Проєкт нового Кримінального кодексу України: перші враження — PRAVO.UA Проєкт нового Кримінального кодексу України: перші враження — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Блог » Проєкт нового Кримінального кодексу України: перші враження

Проєкт нового Кримінального кодексу України: перші враження

  • 06.10.2020 11:14
Рубрика Блог
Ірина Кузіна, адвокат АО «Barristers»

Коментар до Проєкту Кримінального кодексу України (контрольний текст від 15 вересня 2020 року)

Не марнуватиму часу читача та дорогоцінних знаків на простий переказ змісту запропонованої редакції Кримінального кодексу. Від практикуючих правників очікують зауважень, а за ними – і пропозицій до робочого Проєкту документа. Тож вони нижче.

Та передусім висловлюю повагу авторам Проєкту, адже в цілому він виглядає сучасним та структурованим – і зовні, і по суті.

В цілому Проєкт цікавий в частині дефініцій та вчення про злочин. Чудово, що він формалізує багато напрацювань правової доктрини (неконкретизований умисел, фактична та юридична помилки тощо), уточнює велику кількість дефініцій (особливий психоемоційний стан під час вчинення злочину, необхідна оборона тощо), ліквідовує прогалини (заподіяння шкоди за згодою особи бо під час заняття спортом, помилка щодо обставини, яка виключає протиправність діяння тощо).

Структурована нумерація статей, подібно до Податкового кодексу, стане незвичною для практиків. Ми звикли запам’ятовувати склади злочинів за номерами статей та використовувати ці номери у спілкуванні. Тепер це буде просто незручно. Вочевидь, така нумерація створена з метою уникнення статей з індексами «прим» у разі доповнення Кримінального кодексу. Та варто прописати для законодавця правила нумерації статей у разі внесення доповнень у кінцевих положеннях Проєкту.

Можна вітати, що презумпція знання кримінального закону обґрунтована стабільністю кримінального закону. Встановлення Проєктом обмежень щодо внесення змін у Кодекс (щонайчастіше двічі на рік, після отримання висновку Пленуму Верховного Суду тощо, див. статтю 1.1.3) доцільні, проте норма про те, що в разі недотриманні цих обмежень «закон про зміни є нечинним», видається слабкою. Ця норма не здатна, на мою думку, стабілізувати текст Кодексу та захистити його від нашого творчого парламенту, тож подібна норма, можливо, має бути внесена до Конституції (наприклад, у вигляді засади стабільності кримінального закону). Тоді з’являться конституційно-правові механізми захисту відповідного положення.

Запровадження нової термінології розмірів шкоди здоров’ю – істотна, значна та тяжка (подібно до майнової шкоди), – сподіваюсь, змусить переглянути Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, які не переглядалися понад 25 років (див. наказ МОЗ України №6 від 17.01.1995).

Кримінально-правові засоби можуть застосовуватися до особи, строк дії «дипломатичного або іншого імунітету» якої минув (стаття 1.4.7 Проєкту). Проте не зазначено, минув на який момент – вчинення діяння або ж притягнення до кримінальної відповідальності? Чи дотримана в цій частині Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року, стаття 31 якої встановлює імунітет дипломатичного агента від кримінальної юрисдикції держави перебування? А якщо ми враховуємо військово-політичний контекст, у якому перебуває наша держава, чи не доведеться нам стикнутися з цими питаннями на практиці?

Істотною шкодою визначено не тільки будь-яке порушення прав людини чи громадянина, але і будь-яке порушення інтересів держави або суспільства (пункт «г» частини 3 статті 2.1.4 Проєкту). Таке прирівнювання викликає питання про надмірність кримінально-правового регулювання та про те, чи не буде нівельовано частину 4 статті 2.1.1 Проєкту про відсутність кримінальної караності малозначних діянь, які мають формальні ознаки злочину. Адже будь-яке порушення правил поведінки можна вважати порушенням інтересів держави та суспільства.

Повернення до класифікації злочинів – невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких, особливо тяжких, виведення кримінальних проступків за межі Кримінального кодексу – мені видається невдалим рішенням, що демотивує правників та суспільство.

Прив’язка тяжкості злочину до наслідків та обтяжувальних/пом’якшувальних обставин вважаю доцільною.

Проте візуалізація цих норм у Проєкті є такою, що заплутує навіть правників, а не те що пересічних громадян. Наприклад, в першому рядку таблиці (частина 3 статті 2.1.5 Проєкту) – злочинах І ступеня – зазначено і «істотну шкоду», і «значну шкоду».  Сам же спосіб представлення інформації у вигляді таблиці ускладнює точне посилання на індекс статті/частини/пункту в процесуальних документах.

