ВІДСТУПИТИ ПРАВО ВИМОГИ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ ДОПУСКАЄТЬСЯ НЕ ЛИШЕ НА КОРИСТЬ ФІНАНСОВОЇ УСТАНОВИ

Велика Палата Верховного Суду у складі 16 суддів 16.03.2021 винесла постанову у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) про розмежування ознак договору  відступлення прав вимоги (ст. 512 ЦК України) та договору факторингу (ст. 1077 ЦК України), якою відступила від свого висновку щодо застосування ч. 3 ст. 512 та ст.1054 ЦК України, сформованого раніше в постанові від 31.10.2018 у справі № 465/646/11.

Договір факторингу – це  фінансування під відступлення права грошової вимоги, за якого одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З обставин розглянутої Великою Палатою справи № 906/1174/18 випливає, що до господарського суду звернувся приватний вищий навчальний заклад «Інститут  підприємництва та сучасних технологій» з позовом до ПАТ «Банк Форум» в особі ліквідатора, приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест», приватного нотаріуса та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із вимогою визнати недійсним договір відступлення прав вимоги (купівлі-продажу), укладений між ПАТ «Банк Форум» (цедент) та ЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (цесіонарій) (далі – спірний договір) та скасувати рішення нотаріуса про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Рішенням першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позовні вимоги в частині визнання спірного договору недійсним задоволено.

Суди обґрунтували свою позицію тим, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, а ЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (далі – ЮФ «ЦЮП «Дігест») не можу виступати фактором, оскільки не є фінансовою установою. Розмір грошової вимоги «ЮФ «ЦЮП «Дігест», висунутої до позивача, перевищує номінальну вартість відступленої вимоги на більш ніж 3 млн грн (тобто значно перевищує суму, за яку ЮФ «ЦЮП «Дігест» перекупила право вимагати повернення боргу позивача у ПАТ «Банк Форум»). Таким чином, ЮФ «ЦЮП «Дігест» має намір отримати вигоду від різниці номінальної  вартості вимоги та її ринкової (дійсної) вартості.

14.01.2021 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду  ухвалою передав цю справу разом із касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше, та на підставі наявності у справі виключної правової проблеми, розв’язання якої потрібне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (ч. 3, 5 ст. 302 ГПК України).

За результатами розгляду касаційних скарг Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.03.2021 р. у справі № 906/1174/18 виклала історію появи факторингу для кращого розуміння правової природи спірних договорів: «Факторинг виник тоді, коли ринки збуту були віддалені від місць виробництва продукції, і фактори відігравали роль зв`язкових між виробниками та кінцевими покупцями. Факторингом у ті часи була, зокрема, посередницька послуга у торговельній діяльності, за допомогою якої виробник (постачальник) товару швидко та гарантовано отримував від посередника (фактора) кошти за товар (навіть до його поставки покупцеві), а покупець (торговець) цього товару отримував відстрочку в його оплаті, завдяки чому міг його перепродати, отримати кошти від кінцевого покупця та розрахуватись ними з фактором. За цю посередницьку послугу фактор отримував винагороду від продавця або покупця (торгівця). 

З часом розвитку факторинг набув різних видів та форм, перестав бути посередницькою торговельною послугою, а фактор втратив функцію дистриб’ютора продукції».

Велика Палата підкреслила, що можлива різниця між номінальною та реальною вартістю вимог може бути обумовлена ліквідністю відступленого майнового права, тобто властивістю активу бути швидко проданим за ціною близько ринкової. Сама собою різниця між номінальною та реальною вартістю вимог, без врахування інших умов, ще не доводить факту фінансування первинного кредитора як ознаки договору факторингу.

В зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду можна ознайомитися з переліком ознак, притаманних договорам, за якими відступаються права вимоги новим кредиторам, та ознаками, які характерні виключно для договору факторингу.

Повернімося до обставин справи: Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що судами було встановлено, що спірний договір відступлення права вимоги (купівлі-продажу) було укладено в результаті електронних торгів із продажу активів банку з визначеним переможцем торгів – ЮФ «ЦЮП «Дігест» (новий кредитор), завдяки якому банк (первинний кредитор) шляхом продажу відступив право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором.

На момент укладення спірного договору ПАТ «Банк Форум» перебував у процедурі ліквідації та був позбавлений банківської ліцензії, що свідчить про те, що в договірних правовідносинах він уже не був фінансовою установою. Укладаючи спірний договір, ПАТ «Банк Форум» мав на меті отримати кошти для того, щоб розрахуватися зі своїми кредиторами в процедурі ліквідації. У п. 1.2 спірного договору прямо зазначено, що сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.

Верховний Суд визнав, що з усіх встановлених обставин справи можна зробити висновок, що спірний договір не є договором факторингу, а відповідно, судові рішення нижчих інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення в цій частині, яким у задоволенні позовної вимоги про визнання договору недійсним слід відмовити.

У постанові від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, від висновку в якій Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити, було сформульовано таку правову позицію: «Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме – кредитор-банк або інша фінансова установа».

Відступлення від раніше зробленого висновку у справі № 465/646/11 Велика Палата Верховного Суду вбачає в конкретизації правової позиції: «Відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами можливе не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації».

Отже, не є підставою для визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, за яким новим кредитором стала юридична особа, що не має статусу фінансової установи, за умови, якщо таке відступлення відбувалося в результаті торгів із продажу активів банку, що ліквідовується.

Автор: Олена Нехрищинюк, юрист АО “Юрлайн”