600-90_WAIT
прапор_України

Генеральний партнер 2023 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Новини » Українські » Стандарти доказування в кримінальних провадженнях: практика ЄСПЛ — блог адвоката Семена Ханіна

Стандарти доказування в кримінальних провадженнях: практика ЄСПЛ — блог адвоката Семена Ханіна

  • 22.03.2023 11:28
Семен Ханін, адвокат, керуючий партнер юридичної компанії «АМБЕР», к.е.н., заслужений юрист України, член Правління Асоціації адвокатів України

З чого все почалося? З чого й ким вперше було запропоновано ввести до кримінального процесу відсутні у КПК України поняття, такі як стандарти доказування, зокрема стандарт доказування «обґрунтована підозра», стандарт доказування «достатня підстава» та стандарт доказування «поза розумним сумнівом»? Дати остаточну відповідь на це запитання дуже важко. Але як бур’ян ці стандарти пробили собі дорогу в кримінальний процес і почали самостійне життя.

Спробуємо викосити зайвий бур’ян та розібратися у справі. І в першу чергу дамо відповідь на болюче питання, а саме відокремимо повідомлення про підозру від складання обвинувального акта, хоча здавалось, що в КПК України це вже остаточно розмежовано.

Наразі ВАКС визначає повідомлення про підозру як припущення, якого достатньо, щоб переконати об’єктивного спостерігача в тому, що зазначена особа могла здійснити злочин. ВАКС заперечує необхідну наявність всіх елементів складу кримінального правопорушення та достатніх доказів для повідомлення особи про підозру та розмірковує про «меншу міру ймовірності» та про «визначення вірогідності вчинення кримінального правопорушення». Усі ці «припущення» та «ймовірності» суперечать чинному законодавству України.

В одній із ухвал ВАКС слідчий суддя зазначає таке: «Підозра це процесуальне рішення прокурора, слідчого (за погодженням з прокурором), яке ґрунтується на зібраних під час досудового розслідування доказах та в якому формується припущення про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення, з повідомленням про це такій особі та роз’ясненням її прав та обов’язків відповідно до чинного законодавства».

Стандарт «достатніх підстав (доказів) для підозри» є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри». Для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об’єктивно зв’язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення), і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.

Слідчим суддею також не береться до уваги твердження сторони захисту про відсутність в діяннях Особа1 суб’єктивної та об’єктивної сторони інкримінованого йому злочину, оскільки на цій стадії досудового розслідування не є необхідним, щоб органом досудового розслідування було встановлено існування всіх елементів складу злочину, який інкримінується підозрюваному, оскільки фактично досудове розслідування і здійснюється саме з тією метою, щоб встановити всі чотири елементи складу злочину (суб’єктивна сторона, суб’єкт, об’єктивна сторона, об’єкт), а також встановити всі кваліфікувальні ознаки відповідного злочину».

Звернемося до КПК України!

Пунктом 14 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено таке: «ПРИТЯГНЕННЯ ДО КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ — стадія кримінального провадження, яка починається з моменту ПОВІДОМЛЕННЯ ОСОБІ ПРО ПІДОЗРУ у вчиненні кримінального правопорушення». Згідно з ч. 1 ст. 2 КК України «підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке МІСТИТЬ СКЛАД КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, передбаченого цим Кодексом». Пункт 3 ч. 1 ст. 276 КПК зазначає, що повідомлення про підозру здійснюється у випадку «наявності ДОСТАТНІХ ДОКАЗІВ для підозри особи у вчиненні КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ». Згідно з п. 1 ст. 84 КПК «доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, СЛІДЧИЙ СУДДЯ і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню». Саме ДОСТАТНІСТЬ ДОКАЗІВ згадується в п. 1 ст. 94 КПК України: «Слідчий, прокурор, СЛІДЧИЙ СУДДЯ, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення». ТОБТО ДЛЯ ПОВІДОМЛЕННЯ ОСОБИ ПРО ПІДОЗРУ МАЄ БУТИ СКЛАД КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ДОСТОВІРНІ, НАЛЕЖНІ, ДОПУСТИМІ, А В СУКУПНОСТІ ДОСТАТНІ ДОКАЗИ.

Слідчі судді ВАКС ігнорують згадані норми КПК. На їх погляд, такі вимоги є лише для обвинувального акта, та наявність складу кримінального правопорушення, достовірних, належних, допустимих, а в сукупності достатніх та взаємопов’язаних доказів перевіряє лише суд під час судового розгляду. А повідомлення про підозру — це все ж таки звичайне припущення.

Так, я наведу цитату з однієї з ухвал апеляційної палати ВАКС: «При цьому колегія суддів бере до уваги, що СТАНДАРТ ДОКАЗУВАННЯ «ОБҐРУНТОВАНА ПІДОЗРА» НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ, ЩО УПОВНОВАЖЕНІ ОРГАНИ МАЮТЬ ОПЕРУВАТИ ДОКАЗАМИ, ДОСТАТНІМИ ДЛЯ ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ чи ухвалення обвинувального вироку, що пов’язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження. За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи захисту щодо ВІДСУТНОСТІ У МАТЕРІАЛАХ ПРОВАДЖЕННЯ ДОКАЗІВ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ВСІХ ЕЛЕМЕНТІВ СКЛАДУ ІНКРИМІНОВАНОГО ПІДОЗРЮВАНОМУ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, оскільки на цьому етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті, зокрема, пов’язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визначення особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину. На підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин суд лише визначає, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною».

Важко з цим погодитись.

Отже, для початку п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України:

«Обвинувачення — твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом».

Чиє твердження? І що таке твердження?

Твердження про вчинення певною особою діяння (обвинувачення) — це лише процесуальне рішення сторони обвинувачення, прийняте в межах дискреційних прав наданих КПК, що зібраних стороною обвинувачення доказів, навіть з урахуванням відкритих в рамках ст. 290 КПК доказів захисту, достатньо для того, щоб скласти обвинувальний акт та звернутися до суду за призначенням судового розгляду.

Тобто обвинувачення — це також лише припущення сторони обвинувачення, якщо, звісно, використовувати термінологію ВАКС. Сторона обвинувачення припускає, що доказів достатньо для судового розгляду. Очевидно, ст. 62 Конституції України ще ніхто не скасовував: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Тобто після отримання обвинувального акта особа вважається невинуватою! Є лише певне твердження про вчинення особою злочину, і до обвинувального вироку суду — це лише припущення сторони обвинувачення. Так, Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 наголосив, що „важливою гарантією дотримання прав ПІДОЗРЮВАНОГО ТА ОБВИНУВАЧЕНОГО у кримінальному процесі та обов’язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості“; „елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким ПРИ ОЦІНЮВАННІ ДОКАЗІВ УСІ СУМНІВИ ЩОДО ВИНИ ОСОБИ ТЛУМАЧАТЬСЯ НА КОРИСТЬ ЇЇ НЕВИНУВАТОСТІ“; „ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ ОСОБИ ПЕРЕДБАЧАЄ, ЩО ОБОВ’ЯЗОК ДОВЕДЕННЯ ВИНИ ОСОБИ ПОКЛАДАЄТЬСЯ НА ДЕРЖАВУ“. Тобто жодні припущення обґрунтувати повідомлення про підозру не зможуть.

У такому сенсі можливо сказати, що як повідомлення про підозру, так і складання обвинувального акта — це лише припущення сторони обвинувачення.

У чому ж відмінність цих двох понять.

Насамперед визначимо те, що поєднує ці поняття.

