Особливості виконання зобов’язань боржника за кредитним договором іншими особами

В часи активного зростання кількості кризових явищ в економіці нашої країни та світі в цілому кредитодавці і позичальники дедалі частіше стикаються із складністю повернення кредиту особисто позичальниками та змушені шукати інші способи задоволення вимог кредитодавця. В таких ситуаціях найчастіше сторони кредитного договору залучають інших осіб до виконання зобов’язання позичальника.

З огляду на частину 1 ст.1054 Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 з урахуванням змін (далі – ЦКУ) та частину 2 ст.345 Господарського кодексу України та з урахуванням вимог глави 48 розділу І книги п’ятої ЦКУ, зобов’язання за кредитним договором вважаються належним чином виконаними та припиняються відповідно до ст.599 ЦКУ за умови надання кредитодавцем кредиту позичальнику та повернення вказаного кредиту позичальником та сплати ним процентів.

Це є класичним прикладом розвитку правовідносин за кредитним договором. Для інших випадків, коли боржник не має змоги виконати свої зобов’язання самостійно, законодавство визначає можливість виконання зобов’язання боржника (задоволення вимог кредитора) іншою, ніж боржник, особою, і такі можливості можуть бути реалізовані в рамках забезпечувальних зобов’язань (поручителями та майновими поручителями (заставодавцями) та поза ними (іншими особами).

Наслідки виконання зобов’язання боржника іншою особою

ЦКУ передбачено два випадки, при настанні яких зобов’язання боржника може бути виконано іншими особами.

Перший випадок передбачений  частиною першою ст.528 ЦКУ, яка передбачає можливість покладення боржником виконання обов’язку на іншу особу.  Таке виконання може мати місце, якщо з умов договору, вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто.

Інший випадок визначений частиною 3 ст.528 ЦКУ і передбачає, що задоволення вимог кредитора іншою особою може бути здійснено без згоди боржника в разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. Тобто можливість прийняття кредитором виконання зобов’язання боржника від іншої особи без згоди боржника залежить від наявності обставин, зазначених у частині 3 ст.528 ЦКУ.

Тема особливостей ст.528 ЦКУ є досить цікавою з точки зору практичного її застосування і може бути предметом окремого дослідження, тому в цій статті вона не розглядається.

Щодо наслідків виконання зобов’язання іншою особою, то вони є однаковими незалежно від того, яка з частин ст.528 ЦКУ застосовується, і полягають у переході до такої особи прав кредитора у зобов’язанні із застосуванням положень статей 512–519 ЦКУ. При цьому наслідки реалізації частини 3  ст.528 ЦКУ передбачені безпосередньо в тексті цієї норми, а щодо частини 1 ст.528 ЦКУ наслідки визначаються відповідно до п.4 частини 1 ст. 512 ЦКУ.

Виконання обов’язку боржника (задоволення вимог кредитора) особами, що є сторонами забезпечувального зобов’язання

Забезпечувальним зобов’язанням присвячена глава 49 розділу І  книги п’ятої ЦКУ, а також низка спеціальних законів.

Незважаючи на те що ст.546 ЦКУ визначено 7 видів забезпечення виконання зобов’язання, і цей перелік не є вичерпним, в цій статті розглядаються саме класичні, найбільш поширені у застосуванні види забезпечення виконання зобов’язання, такі як порука та застава ( в т.ч. іпотека), адже інші види забезпечення виконання зобов’язання, визначені в ст.546 ЦКУ, мають суперечливу правову природу та різні підходи щодо визначення правових інститутів, до яких вони належать і, відповідно, наслідки їх застосування доцільно досліджувати окремо.

Забезпечувальні зобов’язання – це правовідношення, метою яких є захист інтересів кредитора шляхом надання йому додаткових можливостей (джерел) задоволення своїх вимог. Ці зобов’язання внаслідок своєї об’єктивної природи мають похідний характер від забезпечуваного ними зобов’язання (основного зобов’язання) і є додатковими (акцесорними) зобов’язаннями до основного зобов’язання.

Сторонами забезпечувального зобов’язання є кредитор, яким є кредитодавець за основним зобов’язанням, і боржник, який визначається залежно від обраного виду забезпечення виконання зобов’язання (поручитель, заставодавець (іпотекодавець).

Виконання обов’язку боржника (задоволення вимог кредитора) поручителем

Згідно із вимогами частини 1 ст.546 ЦКУ порука є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання, який відповідно до ст.533 ЦКУ передбачає, що поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку як солідарний боржник (ст.544 ЦКУ).

