Заборона розмовляти з ув’язненими є негуманним поводженням

ЄСПЛ встановив порушення Україною конвенційних зобов’язань у тому, що була встановлена заборона розмовляти з іншими ув’язненими. Рішення ухвалено 16 грудня у справі “Іван Карпенко проти України” (заява № 45397/13).

У справі Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце порушення:

• статті 3 (заборона нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження);
• статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) у поєднанні зі статтею 3.

ЄСПЛ, зокрема, встановив, що заборона порушувала європейські тюремні правила і була доповнена кількома серйозними обтяжливими факторами, які становили поводження із засудженим, яке порушувало Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод.

Обставини справи

Заявник у справі – Карпенко Іван Іванович – відбуває довічне ув’язнення з 2004 року.

13 червня 2009 року пан Карпенко привітав свого товариша по ув’язненню під час прогулянки на подвір’ї в’язниці. Охоронець сказав їм, що контакти заборонені, і повідомив про інцидент керівництво колонії.

У результаті заявник був притягнутий до дисциплінарної відповідальності («винесено попередження»).

Пан Карпенко подав адміністративну скаргу, яка була відхилена судами двох інстанцій через непідсудність. Подальша апеляція з питань права була відхилена Вищим адміністративним судом.

Заявник звернувся до цивільних судів, вимагаючи визнання дисциплінарного стягнення незаконним та вимагаючи компенсації. Цей позов було відхилено судами першої та апеляційної інстанції через відсутність юрисдикції.

Заявник безуспішно скаржився щонайменше тринадцять разів у період з 2009 по 2017 роки на погіршення його фізичного та психічного здоров’я через відсутність контактів з іншими ув’язненими.

Рішення ЄСПЛ

Розглядаючи питання в контексті статті 3 Конвенції, ЄСПЛ зазначив:

• юридичні підстави для заборони на спілкування з іншими ув’язненими були скасовані в 2015 році,
• однак ця заборона застосовувалася до заявника щонайменше десять років до скасування,
• можливо, продовжувала застосовуватися також після цього часу.

Умови, в яких він утримувався, зводилися до систематичної сегрегації.

ЄСПЛ вказав, що:

заборона ув’язненим розмовляти одне з одним було порушенням Європейських тюремних правил,

що позбавляло його «адекватного рівня людської та соціальної взаємодії».

Додатковими обтяжливими чинниками були такі:

• майже постійне ув’язнення заявника в камері лише з короткою прогулянкою на свіжому повітрі,
• відсутність будь-якої цілеспрямованої діяльності,
• заборона встановлена була автоматично виключно на підставі його вироку без будь-якої можливості перегляду,
• тривалий термін дії відповідного заходу,
• погіршення стану здоров’я заявника та відсутність будь-якої адекватної реакції на його пов’язані скарги та прохання про допомогу.

Загалом Суд визнав, що заборона на спілкування заявника з ув’язненими з інших камер разом з іншими згаданими факторами є нелюдським і таким, що принижує гідність, поводженням, яке порушує Конвенцію.

Також ЄСПЛ постановив, що Україна повинна виплатити заявнику:

• 5000 євро як компенсацію моральної шкоди,
• 3000 євро як компенсацію судових витрат.

Раніше ЄСПЛ ухвалив рішення у справі “Шабельник проти України” № 3.