Заходи безпеки в кримінальному судочинстві: реалії, виклики та необхідні оновлення

Григорій Мамка, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, д.ю.н.

Однією із серйозних проблем та викликів у світі та нашій країні є боротьба з організованою злочинністю, тероризмом та корупцією. В рамках відповідних кримінальних розслідувань ведуться різні слідчі дії, щоб зібрати достовірні дані та факти про обставини злочинів. Свідки та потерпілі, які беруть участь у кримінальних провадженнях, є важливим джерелом інформації для розслідування та розкриття злочинів. Водночас вони можуть свідомо відмовляються від власних показань та співпраці зі слідством, розуміючи, що це загроза для їхнього життя та життя їхніх рідних і близьких. Також існує думка, що державний захист фактично завершиться із закінченням кримінального провадження ухваленням вироку, незалежно від актуальності загроз. Як наслідок, непокараними цілком вірогідно залишаються організатори, а часом і виконавці, злочинів. Враховуючи це, чинний в Україні інститут забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства за своєю суттю є недостатньо ефективним. Цілком зрозуміло, що за таких умов виникає низка запитань до державного захисту учасників кримінальних проваджень. Нереформований та неадаптований до сучасних реалій інститут безпеки втратив свою ефективність і довіру суспільства. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», прийнятий ще у 1993 році, потребує змін із декількох причин, їх розберемо нижче.

По-перше, з моменту прийняття цього закону технології різноманітних аспектів життя, включаючи інтернет та соціальні мережі, дуже змінилися. Це відкриває нові можливості для посягань на безпеку осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Відповідно, закон має враховувати ці нові технологічні реалії та інформаційні загрози та забезпечувати адекватний захист від них.

По-друге, постає питання соціально-політичної ситуації у світі та в Україні. Безпосередньо ці загрози пов’язані з безпекою, наприклад це тероризм, організована злочинність або кіберзлочинність. Тому оновлення законодавства необхідне для ефективної протидії таким загрозам. Загалом наявна система прийняття рішень про застосування заходів забезпечення безпеки фактично не передбачає механізмів перевірки інформації про загрози. Це створює ситуації, за яких рішення про застосування заходів забезпечення безпеки приймаються без урахування реальної наявності загроз як таких. Також чинним законом не передбачено механізму тимчасового (на час перевірки інформації про загрози) застосування заходів забезпечення безпеки.

По-третє, це міжнародні стандарти. Положення чинного закону не відповідають міжнародним зобов’язанням в цій сфері правовідносин, які Україна взяла на себе, ратифікувавши низку міжнародних договорів у сфері боротьби зі злочинністю (наприклад, Рамковій конвенції ООН проти організованої злочинності 1997 року; Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 року) тощо. Чинний в Україні інститут забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства виявився недостатньо ефективним. Тому використання міжнародного досвіду та рекомендацій міжнародних організацій стосовно цього питання допоможе виявити проблеми й розробити шляхи їх вирішення. Закон має відповідати встановленим стандартам, щоб належним чином підтримувати репутацію країни в глобальному співтоваристві та дотримувати зобов’язань в євроінтеграційному аспекті.

По-четверте, потрібні прозорість та довіра до правосуддя. Зокрема, це включає забезпечення доступу до судових процедур, захист свідків, покращення стандартів доказової бази та забезпечення рівних можливостей для всіх учасників процесу. Враховуючи вищезазначені фактори, перегляд та оновлення Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” необхідне, щоб гарантувати відповідність сучасним умовам та захисту прав усіх учасників судового процесу.

По-п’яте, в Україні з 1993 року було проведено декілька реформ органів державної влади, зокрема, створено Нацполіцію, ДБР, НАБУ, також реформовано систему Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідно, потрібно врегулювати питання щодо того, хто за що відповідає та які має повноваження.

Що стосується законопроєктної основи та оновлень, то 12 липня 2021 році був зареєстрований проєкт Закону № 5751 про забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства та інших осіб в інтересах правосуддя. Метою законопроєкту є приведення вже чинної системи із забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства та інших осіб в інтересах правосуддя в України до міжнародних стандартів і рекомендацій, а також найкращих іноземних практик у цій сфері правовідносин. Законопроєкт пропонує прийняти новий комплексний закон України з питань захисту учасників кримінального судочинства та інших осіб, які мають право на забезпечення безпеки, щоб створити необхідні умови для належного відправлення правосуддя.

Однак, на мою думку, це недоопрацьований та досить сирий проєкт, який потребує вдосконалення. Ним закладено концепцію створення нового центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом — Національного агентства з питань забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства. На цей орган пропонується покласти виконання частини тих функцій із забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, які сьогодні покладені на інші, уже чинні, державні органи, наприклад на Службу безпеки України, Національну поліцію України, Державне бюро розслідувань тощо. Водночас в інших державних органів і надалі залишиться певна частина обов’язків щодо забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства. Тобто цей проєкт закону передбачає створення окремої служби за аналогією зі службою американських маршалів. Проте під час повномасштабної війни в нашій країні запровадження такого рішення немає доцільності та умов для реалізації.

