Повернення активів: міжнародне право та двостороння співпраця — PRAVO.UA Повернення активів: міжнародне право та двостороння співпраця — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Новини » Повернення активів: міжнародне право та двостороння співпраця

Повернення активів: міжнародне право та двостороння співпраця

  • 06.02.2023 17:55
Людмила Сугак, начальниця міжнародного управління АРМА
Тетяна Корольчук, начальниця управління міжнародного співробітництва у справах виявлення, розшуку та повернення активів АРМА

 

«Корупція присутня у всіх державах, багатих і бідних, на півночі і півдні. Це посягання на цінності Організації Об’єднаних Націй» — це послання Генерального секретаря ООН з нагоди Міжнародного дня боротьби з корупцією у 2018 році можна назвати фундаментальним закликом до держав-членів об’єднувати зусилля в боротьбі з корупцією та відстоювати цінності, закладені в Конвенції ООН проти корупції.

Повернення активів є складовою частиною системи протидії корупції, відмиванню коштів та боротьби з організованою злочинністю.

Конвенційні механізми встановлюють загальні стандарти в боротьбі з корупцією та поверненні активів і є джерелом права для держав – членів відповідних міжнародних договорів.

З моменту набрання чинності Конвенцією ООН проти корупції (UNCAC) у грудні 2005 року міжнародною спільнотою визначено систему координат, згідно з якими держави – учасниці Конвенції вдосконалюють національні механізми протидії корупції.

Глава V UNCAC закріплює повернення активів, отриманих від корупційних діянь, одним з основоположних принципів Конвенції та закликає держави якнайширше співпрацювати одна з одною й надавати взаємну допомогу в цьому напрямі.

Конвенція зобов’язує держави-учасниці вживати таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб дати змогу своїм судам або компетентним органам під час ухвалення рішень про конфіскацію визнавати вимоги іншої держави-учасниці як законного власника майна, придбаного в результаті вчинення будь-якого зі злочинів, визначених цією Конвенцією. Крім того, UNCAC встановлює, що держава-учасниця розпоряджається майном, конфіскованим нею на підставі статей 31, 55 цієї Конвенції, та визначає правила щодо повернення такого майна його попереднім законним власникам.

З метою розширення можливостей держав-учасниць, співпраці між ними, досягнення цілей Конвенції, а також нагляду за її виконанням була заснована Конференція держав – учасниць Конвенції.

Конференція UNCAC, що є міжнародною платформою для поглиблення міждержавної співпраці, сприяє всебічному виконанню положень глави V Конвенції та ефективного поверненню доходів, отриманих від корупційних діянь, обговоренню сучасних викликів та тенденцій у сфері повернення активів, підготовці комплексних рішень із реалізацій положень Конвенції. У резолюціях Конференції 4/2 від 2011 року, 5/3 від 2013 року, 6/2 і 6/3 від 2015 року, 7/1 від 2017 року , 8/1 та 8/9 від 2019 року та 9/7 від 2021 року держави-учасниці щоразу підтверджували свої зобов’язання за Конвенцією в частині повернення викрадених активів.

Таким чином, UNCAC стала унікальним міжнародним інструментом для розробки комплексних заходів щодо вирішення глобальної проблеми боротьби з корупцією та повернення активів.

Водночас питання повернення активів стоїть на порядку денному й інших міжнародних організацій, зокрема Ради Європи.

Так, у рамках Ради Європи була ухвалена низка конвенцій, які серед іншого визначають принципи та механізми повернення активів.

Зокрема, одним із найважливіших документів із погляду міжнародної співпраці у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, у тому числі повернення коштів, є укладена у 1990 році під егідою Ради Європи спеціалізована Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом.

Вказана Конвенція встановлює зобов’язання держав-учасниць уживати всіх необхідних заходів для виявлення на їх території доходів від злочинної діяльності у вигляді коштів, рухомого або нерухомого майна та будь-якої іншої власності, накладення арешту та їх конфіскації на підставі судового рішення, ухваленого на території держави, де був вчинений предикатний злочин.

Згідно зі статтею 11 Конвенції на прохання іншої сторони, яка розпочала кримінальне переслідування або судовий розгляд справи з метою конфіскації, сторона вживає необхідних прелімінарних заходів, таких як заморожування чи накладення арешту, з метою запобігання будь-якому використанню, переданню або розпорядженню власністю, яка пізніше може бути предметом клопотання про конфіскацію або яка може бути такою, що відповідатиме вимогам клопотання.

