Рівні можливості для всіх, або Суддям набридло мовчати

Так сталося, що із проведенням судової реформи у 2016 році всіх кандидатів на посаду судді та власне самих суддів умовно поділили на певні підгрупи. А саме: кандидатів на посаду судді поділили залежно від року добору та від того, на якій стадії стосовно них відбувся чи відбувся конкурс. Зокрема, йдеться про тих кандидатів, щодо яких:

1. Не було оголошено конкурсу на зайняття вакантних посад, а трирічний термін перебування у резерві закінчився.

2. Кандидатів, які свого часу пройшли всі стадії процедури добору, перемогли у конкурсі, були рекомендовані ВККС та стосовно яких внесені Президенту відповідні подання про призначення, однак, у зв’язку із набуттям чинності 30 вересня 2016 року у новій редакції Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 2 червня 2016 року, подання стосовно цих кандидатів на підставі абзацу 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401-VIII від 2 червня 2016 року були повернуті назад до Вищої ради правосуддя для вирішення питання про призначення суддів на посади відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.

Що ж стосується суддів, то внаслідок цієї реформи ми поділені на «п’ятирічок без повноважень», «оцінених», «неоцінених», «із зарахованим стажем», «не зарахованим стажем» тощо.

Усе це ніяк не сприяє єдності суддів, тим паче, що такий розподіл створено штучно.

Однак 2 липня 2019 року відбулась подія, яку можна назвати «останньою краплею». А саме: оголошення ВККСУ конкурсу лише для кандидатів — «помічників суддів». Суддівському корпусу увірвався терпець через тривалу та безпідставну дискримінацію, якій кінця краю не видно.

Так, 2 липня 2019 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України на підставі рішення №108/зп-19 оприлюднила на офіційному сайті оголошення про проведення конкурсу на зайняття 505 вакантних посад суддів у місцевих загальних судах для кандидатів на посаду судді. Зокрема, для осіб, які на день подання документів перебувають у резерві на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів. Здавалося б, що такого, є запит суспільства на те, щоб у суд першої інстанції якнайшвидше було призначено суддів? Конкурс як конкурс. Ніби справді добре, що найближчим часом 505 вакансій буде заповнено та люди отримають доступ до правосуддя. Але чи знає суспільство про те, що саме проведення такого конкурсу та подальше призначення на посаду суддів, осіб, які на день подання документів перебувають у резерві на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів, містить дискримінаційні положення вже з початку його оголошення? Чи розуміє суспільство те, що у разі визнання рішення ВККСУ про оголошення конкурсу лише для кандидатів — «помічників суддів» незаконним та його скасування, в подальшому у разі вже призначення такої особи на посаду судді це стане підставою для визнання незаконного призначення на посаду? І, як наслідок, ухвалення цією особою рішень Іменем України, які не матимуть законної сили. Чи готове суспільство заплатити таку ціну за те, щоб знову заплющити очі на дискримінаційні дії ВККСУ стосовно суддів?

А тепер давайте разом поміркуємо, чому я стверджую про те, що рішення ВККСУ про оголошення конкурсу є дискримінаційним та незаконним? Так, згідно з Указом Президента України №83/2015 від 14 лютого 2015 року я працюю на посаді судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області за переведенням з Будьоннівського районного суду м. Донецька, у зв’язку із проведенням антитерористичної операції на території м. Донецька.

2 липня 2019 року ВККСУ на офіційному сайті розмістило оголошення про конкурс на зайняття 505 вакантних посад суддів у місцевих загальних судах для кандидатів з резерву. Крім того, в цьому ж оголошенні ВККСУ окремо зазначило, що питання заміщення інших вакантних посад суддів буде вирішене шляхом проведення конкурсу серед суддів, кандидатів на посаду судді, які впродовж липня-серпня 2019 року успішно складуть кваліфікаційний іспит або мають право на особливу участь у конкурсі (пункт 13 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Однак частина 8 статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» говорить нам інше, не те, що було зроблено ВККСУ. А саме: Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу КАНДИДАТІВ на посаду судді ТА СУДДІВ, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно.

Тобто у самій нормі закону немає поділу або тільки кандидати на посаду судді, або судді, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, натомість є сполучника «ТА».

А тому виникає риторичне питання: на якій правовій підставі ВККСУ самостійно здійснила поділ цієї прямої норми на дві складові та визначала цей конкурс лише для одних суб’єктів, ігноруючи права інших суб’єктів, які наведено у нормі після сполучника «ТА»?

Згідно з частиною 2 статті 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», переведення судді на посаду судді до іншого суду здійснюється на підставі та в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, внесеної за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади судді, проведеного в порядку, визначеному статтею 79 цього Закону. Тобто вказаною нормою визначено, що суб’єктами, серед яких оголошується та проводиться конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду, є кандидати на посаду судді та судді, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду. До речі, в межах процедури кваліфікаційного оцінювання я склала анонімне тестування на 90 балів та практичне завдання на 98,5 бала, загальний бал 188,50 бала, що є конкуренто здатним порівняно з високими балами кандидатів на посаду судді.

Водночас ВККСУ, розміщуючи вказане оголошення про конкурс на вакантні посаді суддів лише для осіб, які перебувають у резерві на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, допустив дискримінацію стосовно мене як кандидата на участь в оголошеному конкурсі за ознакою належності до професії судді. Що прямо суперечить нормам прямої дії статті 24 Конституції України, згідно з якою не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Та більше: цим рішенням мене фактично позбавлено права участі у конкурсі і на переведення.

А що ж далі? А далі вперше в історії України судді публічно об’єдналися і звернулися із колективною скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Вищої ради правосуддя, Ради суддів України, Президента України стосовно вчинення ВККСУ дискримінаційних дій стосовно суддів. Особисто для себе, окрім спільного підписання колективної скарги, я обрала ще один шлях — це звернення до суду із відповідним позовом про захист своїх порушених прав та їх відновлення. Здійснюючи правосуддя та відновлюючи права інших осіб, не можна допускати порушення Закону стосовно себе.

Далі буде…

Софія Данилів, cуддя Красноармійського міськрайонного суду Донецької області