Відшкодування витрат на правничу допомогу — правові позиції ВП ВС, які скасували попередню судову практику — PRAVO.UA Відшкодування витрат на правничу допомогу — правові позиції ВП ВС, які скасували попередню судову практику — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Новини » Відшкодування витрат на правничу допомогу — правові позиції ВП ВС, які скасували попередню судову практику

Відшкодування витрат на правничу допомогу — правові позиції ВП ВС, які скасували попередню судову практику

  • 01.03.2023 13:38

В Північно-західному апеляційному господарському суді проаналізували правові позиції Великої Палати Верховного Суду, які скасували попередню судову практику щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.

Відшкодування «гонорару успіху»

Актуальна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, як враховуючи те, чи були вони фактично здійснені, так і оцінюючи їх необхідність (п. 5.44 постанови).

Велика Палата Верховного Суду посилається на додаткову постанову Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 29.12.2021 у справі № 914/708/21, в якій зазначено, що відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов’язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18 та в додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 904/5726/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19.

Скасовану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 757/20995/15-ц, відповідно до неї склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами з наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості кожної окремо наданої послуги, з урахуванням її складності та обсягу, а не лише з визначенням загальної вартості наданої правової допомоги.

Відшкодування гонорару у фіксованому розмірі

Актуальну правову позицію викладено в постанові ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21. Вона, відповідно, скасовує правову позицію, сформульовану в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18.

Отже, на думку ВП ВС, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис (наданих послуг правничої допомоги. — Ред.) лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення — визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм під час оцінювання такого опису на предмет його деталізації за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінювання може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Окрім цього, Велика Палата зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначено в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються (1) у разі задоволення позову — на відповідача; (2) у разі відмови в позові – на позивача; (3) у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує таке: (1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; (2) чи є розмір цих витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; (3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; (4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені чч. 5—7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі правові висновки послідовно викладено в низці постанов Верховного Суду, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об’єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

СВІЖИЙ ВИПУСК

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Завантажується ... Завантажується ...

PRAVO.UA