Справа про банкрутство: погасити вимоги кредиторів —  погасили, а закрити провадження у справі не можна?

Мета банкрутного законодавства

Загальновідомо, що Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ або Банкрутний кодекс) був ухвалений на зміну Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», почавши повноцінно діяти з 21 жовтня 2019 року.

Кодекс загалом вважається позитивним кроком у бік вдосконалення позасудових та судових процедур банкрутства, яке повинно сприяти оздоровленню життєздатних боржників та якнайшвидшому і найповнішому задоволенню вимог кредиторів. Така мета, як правило, закладається в банкрутне законодавство більшості держав світу. Банкрутний кодекс України не є винятком. Зокрема, в преамбулі до нього зазначається, що цей акт покликаний встановити умови та порядок відновлення платоспроможності боржника — юридичної особи або визнання його банкрутом із метою задоволення вимог кредиторів.

Але чи повною мірою його норми відповідають цій меті — спробуємо з’ясувати на прикладі однієї справи (справа № 910/12809/16 від 10 червня 2020 року), яка була вирішена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (ВС).

У чому питання?

Основе питання у цій справі стосувалося можливості та порядку закриття провадження у справі про банкрутство у  випадку, коли власник боржника погасив вимоги кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів боржника на стадії ліквідаційної процедури та за відсутності звіту ліквідатора.

Здавалося б, просте питання, на яке у КУзПБ повинна бути однозначна відповідь, але виявилося, що не зовсім.

Яка позиція суду?

Суд першої інстанції, отримавши докази проведення власником боржника розрахунків з усіма кредиторами згідно з реєстром вимог кредиторів боржника, своєю ухвалою закрив провадження у справі про банкрутство. На обґрунтування свого рішення суд послався на той факт, що станом на день розгляду справи кредиторські вимоги, внесені до реєстру вимог кредиторів боржника, погашені в повному обсязі, а отже відсутні підстави для продовження провадження у справі про банкрутство: предмету спору немає, заборгованість боржником погашена визнаним кредиторам у повному обсязі, боржник є вільним від боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.

З цим не погодився суд апеляційної інстанції. Скасовуючи ухвалу суду попередньої інстанції, він мотивував свою позицію тим, що рішення про закриття провадження є передчасним без звіту ліквідатора, наявність якого вважав обов’язковою умовою для закриття провадження у справі про банкрутство. Апеляційний суд вважав, що звіт ліквідатора є необхідним документом, який підсумовує погашення вимог кредиторів із метою проведення судом правового аналізу здійснення ліквідатором ліквідаційної процедури та отримання вичерпних правових висновків про встановлені обставини та їх наслідки. А в разі неподання звіту ліквідатора, на думку суддів апеляційної інстанції, суд повинен з`ясувати обставини, що унеможливили його подання, дати оцінку діям щодо намагання арбітражного керуючого вчинити дії щодо його складення й подання на затвердження, та відобразити ці обставини у своєму рішенні.

Верховний Суд загалом погодився з таким висновком суду апеляційної інстанції. Найвищий судовий орган підтвердив правильність позиції, про можливість закриття провадження у справі про банкрутство тільки за наявності затвердженого судом звіту ліквідатора в порядку, передбаченому КУзПБ.

Свою позицію ВС пояснив тим, що законодавець розмежовує можливість закриття провадження у справі про банкрутство залежно від підстав стадіями, на якій перебуває процедура банкрутства. Враховуючи той факт, що справа вже перебувала на стадії ліквідаційної процедури, тобто боржник був визнаний банкрутом, закриття провадження у ній, на думку Верховного Суду, могло здійснюватися лише на підставі пункту 5 частини 1 статті 90 КУзПБ.

Що каже Банкрутний кодекс?

