Усім і кожному

Лише справедливість для кожного може стати основою справедливості для всіх

Розірвана при створенні молодої України професійна спадковість адвокатів, прокурорів, слідчих стала найбільшою вадою нашої кримінальної юстиції. Існуючі процедури є настільки недосконалими, що немає сенсу пояснювати читачу, як вона працює, — нагальним нашим зав­данням є її змінити. Наші молоді колеги не повинні скакати на цій кульгавій на всі чотири ноги кобилі…

Права людини і суспільство

У період народження нашої держави, формування її інституцій, створення та перерозподілу приватних капіталів буйно розквітала злочинність. Урядовці, маючи доступ до розподілу спільної власності, намагалися не забути про себе та своїх близьких, новостворені бізнесмени спрагло тягнулись до державного бюджету як до джерела стрімкого збагачення. Однак часи дикого капіталізму відходять у минуле, суспільство у своєму розвитку потребує стабільних правил гри.

Наразі боротьба з корупцією стала гаслом усіх політичних сил, які намагаються отримати владу. Як гриби після дощу, з’являються спеціалізовані антикорупційні громадські організації та активно налаштовані громадяни. Фактично виникла нова професія — «громадський діяч», яка стала прибутковою. У системі правосуддя навіть з’явились «судді — викривачі» і «судді — антикорупціонери». Вони вже — не сліпа Феміда з вагами, а озброєнні революційним духом бійці обвинувачення. В одній руці — гиря, в іншій — лопата. Усе було б непогано, але ж і та кобила не біжить. Викривачі вказали на винних, але ж і вони — не під вартою. Усі довкола борються з корупцією, а вона — розквітає. Реєструються мільйони кримінальних проваджень, однак злочинність не зникає. Змінюється законодавство, розширюються повноваження слідчих, створюються нові державні антикорупційні органи, однак суспільство дійшло до того, що вже не треба доводити винуватості людини у злочині. Чинне законодавство дозволило захоплення власності і корпоративних прав приватного бізнесу, розпорядження та продаж чужого майна, спецконфіскацію, цивільну конфіскацію, залишилась тільки експропріація — і ура, грабуй награбоване! Однак очікуваних позитивних результатів немає. Запитаєте ви — чому? Запитайте себе! Чи можливо захистити права всіх, порушуючи право кожного?! І запитайте себе навпаки. Чи можливо захистити права всіх, захищаючи право кожного?! Порушуючи права окремих людей, неможливо захистити права людей, які об’єднані у суспільство. Лише справедливість для кожного може спричинити справедливість для всіх.

Державні інституції в системі правосуддя

Правосуддя — це визначене законом держави та доручене уповноваженим громадянам право вершити суд. У кримінальній юстиції — це можливість визнати людину винною чи ні, призначити їй покарання чи виправдати. У суспільній думці є помилкове сприйняття суду як виключно суддів, професійних чи присяжних. Однак суд — це не тільки суддя, який ухвалює рішення, це — процедура, яка є неможливою без сторін обвинувачення та захисту. Виключно вони, їхні аргументи, мають бути покладені на ваги правосуддя і визначити справедливість судового рішення. Відповідно, і обвинувачення, і захист — це ключові державні інституції в системі правосуддя.

Сьогодні сторона обвинувачення — це оперативні працівники, детективи і слідчі, які мають обов’язок зібрати докази щодо події злочину і винуватості в ньому конкретної особи. Процесуальне керівництво ними у кримінальному розслідуванні, попередню оцінку і визнання зібраних доказів достатніми для пред’явлення публічного обвинувачення покладено на прокурора. Він також є публічним обвинувачем — захисником народу (publica) в суді, його спільних прав.

Також стороною обвинувачення є потерпілий. Хоча це помилково не визначено чинним Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) України, однак, такий висновок витікає з його права самостійно підтримувати обвинувачення у разі зміни чи відмови від нього публічного обвинувача. Також потерпілий є прямим обвинувачем у справах приватного обвинувачення.

Стороною ж захисту є адвокат у разі виконання ним функцій захисника та особа, яка підозрюється чи обвинувачується у скоєнні злочину.

Шлях змін

Перш за все, суттєвого доповнен­ня потребують спеціальні закони, якими визначені права сторін обвинувачення та захисту у кримінальному провадженні. Для всіх зрозуміло, що злочин відбувається у часі раніше за його реєстрацію в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР). За статистикою, щорічно в ЄРДР реєструється майже 1 000 000 імовірних кримінальних правопорушень. Реакція на них і результативність правоохоронних органів є вкрай низькою. Однак суспільство зацікавлене у швидкій та результативній реакції на протиправні дії. Відповідно, майбутні сторони обвинувачення і захисту зобов’язані отримати можливість самостійно реагувати на порушення, використовувати свої права до реєстрації кримінального провадження (частково такі повноваження у спеціальних законах передбачені, зокрема у Законах «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про адвокатуру»). Ці повноваження мають бути доповнені і деталізовані з метою уникнення їх декларативності. Дуже важливо, щоб зібрані до реєстрації кримінального провадження докази (за процедурою спеціального закону) у подальшому визнавались судом допустимими за прямою нормою кримінального процесу.

Наприклад, адвокат має постійно діючу чи разову угоду про захист прав громадянина. Щодо його клієнта скоєно злочин, і він негайно звернувся за допомогою до адвоката. Адвокат чи уповноважена ним особа з певним обсягом спеціальних знань, прибувши на місце злочину, виконуючи свій обов’язок щодо захисту прав потерпілого, зобов’язаний зібрати всі можливі докази щодо події злочину та стосовно осіб, які, ймовірно, його вчинили, визначитись із майбутніми свідками та вчинити інші необхідні, на його погляд, дії. Майбутня сторона кримінального провадження має вчиняти ці дії із застосуванням техніки та залучених спеціалістів, які їй необхідні. Зрозуміло, що за певний проміжок часу докази можуть бути втрачені з природних чи технічних обставин, може бути змінено психологічне ставлення свідків подій, зникнути інші деталі, які формують картину того, що відбулось.

Відтак, свої дії адвокат і залучені ним спеціалісти мають вчиняти незалежно від факту реєстрації злочину в ЄРДР та на підставі прав, передбачених спеціальним Законом «Про адвокатуру». Законність їхніх дій передбачає, що отримані таким чином докази можуть стати обґрунтуванням обвинувачення чи захисту, стати підставою для реєстрації кримінального провадження і кваліфікації вчиненого злочину. Така участь потерпілої сторони зменшить можливість недбалих і несвоєчасних дій правоохоронців та їх імовірних зловживань на користь злочинця.

Тобто необхідні зміни щодо розширення прав стосовно збору доказів до Законів «Про адвокатуру» та «Про міліцію», а також до КПК України. Має бути прийнято спеціальний закон про державну і приватну детективну діяльність. Крім того, що у сторін потерпілого і захисту буде можливість реалізувати своє право на збір доказів, такі зміни дозволять використати досвід багатьох спеціалістів, які за різних обставин залишили оперативну чи слідчу роботу і не можуть чи не бажають продовжувати її в правоохоронних органах.

Біль ЄРДР

У чинному процесуальному законі є первинна процедура — реєстрація заяви особи про злочин чи внесення слідчим або прокурором інформації про злочин до ЄРДР.

Будь-яка кримінальна процедура існує для досягнення певної мети у правосудді. І тому ми маємо поставити собі ряд запитань:

1. Для чого потрібна ця процедура?

Процедура реєстрації в ЄРДР потрібна для перевірки викладеної в заяві або самостійно встановленої детективом первинної інформації про ймовірний злочин.

2. Яку мету вона переслідує?

Мета — застосувати інструменти кримінального розслідування для встановлення фактів, чи відбувся злочин і хто ймовірно його вчинив.

3. Чи досягнута поставлена мета застосуванням цієї процедури?

Перевірка, ймовірно, буде, інструменти кримінального процесу в ній будуть використані, але ось логічний результат — під великим сумнівом. Здебільшого ця процедура закінчується нічим!

Чому так песимістично? Чому такий негатив? Нижче наведемо реальні цифри! Загалом у 2016 році розслідувалось 1 923 036 кримінальних проваджень, у 2017 році — 2 118 604, у 2018 році — 2 103 143. При цьому у 2018 році засуджено 73 659 осіб (це не кількість справ) і виправдано 140 осіб. Якщо уявити, що кожна справа стосувалася однієї особи виправданого або засудженого, то кількість завершених вироком справ становитиме лише 3,5 % від усіх кримінальних проваджень.

Ці цифри лише орієнтовно зазначають завантаженість системи правосуддя. Розрахунки не співпадають, оскільки багато справ призупиняються, знову відкриваються, частину заяв не реєструють і так далі… Багато заяв не містять подій злочину, однак є чудовою можливістю для бездіяльності і маскування скоєних злочинів щодо людини та її знищеного права на безпечне та щасливе життя в Україні.

Виходить, що мільйони кримінальних проваджень роками лежать паперовими горами, покриті пилом та є безнадійними. Процедура реєстрації в ЄРДР навіть не дає зрозумілої картини щодо стану злочинності в Україні. Інакше кажучи, це — величезна репресивна машина, яка утримується за мільярди гривень платників податків України, проїдає нескінченну кількість народного бензину, а двигун її працює майже на холостих обертах.

Що ж ми маємо робити для поліпшення ефективності системи правосуддя? Я впевнений, що перш за все необхідно розібратись у недосконалій процедурі та удосконалити її для досягнення реальних показників. Вважаю, результативною зміною процедури стане те, що перевірка первинної інформації про злочин повинна обов’язково закінчуватися мотивованим процесуальним рішенням прокурора. У стислий термін календарного місяця він зобов’язаний або закрити зареєстроване в ЄРДР провадження, або постановити рішення про початок кримінального переслідування за фактом чи стосовно конкретної особи. За аналогією з кримінальним процесом, якій діяв до 2012 року, прокурор повинен скласти постанову про порушення кримінальної справи за фактом чи відмовити в порушенні кримінальної справи. Щодо рішень, внесених до ЄРДР за інформацією детективів, то при відмові прокурора у порушенні кримінальної справи за фактом кримінальне провадження має бути закрите за відсутності події злочину.

Застосування цієї процедури на початковій стадії досудового розслідування пришвидшить досягнення позитивних результатів. По-перше, звільнить детективів і слідчих від порожньої роботи та змусить прокурора мотивувати своє рішення про початок чи відмову у кримінальному переслідуванні. По-друге, вилучить з реєстру сотні тисяч заяв і помилкових рішень про реєстрацію кримінальних проваджень, що надасть можливість зрозуміти реальне навантаження на правоохоронців і стан злочинності в Україні. По-третє, звільнить сотні тисяч людей від необґрунтованих обвинувачень, що формують хибну суспільну думку щодо факту злочину та особи злочинця. По-четверте, забезпечить можливість судового захисту і перевірки слідчим суддею обґрунтованості прийнятого прокурором процесуального рішення про відмову у кримінальному переслідуванні особи.

Як наслідок, сьогоднішній піар правоохоронців у засобах масової інформації має змінитися на професійне обґрунтування та відповідальне рішення посадової особи про початок і подальшу процедуру кримінального переслідування.

Підозрілий вигляд

Згідно з чинним КПК України, наступним процесуальним етапом ­кримінального переслідування сьогодні є повідомлення особи про підозру.

Для чого потрібна ця процедура? З одного боку, особа повідомляється про те, що стосовно неї здійснюється кримінальне розслідування, і визначається суть цього розслідування. Сторона обвинувачення повідомляє особі про те, що підозрює її в конкретному кримінальному злочині (визначає кваліфікацію), дає їй право захищатися та розуміння того, від чого необхідно захиститися. Розуміючи зміст обвинувачення, підозрюваний і його захисник можуть ефективно збирати докази своєї невинуватості або погодитися з позицією сторони обвинувачення і піти на угоду та скорочений судовий процес. Фактично ця процедура є реалізацією права на захист.

З іншого боку, ця процедура несе інше навантаження. Вона визначає початок прямого кримінального переслідування особи. Початок обмежень і змін у її житті. Ця процедура несе ряд негативних факторів для громадянина, таких як обмеження у свободі пересування, обшуки житла і місця роботи, арешти та вилучення особистого майна, майна сім’ї, коштів. Залежно від тяжкості обвинувачення, можливо, й утримання людини в умовах слідчого ізолятора під вартою, вилучення у вигляді «речових доказів» з подальшою реалізацією його майна і коштів, цивільною конфіскацією, спеціальною конфіскацією — перешкода бізнесу і роботі. Фактично, процедура повідомлення громадянина про підозру полягає не стільки в реалізації його права на захист, скільки означає початок репресій стосовно нього, тобто, ще не будучи визнаним винним судом, він уже незаслужено несе тяжкість покарання. Саме тому підозрювані та їхній захист уникають повідомлення про підозру, як чорт біжить від ладану. Доказів, як правило, цей документ не містить, а кваліфікація в подальшому може сто разів змінитися. Репресії ж починаються негайно і є болючими для громадянина та його близьких.

Яку мету переслідує процедура? Якщо виходити з сьогоденних реалій, то у повідомленні про підозру змішані дві абсолютно протилежні за своєю метою процедури. Одна з них — реалізація права на захист у вигляді повідомлення про зміст і суть кримінального переслідування особи, друга — початок кримінального переслідування особи і пряме обмеження його прав і свобод.

Чи буде досягнуто юридичної мети? Тут доречніше запитати: чи можливо однією процедурою досягти двох протилежних цілей? Звичайно, ні!

Є всі можливості та доцільність розділити існуючу процедуру на дві. Перша. Прокурор на підставі зібраних детективами доказів повинен дійти висновку про початок кримінального переслідування особи. Він зобов’язаний винести свою мотивовану постанову про це. Для реалізації цієї процедури має бути зібраний достатній для внутрішньої переконаності обвинувача обсяг доказів як про подію злочину, так і про можливу винуватість у ньому конкретної особи. Тільки після цього рішення прокурора має здійснитися друга процедура. Прокурор повідомляє особу про підозру, надаючи їй можливість захистити свої права і довести свою невинуватість чи менш тяжкий ступінь вини.

Відкрити душу

Наступний і завершальний етап досудового розслідування — це розкриття сторонами матеріалів одна одній, складення обвинувального акта стороною обвинувачення і направлення його до суду.

Для чого потрібна ця процедура? Ця процедура потрібна для обміну доказами стороною обвинувачення і стороною захисту, подальше ознайомлення сторони захисту з кінцевими обвинуваченнями прокурора, які в подальшому буде розглянуто судом.

Яку мету вона переслідує? Розкриття протилежними сторонами кримінального процесу зібраних доказів реалізує насамперед конституційне право особи знати, в чому вона обвинувачується, можливість оцінити обґрунтованість доказів, на підставі яких прокурор дійшов висновку про необхідність її публічного обвинувачення у злочині. Надання стороною захисту своїх доказів дає можливість стороні обвинувачення перевірити чи по-новому подивитись на зроблену нею оцінку ситуації і правильність своїх висновків про винуватість обвинуваченої особи.

Надані протилежній стороні докази обмежують її доказову базу в майбутньому судовому розгляді. Розкриття доказів дає можливість сторонам зрозуміти необхідність угоди про визнання вини чи рішення про закриття кримінальної справи до початку судового розгляду.

Чи буде досягнуто цієї мети? На жаль, сьогодні обвинувачення і захист перебувають дуже далеко від розуміння викладеної вище суті цієї процедури. Фактично замість розкриття зібраних доказів, якими сторони в подальшому обґрунтують свою позицію суду, захисту надаються томи макулатури, яка накопичувалась роками під час «розслідування». Захист у більшості справ узагалі нічого не надає обвинуваченню, оскільки нічого не збирає самостійно. Фактично його робота зводиться до критичних зауважень на докази протилежної сторони і створення штучних юридичних перешкод з використанням недоліків існуючої процедури кримінального процесу.

Що необхідно робити? Надати в електронному чи паперовому вигляді протилежній стороні та суду зібрані докази. Там і мають бути вирішені питання укладення угоди про визнання вини чи відмови від обвинувачення. Інакше — ми отримаємо виправдувальний чи обвинувальний вирок у конкуренції доказів і здібностей сторін.

Автор: Ігор ФОМІН, адвокат