Розгляд кримінальних справ можна зробити швидшим і якіснішим, вважають експерти IX Міжнародного судово-правового форуму

Третя сесія IX Міжнародного судово-правового форуму відбулася у форматі EXPERTtalk на тему «Кримінальна юстиція», модератором якої став Антон Новаков, партнер АО «Шкребець та Партнери».

Про практику примирення в кримінальному провадженні говорив у своєму виступі Дмитро Сирко, старший партнер LEGARD. Він наголосив, що інститут угод є одним із дієвих інструментів принципу диспозитивності в кримінальному провадженні. Це корисний та дієвий механізм, який забезпечує досягнення консенсусу між сторонами та врегулювання конфлікту, і головне – примирення потерпілого із правопорушником. «Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення», – наголосив Дмитро Сирко та підкреслив, що з метою забезпечення прийняття законного судового рішення ініціативу повинен проявити лише потерпілий чи підозрюваний/обвинувачений. Спікер зазначив, що, укладаючи угоду про примирення, сторони повинні узгоджувати міру покарання та звільнення від його відбування з випробуванням (якщо домовленості щодо такого звільнення мали місце і сторони дійшли згоди). Водночас домовленості сторін угоди під час узгодження покарання не мають виходити за межі загальних і спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. Також Дмитро Сирко сформулював низку практичних порад адвоката, котрі варто враховувати під час укладення угоди про примирення.

Олена Танасевич, голова Вищого антикорупційного суду, розповіла про формування ВАКС практики в антикорупційних кримінальних провадженнях. Вона розпочала зі статистики, з якої випливає, що за час процесуальної діяльності ВАКС ухвалено 37 вироків, з яких 5 виправдувальних, а 32 – обвинувальні. З 32 обвинувальних вироків 12 було ухвалено на підставі угоди про визнання винуватості, тож ці вироки не було оскаржено. А от решта вироків – і виправдувальні, і обвинувальні – було оскаржено, проте жоден із них ще не було переглянуто по суті Верховним Судом, тому лише за пів року чи рік можна сподіватися отримати усталену практику ВС щодо цих справ. Говорячи про вироки, які було ухвалено на підставі угоди про визнання винуватості, Олена Танасевич наголосила, що насправді таких угод було 16, проте 4 угоди колегії суддів відхилили з підстав невідповідності вимогам КПК України. З 12 затверджених угод 7 було затверджено із застосуванням статті 75 КК України. При цьому спікер зазначила, що стосовно можливості застосування цієї статті в кримінальних провадженнях, які стосуються корупційних правопорушень, у правничому середовищі існує неоднозначне ставлення – частина правників вважають, що частина 1 статті 75 КК України забороняє застосовувати правовий механізм угоди про визнання винуватості щодо осіб, звинувачених у вчиненні корупційного злочину. Інша частина правників вважають, що частина 2 статті 75 КК України не містить такої заборони, і застосовують її як самостійну норму.

Про практику перегляду вироків суду першої інстанції апеляційною палатою ВАКС ішлося у виступі Дмитра Михайленка, судді Апеляційної палати ВАКС. Він розповів про обсяг справ, розглянутих апеляційною палатою за минулий рік, та наголосив, що хоча загальна кількість справ і менша, ніж в інших судах, проте зазвичай це справи пов’язані з великою кількістю обвинувачених та мають великий обсяг матеріалів. Говорячи про загальне враження від апеляційного перегляду вироків суду першої інстанції, він звернув увагу на те, що в апеляційних скаргах висловлюється велика кількість доводів: приміром, якщо провадження має обсяг десять томів, три з них складаються з апеляційних скарг. Крім того, сторона захисту може висувати різні версії подій, які суперечать одна одній: одна версія може говорити про недопустимість усіх доказів, а інша – про те, що відбулася провокація, відповідно до третьої версії події все ж відбулися, але не мають ознак кримінальної діяльності тощо. Таким чином, версії захисту не лише конкурують з версією прокурора, але й одна з одною, послаблюючи позицію захисту. Ще однією проблемою він вважає те, що захисники в апеляційних скаргах практично не порушують питань матеріального права, переважно зосереджуючись на процесуальному боці справи (недопустимості доказів). З цього приводу Дмитро Михайленко провів детальний аналіз допустимості доказів та зазначив, що не будь-яке порушення процедури може спричиняти недопустимість доказів, аргументувавши цю тезу практикою Верховного Суду.

