«Зе» міни для Антикорупційного суду

07.06.2018 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про Вищий антикорупційний суд» (далі – Закон № 2447).

Згідно з підпунктом «х» підпункту 3 пункту 2 розділу VI Закону № 2447  розділ XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК) доповнено пунктом 20², підпунктом 3 якого було визначено, що:

«судовий розгляд кримінальних проваджень щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду, який розпочато у судах першої та/або апеляційної інстанцій та не закінчено до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду, продовжується у цих судах. Зазначені кримінальні провадження не можуть бути передані до Вищого антикорупційного суду;»

Однак 12.07.2018, менше ніж через місяць зо дня набрання чинності Законом №2447, Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (далі – Закон №2509), який набрав чинності з 05.08.2018 р.

Підпунктом 9 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №2509 підпункт «х» підпункту 3 пункту 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2447 в частині визначення справ, які направляються на розгляд до Вищого антикорупційного суду за підсудністю, викладено зовсім в іншій редакції:

4) кримінальні провадження щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду, судовий розгляд у судах першої та апеляційної інстанцій яких не закінчено до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду, передаються до Вищого антикорупційного суду для розгляду в установленому цим Кодексом порядку;

Таким чином, на момент початку роботи Вищого антикорупційного суду (ВАКС) — 5 вересня 2019 року, підпункт «х» підпункту 3 пункту 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2447 було викладено саме у редакції Закону №2509, тобто до ВАКС мали бути передані усі провадження, у яких не закінчено судовий розгляд судами першої та апеляційної інстанції, навіть ті, які були направлені до суду до початку роботи НАБУ, а це понад 3500 справ.

З метою вирішення проблеми завантаженості суддів ВАКС, аби ті «могли зосередитись виключно на розгляді справ щодо «топ-корупції», новообраним парламентом було прийнято законопроект № 1025 про внесення зміни до Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (щодо початку роботи суду), який 20.09.2019 було підписано Президентом України.

Указаним законопроектом підпункт «х» підпункту 3 пункту 2 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» доповнюється умовами застосування підсудності до справ за Вищим антикорупційним судом, а саме:

«х) розділ XІ «Перехідні положення» доповнити пунктом 20² такого змісту:

«20². Підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачена цим Кодексом як суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції та слідчих суддів поширюється на кримінальні провадження, відомості за якими про кримінальне правопорушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань внесені:

1) з дня початку роботи Вищого антикорупційного суду;

2) до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду, якщо досудове розслідування здійснюється або здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури».

Тобто за змістом вказаної норми фактично відсікаються від розгляду в Вищому антикорупційному суді справи про корупцію, які до початку роботи ВАКС передані до судів іншими органами, окрім НАБУ.

Проте маємо дуже великі сумніви, що вказаний закон дійсно дозволить вирішити ту проблему, про яку зазначив законодавець, адже його застосування закладе велику процесуальну міну у ті провадження, які не розслідувалися НАБУ.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Окрім того, стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права — закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, зміни, внесені законопроектом № 1025 не можуть застосовуватись до тих правовідносин, які виникли до набрання ними чинності.

При цьому велика кількість проваджень, які знаходились на розгляді в судах на цей час, вже передані на розгляд ВАКС. Отже, враховуючи, що на момент направлення таких проваджень діяла норма, яка передбачала розгляд ВАКС усіх справ, віднесених до його підсудності, незалежно від органу, який здійснював розслідування і направляв обвинувальний акт до суду, то ВАКС зобов’язаний такі справи прийняти до розгляду і не має правових підстав для повернення їх до суду, який здійснював такий розгляд.

Окрім того, законодавець взагалі не визначив, що робити судам, якщо до них повернуться справи з ВАКС, в якому порядку і з якої стадії проводити їх розгляд.

Водночас дуже сумнівне становище мають й ті провадження, які не розслідувалися НАБУ, проте на цей час не були направлені до Вищого антикорупційного суду, оскільки підпункт «х» підпункту 3 пункту 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2447 в редакції Закону № 2509 визначав, що справи мають бути передані на розгляд ВАКС з моменту початку його роботи, отже така дія, як передача справ, була пов’язана з моментом початку роботи суду, а не проведення судових засідань чи розглядом відповідних клопотань.

Отже, навіть якщо такі справи не були до цього часу направлені до ВАКС, то вони обов’язково мають бути направлені на розгляд саме цього суду, оскільки такий обов’язок виник у судів з моменту початку роботи Вищого антикорупційного суду — 5 вересня 2019 року, в іншому ж випадку, в учасників таких проваджень будуть вагомі підстави стверджувати про те, що вказані справи були розглянуті неуповноваженим судом.

Окремої уваги заслуговує питання конституційності змін, які містяться у законопроекті №1025, адже фактично законодавець, не вносячи зміни до спеціальної норми, яка визначає підсудність справ за Вищим антикорупційним судом, визначає окремі випадки, коли вона буде застосовуватись, що містить дискримінаційну складову і може призвести до визнання вказаної норми неконституційною, як нещодавно було із ч. 5 ст. 176 КПК України.

Отже, наведений аналіз змін щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду дозволяє зробити висновок, що будь-які реформи та законодавчі ініціативи мають бути ретельно продумані, підготовлені із залученням фахівців та практиків у відповідній сфері, а також узгоджуватися із нормами чинного законодавства, оскільки намагання щось змінити нашвидкуруч може призвести до процесуального колапсу і закласти міни, які можуть вибухнути каскадом у найнесприятливіший момент.

Андрій Левковець, адвокат, партнер АО «Баррістерс»