Перемоги, перемоги, перемоги: учасники Х Міжнародного судово-правового форуму зосередились на питаннях покарання рф за злочини

Х Міжнародний судово-правовий форум продовжує роботу.

Про юридичні нюанси воєнних злочинів рф в Україні розповіли:

• Микола Гнатовський, суддя Європейського суду з прав людини;
• Герман Анісімов, секретар Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду;
• Станіслав Петренко, прокурор організаційно-методичного відділу управління організаційно-методичного та аналітичного забезпечення департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генпрокурора;
• Аліна Павлюк, адвокат АО AZONES;
• Наталія Юрескул, керівник проєктів L.I. Group.

Модератором сесії став Семен Ханін, керуючий партнер ЮК «АМБЕР», к.е.н.

Держави — окремо, індивіди — окремо

Микола Гнатовський, суддя Європейського суду з прав людини, в доповіді на тему «Міжнародна відповідальність держави та кримінальна відповідальність індивіда за найтяжчі порушення міжнародного права, вчинені під час війни» значну увагу приділив саме розмежуванню відповідальності держави та індивідів, у принципі, за одні й ті самі порушення.

Пан Гнатовський зауважив, що не тільки широкий загал, але й юристи чи державні діячі досить часто оголошують, що чекають на покарання росії в Міжнародному кримінальному суді (МКС), чекають від ЄСПЛ покарання за злочини окупантів. Ці твердження цілком адекватні і нормальні, але в них немає розуміння, де відповідальність держави, а де — індивіда.

Отже, якщо не заглиблюватись в університетські курси, то зараз є, так би мовити, два треки відповідальності. Традиційна міжнародна правова відповідальність держави, де вона не несе кримінальну відповідальність. Від держави вимагають припинити порушення, відновити стан, застосовують реституцію і компенсацію, а також може бути сатисфакція (символічні дії, наприклад публічне вибачення).

А щоб відповідальність була ефективною, вона паралельно передбачена щодо конкретних фізичних осіб. Нею займається МКС, також буде додатковий трибунал щодо війни в Україні.

Решта питань — це кримінально-правова відповідальність, яка реалізується в національних системах правосуддя.

За словами пана Гнатовського, притягнути до кримінальної відповідальності конкретного індивіда за воєнний злочин дуже важко, коли йдеться про вище керівництво, такі справи тривають роками.

Але, зауважив пан Микола, може, і не на часі про це говорити, проте фокус на індивідуальній кримінальній відповідальності — це крок для певного примирення. Бо кримінальна відповідальність за природою індивідуальна, ми називаємо конкретних злочинців, а не всю націю. Якщо в такому суспільстві є моральна відповідальність, то можливе примирення.

Семен Ханін висловив сподівання, що все ж таки ЗСУ без формальностей зможуть притягнути до відповідальності винних.

Кваліфікація воєнних злочинів

Станіслав Петренко, прокурор організаційно-методичного відділу управління організаційно-методичного та аналітичного  забезпечення департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генпрокурора, присвятив свій виступ проблемним питанням належної кваліфікації воєнних злочинів. Важливість цієї теми підтверджується хоча б тим, що наступні спікери також приділяли цій темі значну увагу.

Раніше воєнні злочини не набували такого значного поширення, а зараз ми стикаємось із проблемою,  як правильно кваліфікувати дії, адже Кримінальний кодекс розробляли тоді, коли ніхто серйозно не планував застосовувати статті щодо воєнних злочинів, — так почав свій виступ пан Петренко.

Так, за статтею 437 КК відсутнє посилання на суб’єкта, і кримінальній відповідальності підлягає будь-яка особа. Але, враховуючи міжнародні акти, відповідальність має нести виключно найвище коло осіб, яке має «лідерський елемент». Звичайний рядовий не може бути кваліфікований за цією статтею.

Також не потрібно застосовувати до всіх військових росії стст. 110, 263, 332-2 КК. Важливо пам’ятати, що статус комбатанта дає військовим певний імунітет від кримінального переслідування, зауважив пан Петренко. Ми маємо прагнути до найбільш ефективного використання ресурсу.

Таким чином, стаття 438 КК — це спеціальна норма, якій не потрібна додаткова спеціалізація, резюмував пан Станіслав і запропонував колегам висловити свою думку з цього приводу.