Про «прецедентні» рішення ККС ВС ішлося в доповіді Германа Анісімова, секретаря Третьої судової палати Касаційного кримінального суду ВС. Він розповів про організаційну структуру ККС ВС, яка складається з трьох палат, і наголосив, що до компетенції Третьої палати належить розгляд проваджень, порушених за статтями, що передбачають корупційні правопорушення, а також зловживання службовим становищем. Верховний Суд бере до уваги те, що таким шляхом забезпечено державну політику в цій галузі – створення антикорупційної вертикалі. «Я вважаю, що Третя палата є невіддільною складовою частиною Касаційного кримінального суду ВС і завершальною ланкою антикорупційної структури, яка утворена з урахуванням спеціалізованого Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати ВАКС», – підкреслив Герман Анісімов. Говорячи про забезпечення сталості судової практики, він наголосив, що наразі касаційний суд лише процесуальними засобами забезпечує єдність і сталість правозастосовної практики. Він схвалив новели, які містяться в Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021—2023 роки, де запропоновано передбачити шляхи позапроцесуального забезпечення єдності та сталості судової практики.

Про надмірну тривалість кримінальних проваджень і шляхи подолання цього явища говорив Сергій Колісник, керуючий партнер АО LES. Він зазначив, що наразі розгляд кримінальних проваджень перетворився на нескінченну тяганину, де на вироки навіть щодо нетяжких злочинів можна очікувати роками. Спікер наголосив, що в межах проєкту «Справедливе правосуддя» організація USID провела дослідження, в результатах якого зазначено, що за 14 годин можна розглянути розкрадання (стаття 191 КК України) та зловживання владою або службовим становищем (стаття 364 КК України), за 13 годин – ухилення від сплати податків (стаття 212 КК України). «Тобто за дві доби можна розглянути будь-яку економічну або службову справу, хоча реально цей процес розтягується на роки», – підкреслив Сергій Колісник. Причиною цього він вважає те, що для сторони обвинувачення нема зобов’язання і нормативного регламентування стосовно долучення до справи доказів, незалежно від того, стосуються вони провадження чи ні, і більшість судів прокурору в цьому потурають. Водночас вони забувають про статтю 371 КПК України, за якою головуючий має усувати все зайве зі справи. На думку спікера, підготовче засідання суду не виконує своїх фільтрувальних функцій, а прокурора варто було б зобов’язати зазначати чіткий перелік доказів, якими він буде підтверджувати обвинувачення.

Ірина Стародуб, керівник судового відділу Moneyveo, розповіла про різні аспекти визнання фінансової компанії потерпілою в кримінальному провадженні. Вона наголосила, що згідно з частиною 1 статті 55 КПК України юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, є потерпілою в кримінальному провадженні. Відповідно, для захисту своїх інтересів фінансовій компанії необхідно діяти в рамках КПК України. Спікер описала стадії кримінального провадження та особливості набуття статусу потерпілого. Окреслюючи коло осіб, які можуть представляти потерпілого – юридичну особу в кримінальному провадженні, вона наголосила, що таким представником, згідно з частиною 2 статті 58 КПК України, можуть бути директор компанії; працівник компанії за довіреністю; інша особа, уповноважена законом або установчими документами; особа, яка має право захищати інтереси потерпілого в кримінальному процесі. Найбільш надійним способом відшкодування шкоди Ірина Стародуб вважає подання цивільного позову в рамках кримінального процесу. Принагідно вона описала переваги такого способу та послалася на приклади актуальної судової практики з цього питання.

Підсумовуючи дискусію, модератор зазначив, що його особистий досвід роботи за новим КПК України свідчить, що зі ста відсотків клопотань, які не сприймалися прокурором та судом першої інстанції, дев’яносто відсотків було задоволено рішеннями Верховного Суду.