Що таке деколонізація топонімії — аналіз законопроєкту

Наталія Бадьора, юристка Mamunya IP

18 липня 2022 року Верховною Радою України було прийнято за основу проєкт закону про внесення змін до Закону України «Про географічні назви» щодо деколонізації топонімії та впорядкування використання географічних назв у населених пунктах України (законопроєкт № 7253). Які саме зміни пропонуються у законопроєкті № 7253, що таке деколонізація топонімії та яка мотивація нормотворців викладена на 33 сторінках пояснювальної записки, розглянемо детальніше.

Законопроєктом № 7253 пропонується доповнити ст. 5 Закону України «Про географічні назви» новою частиною такого змісту:

«Забороняється присвоювати географічним об’єктам назви, що звеличують, увіковічують, пропагують або символізують державу-окупанта або її визначні, пам’ятні, історичні та культурні місця, міста, дати, події, її діячів, які здійснювали військову агресію проти України та інших суверенних країн, державну тоталітарну політику та практику, пов’язану з переслідуванням опозиції (опозиційних діячів), дисидентів та інших осіб за критику тоталітарного радянського та тоталітарного російського режиму, зокрема й громадян України, які мешкають на тимчасово окупованих територіях України або тимчасово перебували на території держави-окупанта та стали жертвами переслідування з боку російських репресивних органів».

Що не можна називати?

Щоб зрозуміти обсяг пропонованої заборони, необхідно звернутись до визначення географічного об’єкта.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про географічні назви» географічні об’єкти — це цілісні та відносно стабільні утворення Землі природного або антропогенного походження, що існують або існували в минулому і характеризуються певним місцем розташування:

• орографічні — материки, гори, хребти, скелі, ущелини, льодовики, рівнини, низовини, яри, балки, острови, коси, вулкани, печери тощо;
• гідрографічні — океани, моря, затоки, протоки, лимани, озера, болота, водосховища, річки, канали тощо;
• адміністративно-територіальні — держави, автономні території, області, райони, міста, селища, села тощо;
• соціально-економічні — залізничні станції, роз’їзди, порти, пристані, аеропорти тощо;
• природно-заповідні — природні парки, заповідники, заказники, заповідні урочища та інші подібні об’єкти.

Із визначення стає зрозуміло, що законодавець обрав дуже широке поняття для заборони, тому фактично будь-який матеріально втілений об’єкт в Україні назвати на честь діяча держави-окупанта буде неможливо. Варто також звернути увагу, що переліки одиниць не є вичерпними. Наприклад, серед адміністративно-територіальних утворень перелічені «держави, автономні території, області, райони, міста, селища, села тощо». Проте, наприклад, вулиці на станції метрополітену, вочевидь, також підпадають під цю категорію та, відповідно, під дію законопроєкту.

Хто та що під забороною?

Насамперед усі назви, що звеличують, увіковічують, пропагують або символізують державу-окупанта. Кожному українцю на сьогодні доволі очевидно, хто для нас є державою-окупантом. Проте законодавчий формалізм вимагає офіційного визнання такого факту. Парламент тут виконав свою роботу та у Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначив, що російська федерація є державою-окупантом відповідно до низки міжнародних конвенцій.

Під назви, що пропагують та символізують державу-окупанта, можна підвести безліч топонімів, імен та слів. Наприклад, чи можна стверджувати, що особа російського поета Пушкіна увіковічує та символізує росію? Скоріше так, ніж ні. Тому пропонована норма, попри подальшу деталізацію, фактично одразу вказує на топонімічну заборону всього російського.

Також під забороною можуть опинитися:

• російські визначні, пам’ятні, історичні та культурні місця, міста, дати, події;
• діячі, які здійснювали військову агресію проти України та інших суверенних країн, державну тоталітарну політику та практику, пов’язану з переслідуванням опозиції (опозиційних діячів), дисидентів та інших осіб за критику тоталітарного радянського та тоталітарного російського режиму, зокрема й громадян України, які мешкають на тимчасово окупованих територіях України.

Законопроєкт № 7253 — це крок до завершення процесу декомунізації та шлях до дерусифікації українського географічного простору. Словосполучення «деколонізація топонімії» у назві законопроєкту вказує на незавершений процес позбавлення від імперської спадщини.

Автори законопроєкту доволі детально занурюються в історію та наголошують, що назви російських міст, сіл, вулиць, річок, озер, гір на топонімічній мапі України — це п’ята колона у нашому суспільному житті. «Деімперіалізація», «деколонізація», «топонімічний комунопад» — це все характеристики пропонованої норми ініціаторів законопроєкту.

Пояснювальна записка до законопроєкту № 7253 містить не лише екскурс в історію, але і безліч прикладів топонімів у сучасній Україні на честь радянських комуністичних діячів та російських діячів і міст. Автори законопроєкту наводять і приклади українських діячів, які заслужено можуть бути увіковічені шляхом створення на честь них географічних назв.

Прийняття законопроєкту № 7253 має стати чудовою нагодою попрощатись із площею Леніна у Донецьку, вулицею Кірова у Луганську, Московською та Пітерською вулицями Києва, Владивостоцькою та Челябінською вулицями Харкова та ще сотнями назв по всій Україні. Від старих звичок — до свідомого вибору.