Семен Ханін звернув увагу на великий обсяг роботи і передав слово пані Аліні Павлюк, адвокату АО AZONES, яка продовжила тему проблемних питань кваліфікації воєнних злочинів.

За її словами, до 2014 року у нас не було відповідної практики, а норми Кримінального кодексу не пристосовані до такої кваліфікації та не відповідають міжнародним договорам.

Стаття 438 КК — єдина, яка підходить для  кваліфікації, але вона відсилає до міжнародних договорів, тож для її застосування і розуміння потрібні великі знання з міжнародного гуманітарного права. А для цього потрібне спеціалізоване навчання.

Також пані Аліна поділила правозастосовну практику на ту, що була з 2014 року, і ту, що з’явилась після 24 лютого ц.р.

Наприклад, раніше могли кваліфікувати за ст. 115 КК, а не ст. 438, як умисне вбивство події на війні. Загальнокримінальні статті з 2014 року могли застосовуватись до воєнних злочинів, це пов’язано і з тим, що тоді було оголошено проведення АТО. Отже, і діяння не охоплювались міжнародним гуманітарним правом. Наприклад, факт вбивства комбатанта комбатантом — легальний за міжнародним правом. Але в нас це була відповідальність за стст. 115 і 258 КК.

Також пані Павлюк нагадала про кваліфікацію за ст. 258 КК як терактів діянь, які насправді були воєнними злочинами. Досі не сформовано єдиний підхід щодо кваліфікації злочинів за статтею 438 КК, оскільки немає ще практики ВС.

Пані Аліна порадила звернути увагу на:

• гармонізацію нашого КК з міжнародними договорами,
• ратифікацію Римського статуту,
• запровадження програми підготовки і підвищення кваліфікації працівників.

Міжнародна практика з притягнення до відповідальності

Про міжнародно-правовий досвід притягнення до відповідальності за воєнні злочини, злочини проти людяності, злочини агресії та геноциду, який, за словами модератора, стане нам усім у пригоді, розповіла Наталія Юрескул, керівник проєктів L.I. Group.

Пані Наталія нагадала про поділ воєнних злочинів на 4 види за статтею 8 Римського статуту. Оцінюючи ефективність МКС, створеного відповідно до Римського статуту, пані Наталія наводить статистику, відповідно до якої:

• видано 38 ордерів на арешт,
• затримано в ізоляторі 21 особу,
• на волі залишаються 14 осіб,
• знято обвинувачення з 5 осіб,
• видано 9 повісток про явку,
• винесено 10 обвинувальних та 4 виправдувальні вироки.

Наталія Юрескул зупинилась на окремих справах, наприклад «Прокурор проти Омара Хасана Ахмад Аль Башира», де президент Судану звинувачується в геноциді проти свого народу, але країна його не видає Суду.

Інша справа – «Прокурор проти Жермена Катанги», наприклад, закінчилась вироком: винний мав сплатити репарації по 250 дол. на особу і на 7 років бути позбавлений волі. Проте він не зміг виплатити репарації, та їх виплачували за рахунок міжнародного фонду.

Справа, яка так і називається «Ситуація в Грузії», досі на стадії розслідування, бо МКС не веде справи, поки національні суди не завершать відповідні процеси.

Тож поки що МКС не настільки дієвий інструмент, як нам хотілось би, резюмує Наталія Юрескул і наводить слова прокурора Суду Каріма Хана: «Україна є місцем злочину».

Неформальне узагальнення

Герман Анісімов, секретар Третьої  судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, спеціально запланував виступити останнім, щоб резюмувати певні питання.

На думку пана Германа Анісімова, юрисдикція МКС поширюється на Україну, бо наша країна зверталась із відповідною заявою. Але лише після ратифікації Римського статуту Україна буде повноправним учасником МКС.

Він детально розглянув нюанси кваліфікації складу злочину за ст. 438 КК України з урахуванням положень відповідних міжнародних конвенцій, наразі в ЄРДР внесено понад 30 тис. таких досудових розслідувань.

На продовження свого виступу Герман Анісімов прокоментував нюанси міжнародної співпраці під час проведення розслідування й судового розгляду та розмежування юрисдикції національних і міжнародних органів, а також рекомендував українським юристам вивчати міжнародний досвід: «Кожен із нас має стати фахівцем із міжнародного гуманітарного права».