За загальним правилом, визначеним частиною 1 ст.544 ЦКУ, наслідком виконання солідарним боржником солідарного обов’язку визначено виникнення у такого боржника права на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Проте відповідно до частини 2 ст.556 ЦКУ для поручителя як солідарного боржника передбачено інші наслідки виконання ним солідарного обов’язку, а саме встановлено, що до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, що також відповідає нормі п.3 частини 1 ст.512 ЦКУ, відповідно до якої виконання обов’язку боржника поручителем є підставою для заміни кредитора у зобов’язанні.

Виконання обов’язку боржника (задоволення вимог кредитора) майновим поручителем (заставодавцем, іпотекодавцем)

Правовий статус майнового поручителя передбачає його визначення як особи, яка передає як забезпечення виконання зобов’язань третьої особи (боржника) своє майно в заставу (іпотеку), і особливості його правового регулювання визначаються, зокрема, параграфом 6 глави 49 розділу І книги п’ятої ЦКУ, Законом України «Про заставу»  № 2654-ХІІ від 02.10.1992 з урахуванням змін (далі – ЗУ «Про заставу»), Законом України «Про іпотеку» № 898-ІV від 05.06.2003 з урахуванням змін (далі – ЗУ «Про іпотеку»), Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» № 1255-ІV від 18.11.2003 з урахуванням змін (далі – ЗУ №1255).

З огляду на визначення субсидіарної відповідальності та особливості реалізації кредитором своїх прав щодо майнового поручителя (зокрема, першочерговість висунених вимог до боржника), відповідальність майнового поручителя є субсидіарною відповідальність в розумінні ст.619 ЦКУ, яка виникла на підставі договору застави.

Відповідно до ст.572 ЦКУ та ст.1 ЗУ «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) шляхом звернення стягнення на предмет застави у спосіб, визначений чинним законодавством України.

З огляду на вказане, задоволення вимог кредитора за рахунок предмета застави є реалізацією умов відповідного договору застави. Таким чином, у разі задоволення вимог кредитора за рахунок майна майнового поручителя здійснюється виконання майновим поручителем свого обов’язку за договором застави як боржника за забезпечувальним зобов’язанням у межах субсидіарної відповідальності, передбаченої таким договором застави. За результатами правового аналізу норми ст.619 ЦКУ можна дійти висновку, що в разі задоволення вимог кредитора особою, що несе субсидіарну відповідальність, така особа може набути регресну вимогу до боржника.

Разом із тим, згідно зі ст.28 ЗУ № 1255, майновий поручитель має право зупинити звернення стягнення на предмет застави шляхом виконання порушеного боржником забезпеченого обтяженням зобов’язання з дотриманням вимог чинного законодавства. З огляду на те, що таке виконання порушеного боржником забезпеченого обтяженням зобов’язання є саме виконанням майновим поручителем обов’язку боржника, можливе застосування норм частини 1 ст.512 ЦКУ, відповідно до якої виконання обов’язку боржника заставодавцем (майновим поручителем) є підставою для заміни кредитора у зобов’язанні.

Таким чином, щоб дійти висновку щодо наслідків виконання майновим поручителем (заставодавцем) вимог кредитора, слід враховувати, в який спосіб та в якому порядку здійснювалось таке задоволення вимог кредитора, а саме – як виконання майновим поручителем свого зобов’язання, як сторони забезпечувального зобов’язання чи як виконання майновим поручителем зобов’язання боржника в межах реалізації свого права, визначеного в ст.28 ЗУ № 1255.

Водночас слід враховувати, що ЗУ «Про іпотеку» передбачає інший підхід до визначення наслідків виконання майновим поручителем вимог кредитора.

Так, відповідно до ст.11 ЗУ «Про іпотеку» в разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов’язанням.

Згідно із ст.42 ЗУ «Про іпотеку» майновий поручитель з метою припинення звернення стягнення на предмет іпотеки має право виконати вимогу за основним зобов’язанням, при цьому такий майновий поручитель має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

З огляду на вказане, для майнових поручителів, які є іпотекодавцями, наслідки виконання ними вимог кредитора будуть визначатися навпаки. У разі задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки до майнового поручителя переходять права кредитора у зобов’язанні, а у випадку реалізації майновим поручителем свого права, визначеного в ст.42 ЗУ «Про іпотеку», в майнового поручителя виникатиме право регресної вимоги до боржника.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що чинне законодавство демонструє відсутність єдиного підходу до визначення наслідків виконання зобов’язань позичальника іншими особами, навіть за умови єдності підстав такого виконання. Така ситуація призводить до спірності правових позицій всіх сторін зобов’язання, що зумовлюється багатьма факторами, зокрема особливостями статусу кредитодавця, порядку заміни кредитора у зобов’язанні (в т.ч. за нотаріально посвідченими договорами), судової практики у спорах щодо застосування відповідного законодавства тощо.

Автор: 

СЕРГЕЕВА Оксана, правовед банковской и смежных отраслей права, г. Киев