Визначення місця проживання дитини: КЦС ВС визнав юрисдикцію суду України у справі з іноземним елементом

На спір про визначення місця проживання дитини поширюється юрисдикція судів України, з огляду на те що дитина народилася та проживала в Україні, є громадянкою України, на час звернення до суду з позовом і відкриття провадження у справі проживала в Польщі нетривалий час, її звичайним місцем проживання залишалася Україна.

Це випливає з висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зробленого в постанові від 31 липня 2024 року у справі № 760/18630/22.

За обставинами справи

У цій справі КЦС ВС вирішував питання, чи поширюється юрисдикція українських судів на спір за позовом матері дитини до колишнього чоловіка, громадянина Польщі, в якому вона просила визначити місце проживання малолітньої дитини з нею в м. Києві.

Позивачка вказувала на те, що після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з нею в Україні, а у зв’язку з військовою агресією рф проти України вони виїхали до Польщі. Дитина не може повернутися до України через позицію батька, який вважає, що дитина в майбутньому має проживати в Польщі.

Районний суд закрив провадження у справі, вказавши, що позивачка разом із дочкою змінила місце постійного проживання з України на Польщу. Суд врахував тривалість перебування дитини в цій країні, відвідування дошкільного закладу у Варшаві, взяв до уваги, що дитина має громадянство Польщі, тощо. Керуючись положеннями статей 5, 6 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року (Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року), суд констатував відсутність юрисдикції суду України на вирішення спору в цій справі.

Ухвалу районного суду скасував апеляційний суд і скерував справу для продовження розгляду з огляду на те, що на момент подання позову та відкриття провадження у справі не було обставини, визначеної п. b ч. 1 ст. 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність, оскільки дитина не проживала в Україні менш ніж один рік. Протягом одного року з моменту виїзду дитини до Польщі було заявлено вимоги про визначення місця проживання дитини з матір’ю в Україні.

Позиція ВС

Касаційний цивільний суд у складі ВС змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду, зробивши такі правові висновки.

• Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те що під час перебігу провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина 1 статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
• Положення статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року під час визначення юрисдикції, яку застосував апеляційний суд, застосовуються лише у випадку неправомірного переміщення або утримання дитини. Натомість матеріали справи не містять доказів того, що дитина була неправомірно переміщена з території України на територію Польщі.
• У зв’язку з цим юрисдикція справи має визначатися відповідно до пункту 1 статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року залежно від звичайного місця проживання дитини, яке встановлюється на підставі обставин кожної конкретної справи.

На момент звернення до суду дитині було 5 років 4 місяці, з яких 4 роки 6 місяців вона проживала на території України та 10 місяців – на території Польщі. Водночас на території України дитина відвідувала дитячий садок майже 3 роки, а на території Польщі – близько 2 місяців.

КЦС ВС врахував положення ст. 28 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, відповідно до якого в правових стосунках між батьками й дітьми застосовується законодавство тієї договірної сторони, громадянином якої є дитина.

Будь-яких доказів щодо розгляду спору про визначення місця проживання дитини в судах Республіки Польщі матеріали справи не містять.

«Зважаючи на те що дитина народилася в Україні, до лютого 2022 року проживала в Україні та є громадянкою України, на час звернення до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі не проживала в Україні нетривалий проміжок часу, її звичайним місцем проживання залишалася Україна. Апеляційний суд дійшов загалом обґрунтованого висновку про поширення юрисдикції судів України на цей спір і скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі», — констатував ККС ВС.

Також читайте: Яким має бути міжнародний
трибунал щодо злочину агресії проти України —
конспект із вебінару Мілени Стеріо