до українського народу та демократичних цінностей, які ми захищаємо. Перші рішення Міжнародного кримінального суду щодо війни в Україні демонструють, що за здійснення воєнних злочинів керівники країни-агресора обов’язково будуть притягнуті до відповідальності.

Злочини проти людяності

Згідно з Римським статутом злочинами проти людяності є такі дії, якщо вони вчиняються усвідомлено та в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, який спрямований на цивільне населення, зокрема:

  • вбивства;
  • винищення;
  • депортація або насильницьке переміщення населення;
  • ув’язнення або інше жорстке позбавлення фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права;
  • катування;
  • зґвалтування;
  • переслідування будь-якої групи або спільноти, яку можна ідентифікувати, за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, гендерними або іншими ознаками;
  • насильницьке зникнення осіб тощо.

Для кваліфікації злочину проти людяності значення має кількість постраждалих (спрямування на широкомасштабність), адже його метою є досягнення великої кількості жертв серед цивільного населення. Як вже зазначалося, воєнні злочини можуть бути індивідуальними та ізольованими діями, тоді як злочини проти людяності – це злочини, вчинені у великому масштабі.

Ще однією відмінністю є те, що воєнні злочини можуть вчинятися лише під час збройного конфлікту, тоді як злочини проти людяності можуть бути вчинені у будь-який час, включаючи мирний час, або у ситуаціях насильства, які не є збройним конфліктом.

Злочини, вчинені в Україні, мають ознаки як воєнних, так і злочинів проти людяності.

Адже як вчиняються в рамках воєнного конфлікту, так і мають спрямування на досягнення максимальної кількості жертв серед цивільного населення.

Росіяни вчиняли напади із застосуванням зброї вибухової дії у населених районах, що є однією з головних причин жертв серед цивільного населення.

Так, як відзначено у звіті Незалежної міжнародної комісії ООН із розслідування порушень в Україні, хвилі нападів рф на енергетичну інфраструктуру України з 10 жовтня 2022 року можуть бути прирівняні до злочинів проти людяності.

Для кваліфікації злочинів проти людяності буде мати значення, чи був наявний заздалегідь розроблений план (політика), спрямований проти цивільного населення, та чи усвідомлювали злочинці, що діють в рамках цього плану (політики). Відповідь на це питання лежить на поверхні, адже, аналізуючи ракетні атаки по об’єктах української інфраструктури, можна відмітити, що удари неодноразово завдавались по одних і тих самих об’єктах інфраструктури одразу після відновлення їх роботи. Саме в цьому і вбачається систематичність і мета країни-агресора щодо умисного заподіяння шкоди цивільному населенню.

Як вже відзначалось, наразі в українській юридичній спільноті тривають дискусії щодо того, як кваліфікувати виявлені злочини в Бучі, Ірпені, Бородянці, блокаду та обстріли Маріуполя: як злочини проти людяності чи геноцид. Визначальним буде встановлення мотиву їх вчинення. Ми ж вважаємо, що ці злочини повинні кваліфікуватись не окремо, а в їх нерозривній сукупності.

Необхідно зазначити, що злочинів проти людяності як систематичних та масштабних атак на цивільне населення у Кримінальному кодексі України немає. Тому вони наразі кваліфікуються та вносяться до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань як воєнні злочини.

Оскільки злочини проти людяності, як і геноцид, вимагають організації та системності, у разі доведення відповідного мотиву, до відповідальності за них в МКС, найімовірніше, будуть притягнуті вищі посадові особи рф та військове керівництво.

Злочин агресії

Згідно з Римським статутом злочин агресії означає планування, підготовку, ініціювання або вчинення особою, яка спроможна фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними, акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю та масштабами є грубим порушенням Статуту Організації Об’єднаних Націй. Агресія може полягати у таких діях:

  • вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави чи будь-яка військова окупація, незалежно від її тимчасового характеру, що є результатом такого вторгнення або нападу, чи будь-яка анексія із застосуванням сили на території іншої держави або її частини;
  • бомбардування збройними силами держави території іншої держави чи застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
  • блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави;
  • напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;
  • направлення державою або від імені держави озброєних банд, груп та іррегулярних сил або найманців, які вчиняють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це рівноцінно переліченим вище актам або її істотній участі в них тощо.

Кримінальний кодекс України також передбачає відповідальність за планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК України).

Відповідно до Римського статуту норми щодо відповідальності за злочин агресії застосовуються лише до осіб, які спроможні фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними. Водночас в українському законодавстві не встановлюється, хто саме може скоїти цей злочин. Видається, що в Україні за злочин агресії зможуть засудити будь-кого, хто воює проти нашої держави, незалежно від його впливу на прийняття рішення щодо вчинення агресії.