Чи є виправданою нова класифікація злочинів за видами та ступенями, а також правила визначення ступеня тяжкості злочину за наявності обставин, які змінюють тяжкість злочину (стаття 2.1.7 Проєкту) для практики правозастосування, подивимось після презентації Особливої частини Проєкту, коли буде можливо «погратися» з юридичними «задачками», тобто змоделювати ситуації.

Передбачено уніфіковану обставину, яка підвищує тяжкість злочину на один ступінь, – вчинення діяння щодо особи (чи її близької особи) у зв’язку з виконанням нею службових повноважень, професійних функцій або реалізацією нею суб’єктивного права чи виконання нею юридичного обов’язку в інтересах суспільства або правосуддя (підпункт «е» частини 1 статті 2.1.9 Проєкту). Це положення, з одного боку, усуває дискримінацію потерпілих за професійною ознакою (ідентичні діяння щодо суддів, адвокатів та прокурорів повинні ідентично каратися, з чим я погоджуюсь). З іншого боку, зрівнюються як потерпілі судді вищих інстанцій та особи з посвідченнями журналістів сумнівного походження. Тож норма вимагає подальшої суспільної дискусії. Або ж побачимо її розкриття в Особливій частині документа.

Формула кваліфікації, мабуть, стане найбільшим викликом для учасників провадження, адже в довгому «потязі» з цифр, дефісів та крапок не складно «загубити» якийсь символ, і процесуальний документ – повідомлення про підозру, клопотання про застосування заходу забезпечення чи обвинувальний акт – уже матиме порушення змісту, встановленого законом. Також доведеться пояснювати та роз’яснювати кожному підозрюваному або обвинуваченому процесуальний документ у цій частині. Тобто така формула «не для людей», її опис більш пасує для технічної документації з користування електронними базами даних. А якщо врахувати можливу сукупність злочинів або нове правило кваліфікувати діяння щодо кожного потерпілого (стаття 2.8.4 Проєкту), то матимемо замість зрозумілого людині процесуального документа аркуші та аркуші «машинного коду».

Скорочення переліку покарань до штрафів та ув’язнень на практиці збільшить питому вагу вироків про позбавлення волі, в мене немає жодних сумнівів про це. Навіть зараз суд враховує матеріальний стан обвинуваченого, і якщо він не задовільний – штрафи не призначаються, але суд має можливість призначити громадські роботи. За Проєктом, якщо особі призначено штраф, який вона не спромоглася сплатити, то все одно вона буде засуджена до ув’язнення за ухилення від сплати штрафу або штраф перерахують на ув’язнення (3 розрахункові одиниці, тобто наразі 300 грн, – 1 день, стаття 3.2.8 Проєкту). Тобто шлях один – до в’язниці.

Потрібно зважати, що більшість злочинів вчиняється представниками певних соціальних груп, не здатними заробити та накопичити достатньо коштів на сплату штрафу. Не можна не враховувати низьку культуру поводження з коштами населення, безробіття в більшості регіонів країни, існування вразливих верств населення та національних меншин тощо.

Варіантом розв’язання проблеми могло б бути створення системою пробації установ, де особа може заробити гроші на штраф (аналог «роботних будинків»). Та чи не дійдемо ми до сучасного рабства за майновою ознакою?

Як на мене, положення Проєкту про покарання є дискримінаційними за майновою ознакою, а сам Проєкт перебирає фіскальну функцію, що суперечить завданням кримінального судочинства.

Навіть відстрочення виконання призначеного покарання (аналог сучасної статті 75 КК) супроводжується сплатою штрафу. Тобто для малозабезпеченої людини – без шансів на свободу.

 У багатьох випадках «непризначення покарання у зв’язку з позитивною поведінкою особи після вчинення злочину» обумовлено подвійною реституцією та компенсацією до повідомлення про підозру (стаття 3.3.1 Проєкту). До речі, багато підстав звільнення від кримінальної відповідальності перенесено у звільнення від покарання (дійове каяття, примирення з потерпілим, випадки відмови від продовження злочинної діяльності тощо).

 У цілому Проєкт Кримінального кодексу містить більш сувору «сітку» покарань порівняно із сучасним законодавством.

Автор: Ірина Кузіна, адвокат АО Barristers

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

СВІЖИЙ ВИПУСК

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Завантажується ... Завантажується ...

PRAVO.UA