Основні підстави для закриття провадження у справі про банкрутство визначено в частині 1 статті 90 КУзПБ.  До них належать, зокрема, випадки, коли:

1)          боржник — юридична особа не внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань;

2)          юридичну особу, яка є боржником, припинено в установленому законодавством порядку, про що є відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань;

3)          у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника;

4)          відновлено платоспроможність боржника або погашено всі вимоги кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів;

5)          затверджено звіт керуючого санацією або ліквідатора в порядку, передбаченому цим Кодексом;

6)          до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про його банкрутство не висунуто вимог;

7)          справа не підлягає розгляду в господарських судах України;

8)          господарським судом не встановлено ознаки неплатоспроможності боржника,

а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 90 КУзПБ провадження у справі про банкрутство може бути закрито у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 5 і 7 частини 1 цієї статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство (до або й після визнання боржника банкрутом), а у випадках, передбачених іншими пунктами, зокрема пунктом 4, лише до визнання боржника банкрутом.

Буквальне прочитання статті 90 Банкрутного кодексу вказує на те, що Верховний Суд правильно застосував норму права до спірних правовідносин. Однак, на нашу думку, в цих положеннях  КУзПБ криється більша проблема, ніж та, що здається очевидною.

Цікавий нюанс

Окрім положень статті 90 питання закриття провадження справи про банкрутство регулює також частина 7 статті 41 КУзПБ, яка передбачає інакшу підставу для закриття провадження у справі про банкрутство, окрім, зазначених у статті 90 КУзПБ.

Зокрема за цією нормою закриття провадження у справі відбувається, коли «боржник, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, власник корпоративних прав боржника, а у випадках, передбачених законодавством, — третя особа протягом провадження у справі про банкрутство з метою погашення вимог кредиторів та закриття провадження у справі мають право задовольнити всі вимоги конкурсних кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів, крім неустойки (штрафу, пені).

Для одночасного погашення всіх вимог кредиторів арбітражний керуючий зобов’язаний надати особі, яка виявила намір погасити вимоги кредиторів, реєстр вимог кредиторів.

У разі задоволення всіх вимог кредиторів, крім неустойки (штрафу, пені), господарський суд ухвалою закриває провадження у справі про банкрутство. Вимоги щодо неустойки (штрафу, пені) вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі».

На нашу думку, якщо виходити з буквального тлумачення частини 7 статті 41 КУзПБ, у випадку погашення вимог кредиторів згідно з реєстром кредиторів боржника Кодекс передбачає можливість закриття провадження у справі про банкрутство з вказаної у статті 41 Банкрутного кодексу підстави, на будь-якій стадії провадження у справі, у тому числі навіть на етапі ліквідаційної процедури, тобто після визнання боржника банкрутом. Більш того, частина 7 статті 41 КУзПБ  не ставить можливість закриття провадження у залежність від наявності інших умов, зокрема подання звіту ліквідатора, висуваючи єдину вимогу: погашення вимог згідно з реєстром кредиторів боржника.

Де складність – стадія процедури?

Видається, що частина 7 статті 41 КУзПБ могла б тлумачитись таким чином, що вона є однією з підстав закриття провадження, визначених статтею 90 Банкрутного кодексу, зокрема визначеною або пунктом 4 («…погашені всі вимоги кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів»), або пунктом 9 частини 1 цієї статті («…в інших випадках, передбачених законом»).

Але і тут не все так просто. Ми враховуємо правильність тези Верховного Суду, що законодавець розмежовує можливість закриття провадження у справі про банкрутство з тих чи інших підстав стадіями процедури банкрутства, тому вбачається внутрішня неузгодженість норм КУзПБ.

Зокрема, відносячи можливість закриття провадження у справі про банкрутство з до підстав визначених пунктами 4 та 9 частини 1 статті 90 КУзПБ, законодавець встановив «обмеження» щодо застосування таких підстав лише на стадії до визнання боржника банкрутом (частина 2 статті 90 КУзПБ).

Водночас норма частини 7 статті 41 КУзПБ прямо говорить про можливість такого закриття у разі погашення вимог на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство (не виключаючи стадію ліквідаційної процедури).

