Генеральный партнер 2020 года

Издательство ЮРИДИЧЕСКАЯ ПРАКТИКА
Главная » Новости » Видавництво, яке не змогло знайти правовласників для придбання перекладу, порушило авторське право, - юристи

Видавництво, яке не змогло знайти правовласників для придбання перекладу, порушило авторське право, — юристи

  • 09.07.2020 18:31

Нещодавно письменницьку спільноту сколихнув доволі оригінальний підхід одного з видавництв до «придбання» прав на переклад. На титульній сторінці, одразу під стандартним застереженням: «Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва», було інше, нетипове, адресоване правовласникам. Видавництво зазначає: «Ми вжили всіх можливих заходів, щоб знайти вас і домовитися про придбання прав на використання в нашій книжці вашого перекладу. Проте інформація з цього питання відсутня. Будь ласка, з питань пред’явлення авторських прав щодо перекладу, вміщеного в цю книжку, звертайтеся до видавництва…».

З огляду на таке застереження чи можна кваліфікувати дії видавництва як порушення авторських прав на переклад? Це питання ми адресували фахівцям у сфері авторського права. Усі наші коментатори одностайні: видавництво порушило авторське право перекладачів. Щоправда є декілька але.

«Перекладачу, як автору похідного твору, належить авторське право на здійснений ним переклад первісного твору. Тому публікація такого перекладу видавництвом (якщо вона не підпадає під випадки вільного використання твору) потребуватиме дозволу автора, а використання без дозволу буде порушенням, хай що там зазначай», — переконаний партнер ЮФ «ЛЕКСФОР» Владислав Шаповал.

На думку Владислава, можна припустити, що публічно повідомляючи правовласникам: «Ми вас шукали, щоб домовитися, проте не знайшли», видавництво мало на меті продемонструвати свою добросовісність і у випадку судового спору мінімізувати суму компенсації за порушення авторського права, адже під час визначення розміру такої компенсації суд повинен враховувати наміри порушника.

«Однак це застереження може мати і протилежні наслідки — воно демонструє, що, публікуючи чужий твір без дозволу автора, порушник діяв свідомо, тобто умисно. Умисне ж порушення авторського права тягне компенсацію не в подвоєному, а в потроєному розмірі винагороди, яку б перекладач отримав від видавництва за звичайних обставин», — зазначає Владислав Шаповал.

Антон Полікарпов, радник AVELLUM і керівник практики інтелектуальної власності, також вважає, що такі дії видавництва є порушенням авторських прав, які належать перекладачам.

Яка в такому разі може бути відповідальність? Антон нагадує, що способи захисту авторських прав та види цивільно-правової відповідальності передбачені, власне, Цивільним кодексом України та Законом України «Про авторське право та суміжні права». До них належать, зокрема, припинення дії, яка порушує право, відшкодування збитків та інші способи компенсації майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо, стосовно чого суд приймає відповідне рішення.

«Основним видом відповідальності в таких випадках є відшкодування шкоди та компенсація, але в нашому випадку ключовим питанням є її розмір, зважаючи на застереження видавництва про те, що було вжито всіх можливих заходів, щоб знайти авторів. Буде важливо встановити, яких саме заходів було вжито і яких зусиль задля цього доклали», — коментує Антон Полікарпов і додає: актуальна судова практика вказує на те, що українські суди під час визначення розміру компенсації враховують наміри порушника та обсяг порушення. При цьому він зауважує, що чинним законодавством не встановлено такої підстави для звільнення від відповідальності, як «вжиття заходів для отримання дозволу».

«Законодавство України у сфері авторського права не містить положень, що регулюють питання використання творів, авторів яких неможливо знайти», — продовжує юристка ЮФ Asters Олена Кожокар. Натомість Закон України «Про авторське право і суміжні права» чітко зазначає, що використання твору без дозволу автора становить порушення авторських прав, окрім прямо передбачених законом винятків (які не охоплюють даний випадок), наприклад, коли відтворення твору здійснюється з особистою метою. «Таким чином, незалежно від наявності вказаного застереження, використання в книжці перекладу без отримання належного дозволу від перекладача може бути кваліфіковано як порушення його авторських прав видавництвом», — вважає Олена.

Судову практику в Україні щодо вирішення такого роду спорів, за її словами, ще не сформовано. «Проте, враховуючи досвід інших держав, можна сказати, що використання вказаного застереження може слугувати пом’якшувальною обставиною в разі виникнення спору. Так, наприклад, у США за наявності доказів того, що було здійснено належний та розумний пошук автора твору, суд може вирішити, що на момент використання твору без дозволу він вважається «сирітським», а тому немає підстав для відшкодування шкоди. Однак будь-яке використання цього твору в майбутньому буде предметом обов’язкової ліцензії з роялті», — проводить аналогію Олена Кожокар.

Костянтин Зеров, юрист у сфері інтелектуальної власності, також пропонує аналіз цього кейсу розпочати з того, що переклад — це самостійний об’єкт правової охорони в авторському праві. Його охорона не залежить від того, перейшли права на оригінальний текст до категорії суспільного надбання чи ні. Ба більше, якщо виконано переклад з перекладу (наприклад, українською переклали англійський або російський переклад, скажімо, оригіналу німецькою мовою), то в такому разі потрібно отримати письмовий дозвіл на використання як у правовласника оригінального твору (якщо твір ще охороняється), так і в автора першого перекладу.

«Чинне внутрішнє законодавство України, на жаль, не містить такого правового інституту авторського права, як «сирітські» твори (спойлер: він повинен з’явитися вже цього року в новій редакції профільного закону). Відповідно, будь-яке використання твору, якщо його не охоплюють обмеження, передбачені статтями 21‒25 Закону «Про авторське право і суміжні права», можливе тільки з дозволу відповідного правовласника (або в окремих випадках — організації колективного управління авторськими правами)», — звертає увагу Костянтин. Він додає, що ситуація, за якої такий дозвіл не отримано або користувачеві «хотілося, але не вдалося знайти правовласника», буде вважатися порушенням авторського права зі всіма можливими правовими наслідками, і жодне застереження видавництва не може вважатися своєрідним safe harbour.

Однак Костянтин Зеров просить не забувати, що авторське право належить до права приватного. Якщо правоволоділець не дізнається про факт порушення і не вживе заходів щодо захисту свого порушеного права, ситуація залишиться яка є, чим і може дехто користуватися.

Отже, видавництвам все ж таки слід ретельніше шукати перекладачів, а не обмежуватися сумнівними застереженнями, які в підсумку можуть обернутися проти них. Попри те що національна судова практика не багата знаковими кейсами з авторського права, це зовсім не означає, що справа видавництва, яке шукало але не знайшло перекладачів, не може стати першою ластівкою.

Поделиться

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Подписывайтесь на «Юридическую практику» в Facebook, Telegram, Linkedin и YouTube.

0 Comments
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии
Slider

Какой самый быстрый путь утоления кадрового голода в судах?

Просмотреть результаты

Загрузка ... Загрузка ...

PRAVO.UA

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: