Суддя, як людина. Людина, як суддя

У світлі останніх подій буревієм поширюються новини, кожна з яких є черговим важким ударом по судовій гілці влади, що розтоптує крихкі паростки зростання довіри до судів. Найстрашніше те, що фігурантом цих подій є очільник найвищого органу судової влади. Усі дотичні до української Феміди правники із шаленою швидкістю пробігають пабліками, месенджерами та стрічками у соціальних мережах з надією на те, що це якась жахлива помилка. Сподіваються, що, можливо, саме зараз на екрані з’явиться текст, що відбулася масштабна теорія змови чи провокація і зрештою все матиме happy and. Однак, вочевидь, дива не станеться, а відчуття сорому, відрази та смутку нікуди не подінеться.

Звісно, попереду ще докази, оприлюднення різних фактів, розвиток подій з новими подробицями і відповідні вироки, наслідки, висновки. Скандал століття, що довгим відлунням існуватиме в історичних літописах. Але дозвольте подивитися на це з іншого боку. Навіщо посипати голову попелом, якщо можна визнати наявну реальність та спробувати знайти у цій ситуації позитив. Потрібно лише пам’ятати про те, що після найтемнішої ночі настає світанок, світло перемагає пітьму, а без чорного ми не знали б, який вигляд має біле. Саме тому навіть новини про прояви корупції у найвищих суддівських колах дають надію на те, що таке ганебне явище буде викрито, а винні особи нестимуть невідворотне покарання відповідно до закону.

Що це означає для суспільства? Надію на те, що будь-якій ганьбі рано чи пізно настає кінець. Що це означає для суддівської спільноти? Таку саму надію, тому що судді — це частина суспільства. Це люди, які наділені тими самими рисами, емоціями, вадами і чеснотами, як і будь-хто інший в спільноті.

Чи будемо ми заперечувати, що у лікарні чи дитячому садочку колись вимагали «подяку» за певні послуги у порядку «добровільного благодійного внеску». Чи спростуємо, що бізнес-середовище потерпає від поборів, коли йдеться про дозвільну документацію, податкову або іншу звітність. Або ж чи матимемо сумніви, якщо почуємо, що сусідського хлопця «відмазали» від армії. Так чому, говорячи про корупцію як явище, ми забуваємо згадати про людські гріхи загалом, зосереджуючи увагу виключно на тих, у кого зручно кинути камінь?

Суд завжди буде комусь не подобатися, і принаймні одна сторона може бути незадоволена судовим рішенням. Також питання виникають до якості законів, які тлумачити подекуди вкрай складно навіть досвідченому правнику, не кажучи вже про пересічного громадянина. То чи доречно ставити тавро і виносити вирок усьому людству, що віками мало своїх Іуд, які за 30 чи 3000 срібників продавали найдорожче в житті? Це шлях в нікуди.

Зрештою, потрібно відділяти зерна від полови. Люди мусять бути людьми, а судді — суддями. Коли суддя як людина наділений чеснотами гуманізму, толерантності та співчуття, це добре. Коли ж людина є занадто суворим суддею без мантії, що засуджує окремий випадок без критики щодо власного життя, міряючи всіх одним мірилом, це, напевно, не зовсім добре. Тисячі людей гідно і чесно виконують свої професійні обов’язки. Сотні тисяч чемних та фахових професіоналів. Мільйони українців, які витримують жахи війни, проявляючи найкращі свої риси характеру: витримку, любов, людяність та героїзм, зокрема представники судової гілки влади, які сьогодні на фронті.

Тому все, що відбувається, це добре! Це та межа, яка дає потужний поштовх для очищення нашої людської природи від бруду. І це не тільки про судову систему, а про нас — українців. Усі мають темну сторону, таке собі alter ego, що подеколи шепоче оксамитовим голосом, підбурюючи зробити щось погане, або каже нам: «Моя хата скраю». Людська природа у тому й полягає, щоби боротися з власними демонами, обираючи сторону світла. Ми стаємо воїнами цієї світлої сторони, виборюючи сьогодні незалежність та зміни в країні нашого з вами майбутнього. Є ті, хто боронить країну на передовій та в тилу, їм вкрай важко зрозуміти, чому колега чи знайомий вчиняє інакше. Бути людиною означає мислити. Не кожному дається мислити масштабно та глибоко, однак усім нам саме зараз дається унікальний шанс переродитися та побороти власні вади, які заважають розвитку України, тому що ми всі її невіддільна частина. Ми дихаємо одним повітрям, ходимо по одній землі та спочиватимемо теж у цій самій землі.

Тому судова, законодавча чи виконавча гілка влади – це передусім люди. Звісно, люди в мантіях мають вирізнятися високими стандартами етичної, доброчесної та бездоганної поведінки у професійному і приватному житті. Але, можливо, все людство має вирізнятися такими чеснотами? Думка про те, що все населення Землі стане доброчесним і без гріха, — це утопічна казка для футуристичного кіно, тому що наша сутність ніколи не зможе досягнути ідеалу.

Серед представників усіх прошарків суспільства, фахового середовища будуть «люди-судді» і «судді-люди». Одні завжди будуть звинувачувати світ у несправедливості, засуджувати владу, сусідів, усіх навколо, думаючи, що єдине правильне – це своє власне. А інші будуть сумлінно працювати, нести особисту високу місію до кінця, критично мислити та приборкувати власних демонів, не засуджуючи чужих.

Переродження відбудеться тоді, коли ми свідомо надамо право судити – суддям, а право буди людьми — людям. Звісно, це неможливо без довіри. Хороша новина в тому, що ця довіра формується тут і зараз на наших очах: до правоохоронних органів, що, певно, спинили злочинну схему та дали надію на очищення від корупції; до чесних суддів, шокованих почутим, які, однак, знайшли в собі гідність колективно вибачитися за цей сором перед суспільством; до інших дотичних до цієї історії правників, що стали викривачами, агентами модельної зовнішності чи друзями дитинства.

Історія завжди ходить по колу. Серед дванадцяти святих зрадник завжди в меншості. Іуда, який заплямував ганьбою себе та інших, врешті погано скінчив. Світло ж при цьому в нас не має згасати, як і віра людей в людей, суддів у суддів, суддів у людей і людей в суддів.