У липні цього року для врегулювання проблематики реалізації прав та законних інтересів засуджених та осіб, узятих під варту, під час тримання в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах або у місцях зі спеціальним режимом тримання під час застосування заходів безпеки удосконалення законодавства щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у Мін’юсті була створена відповідна робоча група.

За результатами діяльності цієї робочої групи був розроблений та внесений законопроєкт № 9655. Цей проєкт закону підготували, спираючись на міжнародні стандарти, рекомендації, законодавство інших країн та особливості нашої системи правопорядку та судочинства. Його мета — поліпшити правовий захист для осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, шляхом змін до статті 214 Кримінального процесуального кодексу України та інших законів. Один з аспектів, що вимагає особливої уваги, — це правовий статус осіб, які були засуджені.

Далі розглянемо конкретні пропозиції та рішення, спрямовані на розв’язання цього питання.

Перше питання стосується відбування засудженим покарання в ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ). До прикладу, досить часто виникає ситуація, коли проти підозрюваної особи відкрито декілька кримінальних справ, які розглядаються у різних судах, наприклад у Деснянському та Дарницькому районних судах міста Києва. В одному провадженні людині вже винесено вирок, а в іншому особа є лише підозрюваною. Тож замість того, щоб відбувати покарання згідно з Кримінально-виконавчим кодексом України, до засудженого інший суд паралельно застосовує процедуру тримання в ІТТ.

Друге питання стосується необхідності удосконалення процедури заходів безпеки. Додам, що згідно із законом щодо безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, передбачені заходи безпеки на різних етапах кримінального судочинства, таких як виявлення, запобігання, припинення, розкриття або розслідування кримінальних правопорушень, а також у судовому розгляді кримінальних проваджень. Ці заходи включають правові, організаційно-технічні та інші заходи, спрямовані на захист життя, житла, здоров’я та майна цих осіб для забезпечення належного проведення правосуддя. У разі виявлення кримінального правопорушення, що загрожує життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, з якими застосовані заходи забезпечення безпеки за Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», досудове розслідування вноситься в Єдиний реєстр досудових розслідувань негайно. Також до переліку осіб, які мають право на забезпечення безпеки, вносяться засуджені, що розширює статтю 2 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Заходів безпеки вживають слідчі, дізнавачі, прокурори, судді, суди, які розглядають кримінальні провадження, в яких беруть участь зазначені особи, а також органи, що ведуть оперативно-розшукову діяльність, стосовно осіб, які брали участь або сприяли виявленню, запобіганню, припиненню кримінальних правопорушень, на строк від одного місяця до п’яти років. Виняток становлять особи, що перебувають в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах або в місцях зі спеціальним режимом тримання, де рішення про застосування заходів безпеки приймається строком до двох місяців та може бути продовжене за рішенням слідчого судді, суду за клопотанням дізнавача, слідчого (детектива) або прокурора, а також органу (підрозділу), що веде оперативно-розшукову діяльність, на строк до одного року.

Щобільше, запропоновано змінити статтю 19, якою передбачено додаткові заходи безпеки, зокрема, щодо осіб, які перебувають в установах виконання покарань, — ізольоване тримання або переведення в іншу установу виконання покарань. Також для осіб, які перебувають у слідчих ізоляторах, — ізольоване тримання або переведення до іншого слідчого ізолятора чи в  місце зі спеціальним режимом тримання. До того ж до осіб, які перебувають в місцях зі спеціальним режимом тримання, — ізольоване тримання або переведення до іншого місця зі спеціальним режимом тримання чи слідчого ізолятора. Водночас зазначу важливий момент, що переведення осіб, до яких застосовуються заходи безпеки, зі слідчого ізолятора до місць зі спеціальним режимом тримання застосовується на строк до 30 діб. Однак за необхідності строк тримання осіб у місцях зі спеціальним режимом тримання може бути продовжений на строк до 30 діб за мотивованим рішенням органу, яким було прийнято рішення про забезпечення безпеки.

Здійснення заходів безпеки покладається за підслідністю на органи служби безпеки, Державного бюро розслідувань, органи Національної поліції або Національне антикорупційне бюро України, у складі структур яких із цією метою створюються спеціальні підрозділи. Крім цього, пропонується також внести зміни до статті 23 Закону України “Про Національну поліцію”, зокрема, виключити положення щодо тримання засуджених в ізоляторах тимчасового тримання Національної поліції України.

Отже, прийняття адекватних та реальних змін, які враховуватимуть деталі та особливості аспектів кримінального розслідування, сприятиме запровадженню в Україні ефективної системи забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства та матиме позитивний вплив на протидію злочинності, підвищення рівня розкриття злочинів і забезпечення належного здійснення правосуддя в кримінальних провадженнях.