 Чи відповідають умови закриття провадження меті КУзПБ?

Треба пам’ятати, що основною метою банкрутного законодавства є відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог кредиторів. Видається, що у випадку, коли вимоги кредиторів погашено власником боржника або з інших джерел, це повністю відповідає поставленій меті — вимога кредиторівзадоволені, а також відповідає інтересам боржника, який може продовжувати свою діяльність, звільнившись від негативного статусу.

Тому на мою думку очевидною є необхідність у внесенні змін до КУзПБ, щоб усунути внутрішні неузгодженості норм КУзПБ. Це дасть змогу відійти від формалізму під час вирішення питань про закриття провадження у справі про банкрутство та дозволить застосовувати на практиці спрощений порядок закриття провадження, якщо буде виконано умови та досягнуто мети, задля якої існує банкрутне законодавство.

Формалізм чи системне трактування норм?

Водночас вимога про обов’язковість звіту ліквідатора як підстави закриття провадження у справі про банкрутство у випадку погашення вимог кредиторів згідно з реєстром кредиторів у порядку частини 7 статті 41 КУзПБ, на мою думку, є необґрунтованою з огляду на таке.

По-перше, ця норма є спеціальною, і прямо встановлює можливість закриття провадження у справі про банкрутство на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, без будь-яких умов та застережень.

По-друге, вимога про наявність звіту була б обґрунтованою для закриття ліквідаційної процедури у загальному порядку — після здійснення ліквідатором своїх повноважень у повному обсязі (наприклад, продажу активів банкрута та наповнення ліквідаційної маси з подальшим розподілом коштів серед кредиторів згідно з черговістю задоволення вимог кредиторів). Тобто коли погашення відбувалося не добровільно власником, бржником або третьою особою за боржника, а ліквідатором у рамках його компетенції.

У такому випадку суд на підставі звіту ліквідатора та доданих документів (зокрема відомостей про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копій документів, що підтверджують відчуження активів боржника під час ліквідаційної процедури; документів, що підтверджують погашення вимог кредиторів) (частина 1 статті 65 КУзПБ) фактично пересвідчується в повноті вчинених ліквідатором дій та обсягу задоволення вимог кредиторів та наявності (відсутності) майна боржника для прийняття рішення про подальшу долю боржника.

Після встановлення, що майна банкрута вистачило для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, боржник (банкрут) вважається таким, що не має боргів і може продовжувати свою підприємницьку діяльність (частина 5 статті 65 КзПБ).

Висновок

Таким чином, вважаю, що наявність звіту ліквідатора має бути обов’язковою умовою для закриття провадження у справі про банкрутство у випадку, коли ліквідаційна процедура завершується саме реалізацією активів боржника з метою задоволення вимог кредиторів. У випадку ж, коли вимоги кредиторів задовольняються з інших джерел надходження без продажу активів боржника та відсутності потреби дослідження повноти вчинених ліквідатором дій закриття провадження у справі про банкрутства видається  виправданим у порядку частини 7 статті 41 КУзПБ.

На мою думку, у випадку, коли власник боржника погасив вимоги кредиторів згідно з наданим йому реєстром вимог кредиторів, ставити закриття провадження у справі про банкрутство в залежність від подання ліквідатором звіту є необґрунтованим. Тим більше, що ця формальність може виявитися інструментом затягування вирішення питання та зловживання правами ліквідатора.

Здавалося б, просте питання, але бачимо, що є багато підводних каменів, безпосередньо пов’язаних із недосконалим банкрутним законодавством.

Для усунення таких невідповідностей цю справу, на мій погляд, слід було б передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (частина 5 статті 302 ГПК України), або ж зняти усі сумніви на законодавчому рівні.

Автор:

Ольга Стахєєва-Боговик

адвокат, старший юрист юридичної фірми Hillmont Partners, експерт із питань банкрутства та реструктуризації, к.ю.н.