За лаштунками судового процесу в апеляційній палаті ВАКС — рішення ЄСПЛ «Берлізев проти України» — PRAVO.UA За лаштунками судового процесу в апеляційній палаті ВАКС — рішення ЄСПЛ «Берлізев проти України» — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Аналітика » За лаштунками судового процесу в апеляційній палаті ВАКС — рішення ЄСПЛ «Берлізев проти України»

За лаштунками судового процесу в апеляційній палаті ВАКС — рішення ЄСПЛ «Берлізев проти України»

  • 14.01.2022 14:52
столичні суди

«Суд знає закон» — так зазначено в численних рішеннях ЄСПЛ. І якщо суд вирішив так, а не інакше, значить, так воно і має бути. Але проблема в іншому. Сьогодні в рішеннях національних судів, практично в кожному, використовуються посилання на численні рішення ЄСПЛ. На відміну від норми закону, рішення прив’язані до певних подій, чітко визначених обставин, тому використовувати їх потрібно дуже обережно, ретельно звіряючи обставини справ, щоб не припуститися прикрої помилки. Так сталося, що в одному із засідань суд послався на рішення ЄСПЛ «Берлізев проти України».

У цій справі в апеляції на ухвалу про відмову в скасуванні повідомлення про підозру захист посилався на відсутність достатніх доказів, вказуючи на:

  • їх очевидну недопустимість,
  • можливе провокування злочину.

Це підтверджувалось:

  • численними порушеннями з боку сторони обвинувачення,
  • спотворенням інформації,
  • тим, що докази містять ознаки провокативної, штучно створеної версії подій.

Суддя зазначив, що, на його погляд, захист суперечить сам собі, коли одночасно стверджує, що:

  1. докази є очевидно недопустимими,
  2. відбувалась провокація злочину.

На обґрунтування своєї думки суддя навів рішення ЄСПЛ «Берлізев проти України». Ми звикли до того, що нашим опонентом є суд, а не сторона обвинувачення.

Зрозуміло, що в судовому процесі захист не має повноцінної можливості для дискусії з судом. Тому хочу продовжити діалог із судом цим дописом.

Я не погоджуюсь із думкою судді. Давайте детально розберемо згадану справу ЄСПЛ, оскільки, на мій погляд, вона говорить дещо про інше.

Головні відмінності та особливості рішення ЄСПЛ «Берлізев проти України»

Наведу кілька ключових тез, щоби було легше уявити всю картину.

Теза перша

У рішенні ЄСПЛ «Берлізев проти України»:

«29. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту у зв’язку з цією скаргою, оскільки не порушував це питання (про НСРД без рішення суду) у судах першої або апеляційної інстанції. Питання було належним чином порушено лише в касаційному суді, який мав обмежені повноваження щодо розгляду справи».

У нашій справі: захист вказує на очевидну недопустимість доказів на досудовому слідстві (ст. 87 КПК України).

Резюме:

ЄСПЛ підтримав позицію заявника, вказавши таке:

«34. Отже, Суд вважає, що заявник обґрунтовано висунув цю скаргу у касаційному суді в межах кримінального провадження щодо нього…»

«35. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції».

Теза друга

Рішення ЄСПЛ:

«45. Стосовно твердження заявника про підбурювання до одержання хабара Суд не переконаний, що відповідна ситуація підпадає під категорію «справ про провокацію злочину»… Хоча заявник сформулював свою скаргу, використавши термін «підбурювання», як вбачається, по суті, він скаржився, що його «підставили». Насправді, заявник ніколи фактично не визнавав вимагання або одержання хабара. Навпаки, як на національному рівні, так і у Суді він послідовно стверджував, що Г. підкинув гроші до його кабінету, щоб заявника визнали винним у вчиненні злочину».

«46. З точки зору фактів Суд вважає непослідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги, що його спровокували його вчинити. Захист від провокації обов’язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників міліції. Однак, як вбачається з доводів заявника, він повністю заперечував свою причетність до злочину, що, на думку Суду, перешкодило йому висунути обґрунтовану скаргу на «таємного агента».

Наша справа: захист не висловлював тезу, що підзахисний заперечує вчинення злочину, та не стверджував про провокацію злочину. Захист стверджував про:

  • можливу провокацію злочину;
  • спотворення інформації;
  • те, що докази містять ознаки провокативної, штучно створеної версії подій, яких насправді не було;
  • очевидну недопустимість доказів.

А це дещо інше. Зрозуміло, що не можна одночасно заперечувати вчинення злочину та стверджувати про його провокацію, тобто визнавати факт події. Для цього не потрібно навіть рішення ЄСПЛ.

Тож про що йдеться в нашій справі:

  1. сторона обвинувачення отримала кошти для свого таємного агента раніше, ніж підозрюваний нібито висловив прохання їх отримати. Це, зрозуміло, ознака провокації злочину;
  2. сторона обвинувачення довільно, на свій розсуд трактує висловлювання підозрюваного. Це ознаки штучно створеної версії подій;
  3. обшук, на погляд захисту, без законних підстав проведено без ухвали слідчого судді. Це, своєю чергою, очевидно недопустимий доказ.

Резюме:

Є суттєва різниця між тим, щоб:

  • одночасно заперечувати злочин та скаржитись на провокацію — це справді неможливо та з цим саме погодився ЄСПЛ;
  • просити визнати докази очевидно недопустимими та стверджувати про можливу провокацію і штучно створену версію подій — про цей випадок в зазначеному рішенні ЄСПЛ ані слова. На мій погляд, тут немає жодної суперечності.

Третя теза

Рішення ЄСПЛ:

«53. У цій справі розмова заявника з Г. була таємно записана без отримання попереднього дозволу суду. Це становило порушення національного законодавства та Конвенції, як зазначалося раніше за статтею 8 Конвенції. Стосовно статті 6 Конвенції з матеріалів справи випливає, що спірний доказ не був єдиним доказом, і суди посилалися на інші матеріали, у тому числі показання свідків, висновки експертів і речові докази. Навіть припускаючи, що спірний доказ мав вирішальне значення для визнання заявника винним, на що заявник не скаржився, вказуючи натомість виключно на його важливість, цей елемент не був вирішальним фактором під час оцінки Судом справедливості судового розгляду в цілому… У зв’язку з цим Суд зазначає, що заявнику ніколи не перешкоджали оскаржити достовірність та точність спірного доказу й заперечити проти його використання у кримінальному провадженні щодо нього…»

Наша справа: сторона захисту саме під час досудового розслідування скаржиться на те, що всі наявні докази у справі, які лягли в обґрунтування підозри, отримано з порушенням КПК, тобто є очевидно недопустимими. Захист скаржиться на те, що всупереч ст. 87, ч. 1 ст. 94 КПК слідчій суддя не надає оцінку доказам із точку зору очевидної недопустимості.

Замість висновку щодо рішення ЄСПЛ «Берлізев проти України»

І на останок, хоч після бійки кулаками не махають, іще раз:

«Суд знає закон» — так зазначено в численних рішеннях ЄСПЛ. І якщо суд вирішив так, а не інакше, значить, так воно і має бути. Але проблема в іншому. На сьогодні в рішеннях національних судів, практично в кожному, використовуються численні рішення ЄСПЛ. На відміну від норми закону, рішення прив’язані до певних подій, чітко визначених обставин, тому використовувати їх потрібно дуже обережно, ретельно звіряючи обставини справ, щоб не припуститися прикрої помилки.

 

Автор: Семен ХАНІН, адвокат ЮК «Амбер»

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

СВІЖИЙ ВИПУСК

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Завантажується ... Завантажується ...

PRAVO.UA