Slider

Генеральный партнер 2019 года

Издательство ЮРИДИЧЕСКАЯ ПРАКТИКА

О природе брачного контракта в современной Украине

  • 31.07.2018 13:19
Рубрика Новости

Шлюбний договір є досить давнім правовим інститутом. Він був відомий ще за часів римського права та досить часто використовувався у 18-19 столітті, захищаючи права заможної жінки на сімейне майно.

Варто відзначити, що шлюбного договору, як такого, який сприймається у сучасному розумінні, не існувало, але був принцип щодо поділу майна подружжя. Згідно з цим принципом чоловік мав право одноосібно розпоряджатися своїм власним майном, але в його обов’язки також входило забезпечення та утримання сім’ї.

Що стосується нашої країни, то за старим сімейним кодексом (у період існування СРСР) відносини подружжя щодо майна контролювалися тільки законом. Будь-які угоди або шлюбні договори були недійсними, так як суперечили чинному законодавству.

Основною причиною цього було те, що власність подружжя складалася в основному з побутових предметів (меблі, одяг і т.д.), тому ділити було по суті нічого. До того ж, вважалося, що в родині радянських людей духовне повинно переважати над матеріальним.

В Україні відновлення інституту шлюбного договору спочатку було закладено в Кодексі про шлюб та сім’ю УРСР та Постанові Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 року «Про порядок укладання шлюбного контракту», а потім більш детально викладено в Сімейному кодексі від 10 лютого 2002 року, однак, станом на сьогодні в Україні інститут шлюбного договору не є досконалим та потребує врегулювання певних питань.

Але, враховуючи розвиток відносин щодо приватної власності, ситуація дещо змінилася.

Проте чинним законодавством не визначено поняття шлюбного договору, що зумовлює появу певних труднощів у його правовому розумінні. Зрозуміло, що поняття договору можливо визначити із його основних ознак, які відрізняють його від інших правочинів, зокрема, але не виключно: спеціальний суб’єктний склад, регулювання виключно майнових відносин подружжя, спрямованість на зміну відносин між подружжям та обов’язковість нотаріального посвідчення.

Так, необхідне вдосконалення законодавства в частині визначення офіційного поняття договору, що це є правочин між фізичними особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, що визначає майнові права та обов’язки подружжя в період шлюбу, зокрема, порядок поділу, використання, відчуження майна, витрат і доходів.

Крім того, Сімейним кодексом України встановлено, що шлюбний договір регулює виключно майнові відносини подружжя, однак, законодавцю необхідно надати можливість подружжю встановити порядок щодо виконання певних немайнових прав, адже, відповідно до положень статті 270 ЦК України, відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Чоловік та дружина повинні мати право встановити у шлюбному договорі також виконання зобов’язань за немайновими правами або, наприклад, визначити чинним законодавством відповідальність за порушення особистого немайнового права.

Також хочу звернути увагу, на те, що приписами чинного законодавства не передбачено можливості укладання шлюбного договору через законного представника або за довіреністю. Для прикладу, в європейських країнах укладання такого договору через представника є повсякденною практикою. По-перше, У деяких випадках представництво прискорює укладання такого договору, адже, один із подружжя може працювати протягом тривалого часу за кордоном, що досить часто зустрічається в Україні або перебувати у тривалих відрядженнях, а по-друге, вирішується питання щодо укладання шлюбного договору через законного представника недієздатної особи, недієздатність якої встановленої під час перебування у шлюбних відносинах.

На мою думку, статтею 98 СК України, якою зазначається про домовленість подружжя про порядок користування житлом, яке належить одному із подружжя, є проблематичною та не врегульовує питання, які можуть виникнути у випадку застосування вказаної статті.

Відтак, у договорі подружжя має право домовитися про звільнення житлового приміщення у випадку розірвання шлюбу, однак, у такому випадку можуть бути порушені права неповнолітніх осіб у випадку виникнення ситуації, коли одному із подружжя разом із дитиною виникне необхідність пошуку нового житла.

Ну і насамперед, хочу звернути увагу на статтю 93 СК України, згідно з якою, не може передаватися у власність одного із подружжя майно, яке потребує державної реєстрації.

Чинним законодавством передбачено, що будь-яка особа має право вільно розпоряджатися своїм майном, а отже, норма, якою обмежується таке право є неправомірною та такою, що обмежує конституційні права фізичної особи.

Інститут шлюбного договору в Україні не є досконалим, потребує більшої конкретизації, більш чіткого правового регулювання та усунення наявних суперечностей.

Підсумовуючи викладене, зауважу, що інститут шлюбного договору запозичений із європейських та найбільш розвинених країн світу. Оскільки Україна стала на європейських шлях розвитку, то Україні необхідно запозичувати досвід та розвивати інститут шлюбного договору орієнтуючись на досвід розвинених країн, які вже пройшли цей шлях протягом останніх десятків років.

Катерина Данилова, адвокат

Материал публикуется на языке оригинала.

Поделиться

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Добавить комментарий

Пожалуйста, авторизуйтесь чтобы добавить комментарий.

Что является лучшим средством от эмоционального выгорания на работе?

Просмотреть результаты

Загрузка ... Загрузка ...

Юридическая Практика

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: