Видавництво 
 |
Тетяна Трикоза, адвокат Dynasty Law & Investment |
У практиці застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), зокрема під час розгляду судами заяв щодо правонаступництва у справі про банкрутство (згідно ст. 43 Кодексу), варто приділити увагу деяким аспектам, які на сьогодні висвітлені судовою практикою та допомагають уникнути певних процесуальних помилок.
Отже, процесуальне правонаступництво — похідне від матеріального, яке має бути підтверджено відповідними первинними документами (зокрема, правочином), щодо заміни кредитора у матеріальному правовідношенні на його правонаступника. У справах про банкрутство така процесуальна заміна передбачена ст. 52 ГПК України та ст. 43 КУзПБ.
Передання за договором відступлення права вимоги (договором цесії) від кредитора своїх прав іншій особі є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має звернутись до суду із заявою про заміну кредитора у справі про банкрутство (або у виконавчому провадженні щодо боржника) з наданням йому відповідного статусу.
Суд, вирішуючи питання заміни кредитора, має перевірити достовірність та правомірність фактичного переходу прав та обов`язків кредитора до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності (недійсності в силу положень закону), що передбачено ст. 74-79, 86 ГПК.
Слід зауважити, що за відсутності визнання певного правочину з відступлення права вимоги недійсним у встановленому законом порядку суд не вдається до дослідження обставин дійсності/недійсності цього правочину як підстави для відмови у заміні кредитора правонаступником. Адже у протилежному випадку така відмова суперечитиме висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16 щодо презумпції правомірності правочину, обумовленої ст. 204 ЦК України.
Щодо різновидів відступлення права вимоги
За КУзПБ підставою для заміни кредитора є укладений дійсний та виконаний договір відступлення права вимоги. Якщо правонаступник набув усіх прав нового кредитора та виконав усі вимоги, які передбачають передання прав (в т.ч. оплату за договором), то це є належною підставою заміни кредитора у справі про банкрутство.
Проте у процесі вирішення судом питання заміни сторони її правонаступником в більшості випадків постають заперечення на кшталт відсутності у нового кредитора можливості набуття всіх прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (ст. 514 ЦК). Наприклад, відсутність статусу фінансової установи у набувача виключає можливість правонаступництва на підставі договору відступлення права вимоги, якщо він має ознаки факторингу.
У цьому контексті доцільно апелювати до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права в розрізі можливості укладення між сторонами договору відступлення права вимоги, викладеного у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Так, ВП ВС, зазначаючи, що договір відступлення прав вимог не є договором факторингу, наводить чіткі ознаки факторингу в порівнянні з ознаками договору про відступлення права вимоги, а саме:
«Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів; зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором; при цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану фактором фінансову послугу.
Оскільки спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі-продажу права вимоги, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема договором факторингу.
…Договірна ціна права вимоги була визначена не за її «номінальною вартістю», тобто не за тією сумою, яку боржник має сплатити кредитору. Водночас відступлення права вимоги не за «номінальною вартістю» вимоги не свідчить про те, що таке відступлення відбулось на підставі договору факторингу. Учинений відповідачами правочин не є договором факторингу не тому, що право вимоги відступлене за «номінальною вартістю», а тому, що спірний договір відповідає визначенню договору купівлі-продажу, наведеному у статті 655 ЦК України».
Отже, розглядаючи відповідну заяву у справі про банкрутство, суд має враховувати, що відповідно до ч. 1 ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування чи іншим чином. Якщо право вимоги відступається за плату, це не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.
Щодо набуття права вимоги за судовим рішенням
Окремої уваги заслуговують такі відносини правонаступництва, що виникли на підставі договору відступлення права вимоги, предметом якого є відступлення права вимоги за рішенням суду, за яким, наприклад, з боржника стягнуто певну суму заборгованості, а також судові витрати (не є зобов’язанням в розумінні положень ст. 509 ЦК України).
Якщо укладений договір відступлення права вимоги передбачає надання новому кредитору права вимагати від боржника належного та реального виконання рішення суду, то, звертаючись з питання правонаступництва у справі про банкрутство, заявнику доцільно врахувати позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 19.08.2014 у справі № 92/945/13, постанові КГС ВС від 11.07.2018 у справі № 908/1490/17.
Так, висновки судів зводяться до такого: заміна кредитора у зобов’язанні, як і саме зобов’язання, є інститутом цивільного права, а відносини, що пов’язані з виконанням судового рішення, не мають характеру цивільно-правових.
Відповідно до процесуального законодавства рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.
Оскільки, виконання рішення суду є обов’язковою стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, які визначено в ГПК України та Законі України “Про виконавче провадження”, що регулює умови і порядок виконання рішень судів, які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Водночас питання заміни сторони її правонаступником, зокрема і в разі заміни кредитора у зобов’язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому ст. 52 ГПК України.
Отже, під час укладання договору уступлення права вимоги не можна замінити стягувача на стадії виконання судового рішення (або у справі про банкрутство), бо уступлення права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачено.
Водночас слід акцентувати, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов’язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов’язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.
Завантажується ...