  1. Має бути склад кримінального правопорушення, бо тільки це є підставою для кримінальної відповідальності, що зазначено у КК України. І якщо дії особи не утворюють складу кримінального правопорушення (об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона злочину) або немає достатніх доказів цього, навіть з урахуванням особливостей певних стадій кримінального провадження, то кримінальна відповідальність виключається взагалі. Склад кримінального правопорушення — це завжди повна сукупність його ознак. Не може бути неповного складу кримінального правопорушення. Неповність чи відсутність хоча б однієї з ознак, встановлених чи передбачених законом для певного кримінального правопорушення, свідчить про відсут­ність цього кримінального правопорушення, тобто такого кримінального правопорушення не існує. Тільки вся сукупність установлених кримінальним законом ознак може характеризувати певні суспільно небезпечні дії як кримінальне правопорушення. У ПОСТАНОВІ ВІД 16.05.2019 (СПРАВА № 761/20985/18, ПРОВАДЖЕННЯ № 51-8007КМ18) КОЛЕГІЄЮ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ НАГОЛОШЕНО ТАКЕ: «ЯКЩО НЕ БУЛО ПОДІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ АБО В ДІЯХ ОСОБИ НЕМАЄ СКЛАДУ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, ТО ЗА ТАКИХ ОБСТАВИН КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ НЕ МОЖЕ БУТИ РОЗПОЧАТО. А ЯКЩО ЧЕРЕЗ ПОМИЛКУ ЧИ З ІНШИХ ПРИЧИН ТАКЕ ПРОВАДЖЕННЯ БУЛО РОЗПОЧАТО, ТО ВОНО НЕГАЙНО МАЄ БУТИ ПРИПИНЕНО І З ПОЗИЦІЇ ВИМОГ ПРАВОПОРЯДКУ, І З ОГЛЯДУ НА ДОТРИМАННЯ ІНТЕРЕСІВ ВСІХ УЧАСНИКІВ ПРАВОВІДНОСИН».
  2. Мають бути достовірні, належні, допустимі, а в сукупності взаємопов’язані та достатні докази, що підтверджують наявність складу кримінального правопорушення.

Відмінність згаданих понять зазначена у ч. 1 ст. 290 КПК України, а саме:

«Визнавши зібрані під час досудового розслідування докази ДОСТАТНІМИ ДЛЯ СКЛАДАННЯ ОБВИНУВАЛЬНОГО АКТА, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування».

Тобто сукупність доказів, яких раніше, на погляд сторони обвинувачення, було достатньо для повідомлення про підозру, наразі є достатньою для завершення досудового розслідування та складання обвинувального акта після закінчення досудового розслідування.

Також хочу звернути увагу на постанову ВС від 21.04.2021 у справі № 295/12923/19, де зазначено таке:

  • значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення полягає у тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває доступ особи до правосуддя;
  • виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (пункт 5 частина 2 статті 291 КПК), по суті, є квінтесенцією всього обвинувального акта;
  • усталена судова практика свідчить про те, що випадки, коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру, мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК;
  • структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або в разі змінення первинної підозри слідчий, прокурор зобов’язані знову вручити особі повідомлення про підозру з виконанням вимог ст. 278 КПК.

Таким чином, повідомлення про підозру, як і складання обвинувального акта, – це припущення (твердження) сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, та потребує наявності складу кримінального правопорушення та належних, допустимих, достовірних, а в сукупності достатніх та взаємопов’язаних доказів. Відмінність цих понять є суб’єктивною оцінкою достатності доказів в межах дискреційних повноважень наданих КПК України стороні обвинувачення та визначає певні етапи досудового розслідування, коли, на погляд сторони обвинувачення, доказів достатньо для повідомлення про підозру та коли, на погляд сторони обвинувачення, доказів є достатньо для завершення досудового розслідування та складання обвинувального акта після закінчення досудового розслідування.

Але що зазвичай зазначає ВАКС.

«При цьому підозра — це процесуальне рішення прокурора, слідчого (за погодженням із прокурором), яке ґрунтується на зібраних доказах під час досудового розслідування та в якому формується припущення про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення, з повідомленням про це такій особі та з роз’ясненням її прав та обов’язків.

У зв’язку з тим, що чинними нормами кримінального процесуального законодавства не надано оцінку поняттю «обґрунтована підозра» та не визначено єдиних критеріїв підходу до визначення її наявності у кримінальному провадженні, в оцінці цього питання суд користується усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права.

Так, у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою Європейський суд розуміє наявні факти або інформацію, яка може переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення.

Крім того, ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі.

Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об’єктивно зв’язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, зокрема, пов’язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру.

Відповідно, і вимога щодо достатності доказів до моменту притягнення особи до кримінальної відповідальності означає, що в розпорядженні слідчого, прокурора повинна бути така сукупність доказів, яка, бувши ще неповною, призводить, однак, до обґрунтованого висновку про причетність особи до інкримінованого їй злочину та виключає протилежний висновок на даний момент розслідування».

Практика ВАКС посилається на рішення ЄСПЛ (“Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства” (“Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom”), “Мюррей проти Сполученого Королівства” (“Murray v. the United Kingdom”), “Чеботарь проти Молдови” (“Cebotari v. Moldova”), «Brogan and others v. United Kingdom», “Нечипорук і Йонкало проти України” (“Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine”). У КПК України ніде і ніколи не згадуються стандарти доказування, стандарт «обґрунтованої підозри», стандарт «достатніх підстав (доказів)». Щодо рішень ЄСПЛ:

  • Справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти сполученого Королівства» від 30.08.1990. Таке рішення існує. Заявники були затримані в Північній Ірландії поліцейським, який мав законне повноваження (з того часу скасоване) затримувати на строк до 72 годин будь-яку особу, підозрювану ним в тероризмі. Суд постановив, що мало місце порушення статті 5 § 1 (право на свободу та особисту недоторканність) Конвенції, встановивши, що надані докази були недостатніми для того, щоб об’єктивно визначити «обґрунтовану підозру» для арешту. Також у рішенні стверджується, що «обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об’єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин». Якщо це рішення, наприклад, читати, а не висмикувати з нього цитати, то зрозуміло, що мова йде про обґрунтованість затримання особи (обґрунтованість підозри в момент затримання), а не обґрунтованість підозри в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, де наявність ДОСТАТНІХ доказів для підозри є обов’язковим. І саме про затримання йдеться у статті 5 (підпункт “С” пункту 1) Конвенції («законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення»), на яку хибно посилається ВАКС. Зрозуміло, що на момент затримання та вручення підозри достатньо «наявність доказів, які лише об’єктивно зв’язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням». Але національне законодавство передбачає можливість оскарження підозри саме після спливу двох місяців, а не з моменту затримання, як в деяких європейських країнах. Тому в оскарження підозри, як і в наявність достатніх доказів, КПК вкладає зовсім інший зміст. Тут доцільніше було б нагадати рішення ЄСПЛ «Белле проти Франції», а саме п. 38: «Для того щоб право на доступ до правосуддя було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права».
  • Щодо справи ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011. Заявник підозрювався в умисному вбивстві. Приводом затримання стала підозріла поведінка заявника. Під час особистого обшуку під час затримання було вилучено наркотичні засоби. Згодом було з’ясовано, що вилучені засоби не є наркотичними, а заявник зазнавав катування. Давайте разом спробуємо переглянути рішення ЄСПЛ, на яке так рішуче посилається ВАКС.

«Нечипорук та Йонкало проти України» (заява № 42310/04):

Заявник посилався на пункти 1, 2, 3 і 5 статті 5 Конвенції, які передбачають таке:

  1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;…

Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту “c” пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

  1. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування”.

173. Заявник стверджував, що його затримання <…> не ґрунтувалось на обґрунтованій підозрі у вчиненні ним правопорушення. 175. Суд повторює, що термін “обґрунтована підозра” означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчините правопорушення (див. рішення у справі “Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства” (“Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom”) від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182). Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання (див. рішення у справі “Мюррей проти Сполученого Королівства” (“Murray v. the United Kingdom”) від 28 жовтня 1994 року, п. 55, Series A, № 300-A). ОДНАК ВИМОГА, ЩО ПІДОЗРА МАЄ ҐРУНТУВАТИСЬ НА ОБҐРУНТОВАНИХ ПІДСТАВАХ, Є ЗНАЧНОЮ ЧАСТИНОЮ ГАРАНТІЇ НЕДОПУЩЕННЯ СВАВІЛЬНОГО ЗАТРИМАННЯ І ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ. Ба більше, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (див. рішення у справі “Чеботарі проти Молдови” (“Cebotari v. Moldova”), № 35615/06, п. 48, від 13 листопада 2007 року). 176. Суд також наголошує, що незадокументоване затримання особи свідчить про абсолютне ігнорування принципово важливих гарантій статті 5 Конвенції і виявляє грубе порушення цієї статті. Незадокументування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім’я, підстави для затримання та ім’я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій меті статті 5 Конвенції (див. рішення у справі “Курт проти Туреччини” (“Kurt v. Turkey”) від 25 травня 1998 року, п. 125, Reports 1998-III). 182. Таким чином, Суд доходить висновку, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою”.

Вказане рішення та висновки, зазначені у рішенні, стосуються порушення статті 5 § 1 (законний арешт або затримання особи) Конвенції, а не наявності достатніх доказів повідомлення про підозру в розумінні ст. 276 КПК України! У разі цитування повністю цього рішення видно, що воно якраз наполягає, що ПІДОЗРА МАЄ ҐРУНТУВАТИСЬ НА ОБҐРУНТОВАНИХ ПІДСТАВАХ, а не лише на наявності інформації, що може переконати об’єктивного спостерігача.

  • Справа «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року. З цієї справи тягнуть вигадану тезу: «ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі». Як то кажуть, давайте звернемося до справи, а саме до пункту 55: «Щодо ступеня “підозри”, то Суд передусім хотів би зазначити, що, як зазначено в його рішенні у справі “Броуган та інші”, “стаття 5, п. 1 “c”, не передбачає, що слідчі органи повинні мати докази, достатні для пред’явлення звинувачення або в момент арешту, або в період тримання під вартою: такі докази, можливо, не можна було отримати або ж уявити в суді, не наражаючи на небезпеку життя інших осіб» (див. вищезгадане рішення, с. 29, п. 53). Метою допиту під час затримання, згідно зі ст. 5, п. 1 “c”, є подальше просування кримінального розслідування шляхом підтвердження або усунення конкретної підозри, що обґрунтовує арешт; факти, що викликають підозру, ще не досягли такого рівня, який необхідний для засудження або навіть для пред’явлення звинувачення, яке відбувається на наступному етапі кримінального процесу». Мова знову йде про затримання особи, яке застосовується, щоб не наражати на небезпеку інших осіб. Та зрозуміло, що під час тільки затримання не можливо зібрати докази для засудження або звинувачення. Але як цей пункт вкладеться у судовій практиці ВАКС!!!

Наведемо ще одну цитату з ухвали апеляційної палати ВАКС:

«Визначаючи СТАНДАРТ «ДОСТАТНЯ ПІДСТАВА», що застосовується при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження на стадії досудового розслідування, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.01.2022 зазначила, що <…> СТАНДАРТ ДОКАЗУВАННЯ «ДОСТАТНЯ ПІДСТАВА» є значно нижчим порівняно з такими СТАНДАРТАМИ ЯК «ПОЗА РОЗУМНИМ СУМНІВОМ» (що застосовується під час розгляду кримінального провадження по суті), так і «ОБҐРУНТОВАНА ПІДОЗРА» (за яким доводиться наявність підстав піддавати конкретну особу заходам забезпечення кримінального провадження) (справа № 11132сап21).

АНАЛОГІЧНИЙ ПІДХІД МАЄ ЗАСТОСОВУВАТИСЯ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ «ДОСТАТНОСТІ ДОКАЗІВ ДЛЯ ПІДОЗРИ», ЩО НЕОБХІДНО ВСТАНОВИТИ У ВІДПОВІДНОСТІ ДО П. 3 Ч. 1 СТ. 276 КПК УКРАЇНИ.

Вищенаведене, а також системний аналіз положень стст. 276-278 КПК України вказує на те, що у випадку розгляду скарги на рішення органу досудового розслідування про підозру слідчий суддя має з’ясувати не лише виконання останнім положень кримінального процесуального закону в частині дотримання порядку повідомлення про підозру та її змісту, але й наявності на день повідомлення про підозру достатніх доказів для підозри такої особи.

При цьому повнота та всебічність проведеного розслідування не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею під час з’ясування достатності доказів, що стали підставою повідомлення особі про підозру. Водночас докази, на яких ґрунтується підозра, повинні бути отримані органом досудового розслідування в порядку та у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, та містити відомості, які могли би переконати стороннього спостерігача в тому, що ця особа має відношення до вчиненого кримінального правопорушення.

Надання слідчим суддею оцінки достатності доказів для повідомлення особі про підозру можливе лише в межах перевірки у відповідному судовому провадженні».

Останнє речення з ухвали прямо суперечить п. 1 ст. 94 КПК України: «Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення».