За нормами статей 13 та 14 Конвенції сторона, яка від іншої сторони отримала клопотання про конфіскацію засобів або доходів, розташованих на її території, застосовує процедуру конфіскації, передбачену її законодавством, враховуючи висновки щодо фактів, які викладено в обвинувальному вироку чи судовому рішенні запитуючої сторони або на яких побічно ґрунтується такий обвинувальний вирок чи судове рішення.

Таким чином, після винесення запитуючою стороною судового рішення про конфіскацію коштів ця держава має звернутися до держави, де ці кошти виявлено, з відповідним клопотанням про приведення цього рішення до виконання. Водночас клопотання про конфіскацію та повернення в Україну конфіскованих за кордоном доходів може скеровуватися  лише за наявності вироку суду України, крім того, в обов’язковому порядку має бути зазначено про причинний зв’язок вчиненого діяння з доходами (майном), яке було отримано в результаті такого предикатного злочину.

01.03.2010 для України набрала чинності Кримінальна конвенція проти корупції 1999 року, відповідно до якої сторони якнайтісніше співпрацюватимуть одна з одною згідно з положеннями відповідних міжнародних договорів про міжнародну співпрацю в кримінальних справах або домовленостей, досягнутих на основі однакового законодавства чи законодавчої взаємності, а також із дотриманням їхнього національного законодавства з метою розслідування та переслідування кримінальних злочинів, визначених у цій Конвенції.

Крім того, Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму 2005 року, яка фактично є оновленою редакцією Конвенції 1990 року і містить подібні положення щодо міжнародної співпраці.

Слід зазначити, що глобальний процес повернення активів починається зі встановлення факту / місця розташування таких активів. Створення АРМА як аналітичного центру для правоохоронних органів, уповноваженого на розшук активів, що можуть бути арештовані, стало однією з ланок у довгому ланцюгу під назвою «повернення активів».

Водночас не слід забувати, що процес такого повернення є багатоетапним, комплексним, тривалим у часі, пов’язаним із правовими системи країн із різними законодавчими базами та правовими традиціями, а отже, вимагає тісної взаємодії як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Це пояснюється тим, що схеми, які зазвичай використовуються під час виведення активів, пов’язані зі складними множинними фінансовими операціями, що здійснюються через фінансові установи різних іноземних держав із використанням десятків фіктивних компаній, зареєстрованих в іноземних юрисдикціях. Відповідно, виявлення, розслідування і доведення повного ланцюга фінансових операцій з незаконними активами і встановлення кінцевого розміщення останніх вимагає не тільки великої кількості слідчих дій та експертиз, а й десятків запитів про міжнародно-правову допомогу.

Встановлення місця розташування незаконно набутих активів не означає їх повернення в державу, а лише можливість накладення на них арешту на певний строк. Передумовою для повернення таких активів є обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, а також тривалий судовий розгляд.

Так, не існує єдиного підходу щодо того, як має функціонувати механізм повернення активів у національній та міжнародній площині, водночас, ґрунтуючись на успішному досвіді інших країн, таких як Швейцарія, Велика Британія, Канада, Нігерія, Казахстан, та враховуючи успішні кейси, до прикладу, “Аблязова, Чілуби, Сані Абача, Нігерія проти Джошуа Дарійє” та інші, можна стверджувати, що повернення активів вимагає комплексного законодавчого регулювання, злагоджених дій національних органів влади та ефективної міждержавної співпраці.

Суми незаконно набутих в Україні та виведених за кордон активів обчислюються сотнями мільйонів доларів США, а їх повернення в державу декларується як національний інтерес та один із пріоритетів.

Особливої важливості ці питання набувають в умовах війни. АРМА, здійснюючи повноваження у взаємодії з міжнародними організаціями, особливу увагу приділяє кримінальним провадженням із розслідування злочинів проти основ національної безпеки України та протидії протиправній діяльності, спрямованій на підтримку військової агресії проти України. Важливим аспектом є плідна взаємодія з правоохоронними органами, оскільки тільки спільними зусиллями можна вибудувати дієвий механізм повернення активів та звернення грошових коштів у дохід держави.

Оцінюючи вищезазначене, можна стверджувати, що сформована на міжнародному рівні конвенційна основа є потужною правовою базою для процесу повернення незаконних активів до країни їх походження. Водночас питання протидії корупції, організованій злочинності та повернення активів необхідно вирішувати в рамках реалізації національної кримінально-правової політики.

Функціонування злагодженого механізм розшуку, ефективного досудового слідства, арешту активів дасть змогу забезпечити повернення незаконних активів у державу їх походження за умови комплексного законодавчого регулювання, чіткої взаємодії та координації всіх заінтересованих сторін як на національному, так і на міжнародному рівні.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

СВІЖИЙ ВИПУСК

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Завантажується ... Завантажується ...

PRAVO.UA