Видавництво 
За старою морською традицією, осіб, винних у зловмисному порушенні правил поведінки на кораблі, карали прогулянкою по дошці. Море все спише, крім боргів! Можна звільнити необачливого чи недобросовісного директора, проте куди подіти збитки, завдані компанії та її власникам?
Цілком логічно, що передаючи в керування свій «корабель» найманому топменеджеру, інвестор має право (і зобов’язаний, адже відповідно до Конституції України право власності зобов’язує) слідкувати за тим, наскільки вправно він це робить. Більш того, власник бізнесу має можливість притягнути такого «капітана» до відповідальності та стягнути з нього зазнані підприємством збитки, якщо зумієте довести, що бізнес «сів на мілину» саме з його вини. Як застосувати цей інструмент? Давайте розберемося детальніше!
Куди звертатись?
Статус посадової особи є предметом сперечань. З одного боку, топменеджер компанії є найманим співробітником. Отже, між ним та власником бізнесу виникають трудові відносини, що регулюються трудовим законодавством, передусім – Кодексом законів про працю, прийнятим ще в далекому 1971 році. Час від часу законодавець латає дірки в цьому нормативному акті й намагається надати йому більш сучасного вигляду. Втім, це не завжди вдається, адже філософія трудових відносин між працівником та роботодавцем сильно змінилася з радянських часів. Одним із таких слабких місць, які неможливо сховати в старому КзПП, є захисні механізми інвесторів щодо найманого операційного директора.
У балансі прав та обов’язків між працівником та роботодавцем радянський законодавець традиційно схиляв шальку терезів на бік першого зі своїх соціалістичних міркувань. Соціалізму в Україні так й не побудували, але старий КзПП діє досі. Трудове законодавство підходило до питання матеріальної відповідальності керівників підприємства доволі однобоко, й за заподіяну роботодавцю шкоду вони несли матеріальну відповідальність в розмірі прямого збитку, як правило, не більш ніж середньомісячна заробітна плата.
З часом законодавець почав лібералізовувати українське законодавство стосовно інвесторів і посилювати правові механізми захисту їх прав. Зокрема, в 2014 році Закон № 1255-VIII передбачив можливість притягнення посадових осіб до повної матеріальної відповідальності, зокрема за не отриманий підприємством прибуток. Роком пізніше Закон № 289-VIII деталізував норми про відшкодування збитків посадовими особами господарських товариств і передав подібні спори в юрисдикцію господарських судів. Раніше, з огляду на норми трудового законодавства, позови до директорів розглядалися лише судами загальної юрисдикції, судді яких не мали достатніх знань у галузі сучасного корпоративного права.
Нині суди вчасно реагують на останні зміни в цій галузі, й замість застосування до керівних працівників матеріальної відповідальності згідно КЗпП спори щодо заподіяння збитків директорами розглядаються із застосуванням норм господарського та корпоративного законодавства.
Утім, ховати КЗпП в питаннях матеріальної відповідальності керівників підприємств поки що зарано. Зокрема, в Кодексі міститься перелік випадків зі спеціальними правилами про матеріальну відповідальність керівників. Так, ст. 133 передбачає відповідальність директора за зайві грошові виплати працівникам і за неправильну постановку на облік та зберігання матеріальних цінностей. Наприклад, однією з причин повернення Верховним Судом справи № 922/2187/16 до суду апеляційної інстанції стала відсутність дослідження судом питання співвідношення відшкодування шкоди, заподіяної посадовою особою, і матеріальної шкоди, що стягується з працівника за нормами КЗпП України.
Хто позивається до директора?
Отже, сьогодні спори між компанією та її директором (зокрема колишнім) про відшкодування завданих збитків розглядаються господарським судом за місцем розташування такого товариства. Відшкодування збитків за законодавством було й залишається одним із головних способів захисту особами своїх майнових прав. При цьому не лише тих збитків, яких особа реально зазнала, але й тих доходів, які б вона змогла отримати за звичайних обставин (упущена вигода).
Позов до директора про відшкодування ним збитків має право подати власник підприємства (учасник, акціонер), якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу або частки власності цього товариства. Тобто такий позов має подаватися від власника або акціонера, який діє в інтересах самої юридичної особи!
Якщо господарський суд прийме ваш позов до розгляду, відповідне рішення буде розміщено на офіційному порталі судової влади (https://court.gov.ua/), а товариство автоматично набуває статусу позивача. Цілком логічно, що директор такого товариства, до якого позиваються, не може представляти в суді юридичну особу або призначати іншу людину для представництва фірми в такій судовій справі.
Інші співвласники або акціонери компанії також можуть приєднатися до цієї судової справи в ролі співпозивачів і спробувати стягнути завдані їм збитки з топменеджера фірми. Таке право закріплено в ст. 54 Господарського процесуального кодексу. Після цього змінювати розмір позовних вимог, відмовлятися від позову або укладати мирову угоду с директором можливо лише за спільної згоди всіх співвласників, які приєдналися до справи.
Якщо місце перебування або проживання директора (колишнього директора) підприємства невідоме, він викликається до суду через оголошення на порталі court.gov.ua, яке має бути розміщено не пізніш ніж за 10 днів до початку першого судового засідання.
Що каже суд?
Під час складання позовної заяви та збирання доказової бази слід пам’ятати, що незаконна поведінка посадової особи може полягати не тільки в прямому порушенні ним установчих документів товариства чи перевищенні своїх службових повноважень. Ознаки порушень можуть також проявлятися в неналежному та несумлінному виконанні своєї роботи, недотриманні меж розумного господарського ризику в підприємницькій діяльності товариства, діях з особистою зацікавленістю. Отже, директор має діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно та розумно, здійснюючи підприємницьку діяльність в інтересах власника бізнесу. Такі обов’язки щодо представництва інтересів юридичної особи на нього прямо покладено нормами Цивільного кодексу України (ст. 92).
Провину директора, як і розмір завданих його діями збитків, доказує в судовому порядку саме позивач – власник або акціонер підприємства. За відсутності достатніх доказів, що свідчать про протиправність дій посадової особи, позов судом задоволено не буде.
Наприклад, згідно з останньою судовою практикою у справі № 905/1347/19 про дострокове розірвання генеральним директором договору оренди земельних ділянок та стягнення з нього упущеної вигоди в розмірі 106 млн грн Верховний Суд скасував рішення нижчих судів (які відмовили власнику товариства в позові) та повернув справу на новий розгляд. На його думку, суди не з`ясували мети вчинення екс-директором даних правочинів від імені товариства, не з’ясували, чи була в цих правочинах його особиста зацікавленість, чи не були вони вчинені необачно та марнотратно. Хоча саме на цих доводах ґрунтувалась позиція позивача, яку він послідовно підтримував упродовж розгляду справи у всіх попередніх судових інстанціях.
В іншій справі № 922/2187/16 (що згадувалась раніше) про стягнення підприємством збитків у розмірі 29 млн грн з його колишньої посадової особи суд зазначив, що керівник компанії повинен проявляти розумне піклування про її справи, використовувати необхідні професійні навички і здійснювати свої повноваження з необхідною ретельністю.
Так, за результатами перевірки позивачем було виявлено величезні грошові витрати, здійснені підзвітною директору особою на відрядження. Зокрема, на одне відрядження така особа витратила приблизно 753 тис грн, тоді як на 19 відряджень інших працівників підприємства сумарно було витрачено лише 306 тис. грн.
Судом як доказ було враховано висновок експерта, який зазначив, що за аналізом наявних у справі документів зв’язок між економічно-господарською діяльністю фірми та здійсненими підзвітною особою витратами під час відряджень не підтверджується. Суд також надав оцінку наявним у справі документам і встановив факти систематичного перерахування директором грошових коштів, отриманих із каси підприємства “під звіт”, на користь інших осіб, й дійшов висновку про неправомірність таких дій відповідача.
Отже, встановивши факт збитковості дій колишнього директора, які були вчинені з метою, що не відповідала інтересам товариства, суд знайшов підстави для притягнення відповідача до майнової відповідальності за завдану ним шкоду компанії.
Наразі практика покладення персональної майнової відповідальності топменеджерів за позовами в інтересах компаній невпинно розвивається й дарує нам нові й цікаві кейси, які в подальшому неодмінно стануть справжніми посібниками для захисту інвестицій в Україні.
Автор: Юлія Курило, адвокат, експерт із питань субсидіарної відповідальності власників та керівників бізнесу
Завантажується ...
