Правила життя Євгенія СОЛОДКО

Він полюбляє нагадувати, що адвокати — совість держави. Він вірить, що ця професія в Україні відродить колишній престиж. Як захисник він веде складні політичні процеси і за словом до кишені не полізе. Його приємно слухати та читати. І навряд чи комусь дуже хочеться опинитися з ним по різні боки барикад. Євгеній Вікторович Солодко — голова адвокатського об’єднання «Солодко і Партнери», адвокатською діяльністю займається понад 20 років. Його основні спеціалізації: кримінальне право, кримінальний процес, сфера економічних злочинів, захист держслужбовців. Сьогодні Євгеній Вікторович ділиться з читачами «УЮ» своїми правилами життя

Ніколи не мріяв бути адвокатом, але зараз не уявляю життя без цієї найцікавішої у світі, божевільної роботи. Є такі професії, які забирають всього, без залишку. Адвокат — це саме така неймовірна професія, яка стає способом життя. Навчати, лікувати і захищати — справи гідні та богоугодні.

Кримінальний захист у сучасних умовах — це протистояння з державою, яка грає безпринципно і не за правилами. Адвокат залишається сам на сам з усією каральною машиною держави.

Бути людиною — найважчий щоденний іспит цього світу, а в юриспруденції особливо.

Я виріс у родині військового моряка-підводника, офіцерське оточення абсолютно чітко сформувало моє ставлення до понять «честь», «гідність», «Родина». А перейняте від батька правило «матроси не здаються» допомагає долати різноманітні життєві та професійні труднощі.

Краще бути, ніж здаватися.

Не можна захищати людину і не співчувати. Якщо перестаєш «помирати з кожним пацієнтом» — треба йти із професії.

Підспудно чекав кризу середнього віку, так і не дочекався, а можливо, не помітив. Коли є чим зайнятися і про кого турбуватися — жодній кризі немає місця.

Спробував уявити себе суддею і зрозумів, що мені це не цікаво. Та й волосся ще не сиве, а судити можна тоді, коли голова засріблилася.

За нормального ставлення до своєї професії все буде — успіх, визнання тощо. Просто треба «викладатися на повну». Успіх у житті — це марна уява: або ти живеш своїм життям, єдиним, неповторним, унікальним, або ти просто існуєш.

Судова система знищена, вона поставлена під контроль виконавчої влади, незалежність судів залишається мрією. Державу та всі її інститути треба вибудовувати з самого початку, тут важлива щирість бажання будувати державу, бути подвижником, інакше ніяк.

Колекціонування — це цікавий шлях вивчення історії, її пізнання через твори мистецтва. Ікона — це дихання Бога, його слід, залишений рукою іконописця, та ще й не кожного — справжнього Майстра відчуваєш, а вже потім розглядаєш його витвір, і, коли затамовується подих, — це воно!

Цікаво згадувати батьків, будучи вже батьком, — такі спогади надають музиці життя цікавого звучання. «Ви тільки луки, з яких послані вперед живі стріли, які ви назвете своїми дітьми» — Джебран Халіль Джебран.

Найнедосконаліші створіння на землі — люди, бо не відають, що творять, але при цьому вважають себе вінцем творіння.

Викладання — це можливість поділитися досвідом. «Якщо ти вмієш пояснити прийом, отже, ти його знаєш». Так вчив Тренер, і життя показало, що він має рацію.

День, проведений на полюванні, в життєвий залік не іде!