Проаналізуємо і постанову Великої Палати Верховного Суду:

  1. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням змісту частини п`ятої статті 234 КПК України звертає увагу на те, що під час вирішення питання про санкціонування обшуку житла СТАНДАРТ ДОКАЗУВАННЯ «ДОСТАТНЯ ПІДСТАВА» є значно нижчим порівняно з такими СТАНДАРТАМИ, ЯК «ПОЗА РОЗУМНИМ СУМНІВОМ» (що застосовується під час розгляду кримінального провадження по суті) та «ОБҐРУНТОВАНА ПІДОЗРА» (за яким доводиться наявність підстав піддавати конкретну особу заходам забезпечення кримінального провадження). Зокрема, для надання відповідного судового дозволу закон не вимагає існування обґрунтованої підозри власника чи іншого володільця житла у вчиненні кримінального правопорушення.
  2. Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18, застосування до ухвал слідчого судді про надання дозволу на обшук положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення суду першої інстанції в кримінальному провадженні, можливо лише з урахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду.

Нормами КПК України не передбачено обов`язку слідчого судді перелічувати всі обставини кримінального провадження і викладати в ухвалі про надання дозволу на обшук усі відомі і встановлені відомості.

Вмотивованість ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи повинна бути в межах, які не розкривають таємницю досудового розслідування, в ній, зокрема, повинні бути наведені аргументи, що переконали суддю в задоволенні чи відхиленні такого клопотання.

Спробуємо заплющити очі на новітню термінологію ВП ВС. Достатня підстава — ну нехай буде так. Але що саме сказала у постанові ВП ВС: «Вмотивованість ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи повинна бути в межах, які не розкривають таємницю досудового розслідування, в ній, зокрема, повинні бути наведені аргументи, що переконали суддю в задоволенні чи відхиленні такого клопотання». Як саме з цього випливає, що АНАЛОГІЧНИЙ ПІДХІД МАЄ ЗАСТОСОВУВАТИСЯ ПІД ЧАС ВИЗНАЧЕННЯ «ДОСТАТНОСТІ ДОКАЗІВ ДЛЯ ПІДОЗРИ», ЩО НЕОБХІДНО ВСТАНОВИТИ ВІДПОВІДНО ДО П. 3 Ч. 1 СТ. 276 КПК УКРАЇНИ ? Якраз ні, якраз навпаки. Саме в постанові ВП ВС зазначено, що «ДОСТАТНЯ ПІДСТАВА» є значно нижчою порівняно з «ОБҐРУНТОВАНОЮ ПІДОЗРОЮ», за якою доводиться наявність підстав для вжиття щодо конкретної особи заходів забезпечення кримінального провадження. І аж ніяк з цієї постанови не випливає дивний висновок Апеляційної палати ВАКС, що «надання слідчим суддею оцінки достатності доказів для повідомлення особі про підозру можливе лише в межах перевірки у відповідному судовому провадженні».

Положення ст. 276 та п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України вказують на те, що під час розгляду скарг на повідомлення про підозру предметом перевірки слідчого судді є склад кримінального правопорушення та достовірні, належні, допустимі, а в сукупності достатні докази для повідомлення особи про підозру й питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру. Твердження, що «існування достатніх підстав (доказів) для цілей повідомлення особі про підозру передбачає наявність доказів, які лише об’єктивно зв’язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри», ніяк не узгоджується з положеннями ст. 276 та п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України та є лише вільним роздумом на тему КПК.

Щодо вигаданої тези «стандарт «достатніх підстав (доказів) для підозри» є нижчим, ніж стандарт «обґрунтованої підозри». Визначення таких стандартів відсутнє як в національному законодавстві, так і в рішеннях ЄСПЛ. Тобто ніде не має чіткого визначення «Стандартом «достатніх підстав (доказів) для підозри» є…» чи «Стандартом «обґрунтованої підозри» є…». Нема порівняння стандартів, розуміння, чому один нижчий, менший, вужчий за інший, коли доцільно використовувати перший, а коли другий. Слід зауважити, що сторона обвинувачення та суд інколи ще використовують стандарт «розумної підозри», або «розумну підозру». Вигаданий також термін, на жаль. Скільки видів підозр взагалі буває? Ця вся абракадабра тягнеться зі спроб перетягнути практику ЄСПЛ на свій бік та порушує основне завдання кримінального провадження – «забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і ЩОБ ДО КОЖНОГО УЧАСНИКА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ БУЛА ЗАСТОСОВАНА НАЛЕЖНА ПРАВОВА ПРОЦЕДУРА».

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

IkarPapuga600x90
DorZab600x90
600-90_WAIT
tg-10

СВІЖИЙ ВИПУСК

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Завантажується ... Завантажується ...

PRAVO.UA