Позови проти країни-агресора: Baker McKenzie про значення рішення ВС для майбутніх судових процесів

14 квітня 2022 року Верховний Суд прийняв резонансну постанову у справі № 308/9708/19, якою фактично дав зелене світло задоволенню позовів про відшкодування шкоди проти країни-агресора на території України. Експерти київського офісу МЮФ Baker McKenzie — партнер Ігор Сюсель, старший юрист Ксенія Прохур та молодший юрист Наталія Ліпська — проаналізували аргументи ВС та значення сформованої правової позиції для майбутніх судових процесів проти рф.

До прийняття зазначеної постанови можливість задоволення таких позовів обмежувалася застосуванням судами судового імунітету країни-відповідача, що ґрунтується на загальному міжнародному принципі суверенної рівності держав: «рівний над рівним не має юрисдикції».

Починаючи з 2014 року — початку збройної агресії рф проти України – траплялися поодинокі рішення судів першої інстанції, які задовольняли позови фізичних осіб про відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну фізичної особи внаслідок збройної агресії рф. Щоправда, такі рішення скасовувалися судами вищих інстанцій якраз на підставі неврахування наявності судового імунітету у країни-відповідача.

У вищезазначеній постанові від 14 квітня 2022 року Верховний Суд установив новий підхід до оцінювання судового імунітету країни-агресора, зазначивши, що, здійснюючи збройну агресію проти України, рф вийшла за межі своїх суверенних прав та, відповідно, не має права користуватися своїм судовим імунітетом у справах про відшкодування шкоди, заподіяної такими актами агресії фізичній особі – громадянину України.

Водночас нещодавно прийнятою постановою від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц Верховний Суд повторив свою правову позицію щодо наявності в українських судів права ігнорувати судовий імунітет країни-агресора у справах, пов’язаних із заподіянням шкоди життю, здоров’ю та майну.

Аргументація Верховного Суду

Обґрунтовуючи свою позицію, Верховний Суд зазначив таке:

• рф не має права посилатися на свій судовий імунітет з огляду на вчинення збройної агресії проти України та порушення основоположних принципів та норм міжнародного права;
• відсутність у рф права посилатися на свій судовий імунітет ґрунтується також на положеннях статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), які підлягають застосуванню як норми міжнародного звичаєвого права;
• застосування судового імунітету рф у цій категорії справ призвело б до порушення міжнародно-правових зобов’язань України в сфері боротьби з тероризмом, передбачених Конвенцією Ради Європи про запобігання тероризму (2005) та Міжнародною конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму (1999), що покладають на країну-учасницю (Україну) позитивні зобов’язання щодо захисту жертв тероризму.

Підтримання судового імунітету рф у цій категорії справ призвело б до порушення прав позивачів на доступ до суду, оскільки в світлі заперечення рф будь-якої відповідальності за вчинення збройної агресії проти України звернення до судів України є єдиним можливим способом для позивачів захистити порушене право.

Значення для майбутніх судових процесів

З огляду на те, що врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є обов’язковим під час застосування норм права судами нижчих інстанцій у подібних правовідносинах, Верховний Суд, приймаючи описані вище постанови, зробив значний крок для захисту основоположних прав і свобод людини, порушених внаслідок збройної агресії рф.

Іншими словами, Верховний Суд усунув правовий бар’єр у притягненні рф до відповідальності за збройну агресію проти України та її громадян. Очікуємо, що невдовзі з’являтимуться нові рішення про відшкодування шкоди, заподіяної повномасштабною військовою агресією рф на території України.