Наразі у Верховному Суді перебуває важлива справа щодо того, хто є суб’єктом злочину агресії: лише вище керівництво, чи й середній прошарок з офіцерів і генералів, чи кожен комбатант, який виконує злочинні накази щодо вбивства українського народу. За результатами її розгляду стане зрозуміло, чи судитимуть в Україні за злочин агресії у тисячах справ по всій країні.

Здійснення правосуддя

Судовий розгляд справ, пов’язаних з міжнародними злочинами, в Україні здійснюється за загальними правилами територіальної підсудності. Водночас можливим є спеціальне досудове розслідування, яке здійснюється за умови, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук, та/або уповноваженим органом прийнято рішення про передачу підозрюваного для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся.

Зрозуміло, що у майже всіх кримінальних провадженнях щодо міжнародних злочинів (видається, що здебільшого вони будуть кваліфіковані як воєнні злочини) правосуддя здійснюватимуть українські суди. Натомість міжнародні судові установи – лише щодо топпосадовців.

Попри те що Україна досі не ратифікувала Римський статут, однак визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, найтяжчі міжнародні злочини вчинені рф на території України, крім злочину агресії, підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

У зв’язку зі зверненням до суду 42 держав — учасниць Римського статуту прокурор Карім Хан мав змогу відкрити повне розслідування самостійно.

Під час свого розслідування МКС співпрацює і з Генеральною прокуратурою України, і з національними органами, і зі спільною слідчою групою (JIT), і з Євроюстом. Планується відкриття представництва офісу прокурора МКС не лише в Києві, а й в регіонах. Крім того, Кримінальний процесуальний кодекс України у 2022 році було доповнено окремим розділом, що врегульовує порядок співпраці компетентних органів України з МКС.

Перші рішення МКС щодо ситуації в Україні вже прийняті, і вони є вельми обнадійливими. Зокрема, 17.03.2023 Палатою попереднього провадження було видано ордери на арешт президента рф володимира путіна та уповноваженої при президентові рф з прав дитини марії львової-бєлової. Відтепер у разі в’їзду цих осіб в одну зі 123 країн – учасниць Римського статуту вони повинні бути заарештовані та передані під слідство. Це є дуже важливим кроком, адже МКС не може розглядати справи заочно.

Що ж до здійснення правосуддя за злочин агресії, вчинення якого на території України є очевидним та дало можливість для вчинення всіх інших, похідних у цьому випадку, міжнародних злочинів, то ситуація наразі не врегульована.

Станом на сьогодні у Раді Європи обговорюється кілька можливих моделей трибуналу, зокрема це:

  • трибунал, створений на основі угоди між Україною та ООН, підтриманої Генеральною асамблеєю ООН;
  • трибунал, створений на основі багатосторонньої угоди між Україною та іншими зацікавленими державами;
  • «гібридний» трибунал під українською юрисдикцією, який діятиме відповідно до українського законодавства, але за міжнародної участі;
  • відкрите питання і щодо інших моделей та концепцій, але з головною умовою – невідворотністю юридичної відповідальності та реальним покаранням винних осіб.

Варто також відзначити чимраз жвавіше обговорення питання безпідставності членства росії в ООН та Радбезі. Так, визнання цього факту значно розширило б можливості для впровадження механізму притягнення керівництва країни-агресора до кримінальної відповідальності.

У березні 2023 року до Угоди про створення слідчої групи (JIT) були внесені зміни для створення правової основи діяльності Міжнародного центру з переслідування злочину агресії, основне завдання якого покращити розслідування злочину агресії шляхом отримання ключових доказів і сприяння процесу формування справи на ранній стадії. Сподіваємося, що докази, отримані в рамках діяльності центру, стануть підґрунтям для обвинувального акту, що буде поданий до трибуналу.

Через найбільшу масштабність та безпрецедентність злочинних дій з часів Другої світової війни багато питань та проблем потребують спільного вирішення українською та міжнародною юридичною спільнотою. Найгостріше постає питання розробки та впровадження механізму притягнення до відповідальності найвищого керівництва рф за злочин агресії.

Яким чином міжнародною спільнотою буде реалізовано створення та робота трибуналу для притягнення до відповідальності за злочин агресії, вчинений щодо України, наразі невідомо. Однак невідворотність цього процесу є очевидною.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

IkarPapuga600x90
DorZab600x90
600-90_WAIT
tg-10

СВІЖИЙ ВИПУСК

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Завантажується ... Завантажується ...

PRAVO.UA