Не слід ставити законодавчі експерименти над інститутом адвокатури

Напевно, саме «експериментом над адвокатурою» можна назвати пропозицію реформувати кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, що пролунала від керівника Комітету ВР з питань правової політики Андрія Костіна.

Нардеп в інтерв’ю одному зі ЗМІ заявив, що сьогодні слід підвищувати довіру до дисциплінарних органів адвокатури, зокрема за рахунок включення до їхнього складу працюючих суддів і суддів у відставці. Як приклад він наводить квотний принцип формування Вищої ради правосуддя та КДК прокурорів, куди входять і адвокати.

Вельми дивною видається пропозиція очільника парламентського комітету, до відання якого віднесено оцінку законопроєктів та проєктів інших актів Верховної Ради України на предмет відповідності Конституції України.

Не буде зайвим нагадати ексзаступнику голови Ради адвокатів Одеської області про те, що стаття 131-2 Конституції України гарантує незалежність адвокатури, яка є недержавним самоврядним інститутом. І одним із інструментів реалізації цієї гарантії є адвокатське самоврядування, що визначається профільним законом як «гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури».

Очевидно, у своєму прагненні підвищити довіру до дисциплінарних органів адвокатури наш колега (який після політичної каденції скоріше за все повернеться до адвокатської практики) чомусь забув ці засадничі положення. Мабуть тому, що змішав недержавний самоврядний інститут із державними органами. Водночас самоврядність і незалежність адвокатури від держави була наріжним каменем Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» 2012 року, який врахував висновки Венеціанської комісії на стадії підготовки проєкту.

Ми добре пам’ятаємо, що до 2012 року до складу КДКА вже входили представники Мін’юсту і органів місцевої влади. Але модель адвокатури в чинному законі ґрунтується саме на максимально широкій самоврядності й незалежності від державних органів. Одним з елементів було те, що КДКА утворюються самими адвокатами і лише з-поміж адвокатів.

Відомо, що ухвалення нового Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» було тісно пов’язане з обов’язком України захистити на законодавчому рівні правничу професію та заснувати професійну асоціацію адвокатів. Вперше про це йшлося в п. 11 висновку №190 (1995) ПАРЄ щодо заявки України на вступ до Ради Європи. Через 15 років про цей обов’язок нам нагадали ще раз, оцінюючи функціонування демократичних інституцій у нашій державі (п. 7.3.6 резолюції № 1755 (2010) ПАРЄ). 

І ефективність чинної моделі повною мірою була продемонстрована на прикладі спроб чиновників з Адміністрації попереднього Президента протягнути сумнозвісний проєкт № 9055, яким хотіли перезавантажити незручне для когось адвокатське самоврядування. Тоді завдяки активному протистоянню професійної спільноти вдалося довести незалежність інституту в умовах тиску держави. Чи отримали б адвокати перемогу за «державних квот» в їхніх представницьких органах – питання політико-риторичне.

Ще одним питанням без відповіді є те, чи можливо підвищувати довіру за рахунок системи, що не має довіри в суспільстві. Давайте згадаємо, що згідно з останніми соціологічними опитуваннями судовій системі зовсім не довіряє або скоріше не довіряє 77,5% громадян. Принаймні такими є результати дослідження Центру Разумкова, що проводилося  на початку липня цього року.

Тож переконаний, що ставити законодавчі експерименти над адвокатурою не варто. Бо ми – чи не єдиний в країні інститут, що довів незалежність, аполітичність та ефективність своєї діяльності в системі правосуддя».

Автор: Сергій Вилков, голова ВКДКА