Усиновлення іноземцями українських дітей: особливості процедури, статистика Інтерполу

Володимир Богатир, адвокат, заслужений юрист України

Якщо люди не здатні реалізувати батьківський інстинкт природним шляхом, вони вдаються до усиновлення. І коли бажання завести дитину не може бути реалізоване у своїй країні, вони шукають можливості за кордоном. Для деяких іноземців саме Україна дає надію здобути щастя повноцінної родини. Звісно, заради цього доведеться пройти певну процедуру. Вона є досить ретельною і має свої особливості. Зокрема, слід бути готовим до того, що компромат на потенційних батьків шукатиме Інтерпол.

Найкращі інтереси

З усіх питань, які унормовує Сімейний кодекс України (СК), відносини із дітьми захищаються чи не найбільше. А з 278 чинних статей кодексу 42 (частина 7) присвячені саме питанням усиновлення. Транскордонні нюанси навіть винесено в окремий розділ.

Ключовим в усиновленні є найвищі інтереси дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Саме з урахуванням цього критерію визначаються ті, хто може бути усиновлений, вимоги до осіб, які можуть бути усиновлювачами, процедура отримання згоди дитини та батьків, подання заяви, ухвалення судом рішення, забезпечення таємниці усиновлення та інші гарантії для нових батьків, правові наслідки тощо.

У цілому процедура має такий вигляд: громадяни, які бажають усиновити дитину, звертаються із пакетом документів до служби у справах дітей. Цей орган протягом 10 робочих днів перевіряє документи на відповідність вимогам законодавства, складає акт обстеження їх житлово-побутових умов, розглядає питання про можливість заявників бути усиновлювачами і готує відповідний висновок, який діє протягом року.

У разі позитивного рішення заявники ставляться на облік як кандидати в усиновлювачі. Після ознайомлення з інформацією про дітей, які можуть бути усиновлені, потенційним батькам дається направлення до служби у справах дітей за місцем проживання дитини для організації знайомства з нею.

Зустріч відбувається у присутності працівників закладу та служби у справах дітей за місцем проживання дитини. Після встановлення контакту з дитиною кандидати в батьки звертаються до служби у справах дітей із заявою про бажання усиновити її.

Після цього служба готує висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. Оскільки усиновлення проводиться на підставі рішення суду, для прийняття такого рішення кандидати звертаються із заявою до суду за місцем проживання дитини.

Усиновлення іноземцем української дитини здійснюється на цих самих підставах, що і для громадян України (глава 18 СК), але з урахуванням деяких особливостей, визначених розділом VI СК.

Особливості віку

Так, за загальним правилом, мінімальний вік усиновлення – два місяці. Це випадок, коли дитина була покинута в пологовому будинку. Але іноземці позбавлені такої можливості. Адже ними може бути усиновлена дитина, якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку в Державній службі України у справах дітей і досягла п’яти років.

Водночас з цього правила існують винятки. Усиновлення може бути здійснено раніше, якщо:

• усиновлювач є родичем дитини;
• дитина страждає на тяжку хворобу (існує спеціальний перелік хвороб, що затверджує МОЗ);
• здійснюється усиновлення всіх рідних братів і сестер в одну сім’ю, якщо один із них досяг п’яти років і рік перебуває на обліку;
• іноземці виявили бажання усиновити дитину, яка є братом або сестрою раніше усиновленої ними дитини.

Пріоритети

Українське законодавство у питанні усиновлення надає перевагу українським батькам. Адже дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти на виховання до себе в сім’ю.

Водночас і серед іноземців закріплена конкуренція. Так, переважне право мають:

• родичі дитини;
• громадяни держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги. Оскільки нещодавно Україна зупинила дію такої угоди СНД з російською федерацію, відповідно, росіяни втратили цю перевагу.

Перевірка Інтерполом

На усиновлення дитини іноземцем додатково потрібна згода Державної служби України у справах дітей. В рамках вивчення питання цей орган надсилає запит до МВС щодо перевірки кандидатів у батьки на наявність або відсутність інформації компрометувального характеру в правоохоронних органах інших держав та Генеральному секретаріаті Інтерполу.

Впродовж 2014–2021 років, згідно з даними департаменту міжнародного поліцейського співробітництва МВС, була здійснена 4681 перевірка громадян іноземних держав – кандидатів на усиновлення дітей, які є громадянами України. Тобто в середньому за рік перевіряють 585 потенційних батьків з-за кордону. Дані щодо успішності проходження у звіті не наводяться, водночас можна робити висновки стосовно кількості кандидатів. І, як видно з інфографіки, їх дещо поменшало в останні два роки.

Скелети у шафі

Тож яку інформацію перевіряє Інтерпол стосовно потенційних батьків? Очевидно, тут йдеться про забезпечення дотримання вимог, закріплених у стст. 211–212 СК, які правоохоронні органи України не здатні встановити самотужки. І крім виявлення компромату, що очевидно стане причиною для відмови, також можуть виникнути несподіванки, зумовлені українським менталітетом. Так, причини можна поділити на кілька груп.

1. Обмежені в правах. Не можуть бути усиновлювачами особи, які обмежені у дієздатності або визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав (якщо ці права не були поновлені). Також не варто розраховувати тим, хто вже був усиновлювачем, але цей статус був скасований з їхньої вини. До обмежених у правах віднесені також особи без громадянства (апатриди).
2. Неблагонадійні з огляду на здоров’я та соціальний стан. Це ті, хто перебуває на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, не має постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу), страждає на хвороби з переліку МОЗ або за станом здоров’я потребує постійного стороннього догляду.
3. Кримінальне минуле. Йдеться про тих, хто має непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення кримінальних правопорушень. Також заборона стосується усіх, хто колись був засуджений за будь-які злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу. Тобто, хоча після погашення чи зняття судимості особа і вважається такою, що не підлягала кримінальному покаранню, це правило для усиновлення не діє.
4. Нетрадиційні цінності. Усиновлення для іноземців, які не перебувають у шлюбі, заборонене. Це прописано у ст. 212 СК. Виняток становлять випадки, коли іноземець є родичем дитини. Також прямою нормою є те, що усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі. Хоча Україна прагне євроінтеграції, українським кодексом шлюбом є сімейний союз лише жінки та чоловіка. Тобто визнаний за європейськими законами гей-шлюб не підходить для усиновлення.

5. Дискреція держорганів. Ще однією умовою, яка відображає суто український підхід до вирішення будь-яких спірних питань, є розсуд чиновників. Так, відповідно до ст. 212 СК, крім зазначених вище обмежень до потенційних батьків, усиновлювачами не можуть бути «інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини». Що саме входить у цей критерій, закон не уточнює. Тож фактично будь-яка зібрана негативна інформація може бути (тож і буде) використана як підстава для відмови.

***

Отже, хоча в останні роки і спостерігається зниження кількості перевірок іноземців – потенційних батьків українських дітей, «попит» на процедуру усиновлення з-за кордону залишається стабільним. Інтерпол розглядає ці питання чи не щодня.

Водночас у самій процедурі на рівні закону закладений потужний корупціогенний чинник, який здатен перетворити транскордонне усиновлення на прибутковий бізнес. Адже навіть за умов дотримання всіх вимог у кожному конкретному випадку доведеться долати широку дискрецію українських посадовців.