ВС пояснив ознаки фіктивного правочину та підстави визнання його недійсним

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду навів ознаки фіктивного правочину та роз’яснив підстави визнання його недійсним. Про це повідомляє пресслужба ВС.

Суть справи

Позивачка просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, проданої нею у 2004 році зятеві, який оформив іпотеку в банку під заставу цієї квартири. Після укладення відповідних договорів позивачка залишилася власником нерухомого майна, була зареєстрована в квартирі, проживає в ній, сплачує всі комунальні платежі. Право власності на нерухоме майно за відповідачем було зареєстроване лише у 2016 році.

Позивачка вважала договір купівлі-продажу квартири фіктивним і недійсним, оскільки його укладено всупереч її волі та загальним засадам ЦК України.

Районний суд, із рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов, оскільки оспорений договір укладено без реєстрації права власності та без передання майна покупцеві. Відповідач (покупець) у квартирі не проживав і не проживає, не був зареєстрований за її адресою. Всі ці обставини свідчать, що сторони за договором не виконали своїх зобов’язань, тобто, укладаючи договір, вони не мали наміру створювати юридичні правові наслідки.

Висновок КЦС ВС (постанова від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19)

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення та відмовив у задоволенні позову, навівши таке правове обґрунтування.

Суд визнав оспорюваний договір недійсним на підставі ст. 234 ЦК України, оскільки під час його укладення воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, на момент укладення договору в обох сторін був умисел на фіктивність таких дій.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, тому дії учасників цивільних правовідносин мають їй відповідати.

Верховний Суд зазначив, що для визнання правочину фіктивним потрібно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам треба враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфіковано як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є:

• введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або справжніх намірів учасників;
• свідомий намір невиконання зобов’язань договору;
• приховування справжніх намірів учасників правочину.

Відповідач посилався на те, що оспорений договір відповідав волевиявленню сторін правочину. Позивачка не довела, а суди не встановили наявність умислу з певним спрямуванням волі у неї та відповідача.

Висновок суду про те, що оспорений договір не передбачав реального настання правових наслідків, обумовлених умовами правочину, не було вчинено дій, спрямованих на перехід права власності на нерухоме майно, спростовується кредитним договором із банком, за умовами якого позичальник зобов’язаний використати кредитні кошти на придбання квартири в позивачки.

Сторонами договору також погоджено передання позичальником в іпотеку банку придбаного нерухомого майна. Позичальник зобов’язався у строк не пізніше від 30 календарних днів із моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу провести його державну реєстрацію.

Оспорений договір нотаріально посвідчено, зареєстровано у відповідному реєстрі. Крім того, продавець повністю отримала від покупця кошти за квартиру до підписання договору купівлі-продажу, що не спростовано.

Висновок суду про те, що договір купівлі-продажу вчинено без реєстрації права власності, не ґрунтується на законі, оскільки чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство пов’язувало виникнення права власності на майно саме з моментом реєстрації договору, а не з реєстрацією права власності на таке майно.