ВС: видачу довіреності не можна кваліфікувати як фраудаторний правочин

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановив: видавання довіреності не може бути кваліфіковано як фраудаторний правочин. Про це повідомляє пресслужба Верховного Суду.

Суть справи

Кредитор просив суд визнати недійсною довіреність, за якою повірений від імені боржника подарував його майно (земельні ділянки та квартири) третій особі.  Позивач уважав зазначену довіреність фіктивною, оскільки єдиною метою її видачі було ухилення боржником від виконання цивільно-правових зобов’язань.

Суд першої інстанції, рішення якого залишив без змін апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки під час оформлення довіреності дотримано всі вимоги ЦК України.

Висновок КЦС ВС (постанова від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16)

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду змінив попередні рішення, виклавши їх мотивувальну частину в іншій редакції, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 5 ЦПК України в разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Правочином, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції фраудаторності в односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах,що дають змогу кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинено на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, належить те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

У справі, що переглядається:

• позивач посилався на те, що на підставі оспорюваної довіреності було укладено правочини щодо відчуження нерухомого майна відповідача з метою уникнення звернення стягнення на таке майно, чим порушено права позивача як кредитора відповідача;
• позивач пов’язує порушення своїх прав як кредитора саме з укладеними договорами дарування земельних ділянок та квартир, у результаті яких відповідач відчужив майно, на яке можна звернути стягнення в порядку примусового виконання судового рішення;
• не висунуто вимог про визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та квартир;
• видавання відповідачем оспорюваної довіреності не може бути кваліфіковано як правочин, що вчинено на шкоду кредитору.

За таких обставин вимога про визнання недійсною оспорюваної довіреності є неефективним способом захисту і в її задоволенні слід було відмовити саме з цієї підстави. Проте суди відмовили в задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх необґрунтованістю, а тому судові рішення змінено в мотивувальній частині.