«Не можна сказати, що якщо немає Господарського кодексу, то й не буде господарських судів» — Сергій Погрібний, суддя КЦС ВС

Чи призведе скасування Господарського кодексу України до ліквідації господарських судів і як напрацьована судова практика допомагає в процесі рекодифікації цивільного законодавства, «Юридичній практиці» розповів суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сергій Погрібний.

— Наскільки є вагомим внесок судової практики в процес оновлення Цивільного кодексу України? Які нові положення сформовані передовсім на основі правових позицій судів?

— Безумовно, практика є мірилом ефективності механізмів правового регулювання, які міститься в Цивільному кодексі України. Застосовуючи ту чи іншу норму права, Верховний Суд сам визначає, чи є це правове регулювання справедливим та чи є справедливим остаточний варіант вирішення спірної ситуації.

Відповідно, законодавець, конструюючи норми цивільного права, завжди перебуває у пошуку справедливого балансу між інтересами різних приватних осіб і намагається вкласти своє бачення такого балансу в певну абстрактну норму права. Коли виникає спір, то суд його вирішує, і сторони мають дати відповідь, чи його рішення є справедливим.

Якщо говорити про конкретні приклади, то всі складні ситуації, коли Верховний Суд тлумачить норму права не буквально, а з огляду на її системний аналіз, вказують на те, що норма права є певною мірою недосконалою, оскільки допускає подвійне тлумачення і не дає можливості дати чітку відповідь. Зокрема, за усталеною практикою Верховного Суду не можуть визнаватися судами недійсними нікчемні правочини. Це той приклад, коли існує певна прогалина у цивільному законодавстві.

На жаль, цивільне законодавство України досить мінливе. Воно доволі часто змінюється. Очевидно, не всі такі зміни є виправданими. Якщо подивитися першу сторінку Цивільного кодексу України, то нарахуємо сотні змін, внесених до нього. Це свідчить, що сам законодавець шукає ефективну модель регулювання цивільних відносин.

— У Верховній Раді України передбачається скасування Господарського кодексу України. Чи є якісь правові норми, які було би варто внести в оновлений Цивільний кодекс?

— Господарський кодекс України фактично містить норми права двох типів за своїм змістом: норми приватно-правового регулювання і норми публічно-правового регулювання. Якщо йдеться про перший тип норм, то переважна більшість із них дублюються в Цивільному кодексі України та інших актах цивільного законодавства. Інші положення тимчасово зберігатимуться у складі чинного законодавства протягом перехідного періоду, що передбачається в законопроєкті № 6013. Тож немає жодної потреби переносити будь-які правила з ГК України до Цивільного кодексу України.

Щодо публічно-правового регулювання (яке міститься у ГК України), то за двадцять років застосування Господарського кодексу ці норми були «розтягнуті» в окремі спеціальні закони чи кодекси. Тож ті правові питання, які спочатку передбачалися як такі, що мають регулюватися Господарським кодексом, були розпорошені по різноманітних законодавчих актах. Відповідно, немає й потреби у збереженні цих публічно-правових норм.

Також варто зауважити, що це кодекси різних епох. Господарський кодекс – це кодифікований акт XX сторіччя, який заснований на концепціях Стучки, Гойхбарга та інших радянських науковців. Вони виникли тоді, коли радянська держава ліквідувала особу приватного власника, визнала право державної власності на всі засоби виробництва і залишився один-єдиний власник — держава. Одержавленою економікою потрібно було якимось чином керувати, і тоді виникла концепція господарського права, коли до управління виробництвом й економікою в цілому почали застосовувати командно-адміністративні методи управління. Дайте відповідь: у якій розвинутій країні так управляють бізнесом? У жодній. Весь ефективний бізнес керується за допомогою абсолютно відмінних методів управління.

Цивільний кодекс — це кодекс, який завжди розрахований на перспективу, який поєднує класичні конструкції, створені ще за часів давнього римського права, та новації у правовому регулюванні, спрямовані у майбутнє. Ці кодекси є ідеологічно несумісними навіть з огляду на те, що в них не збігається застосований категорійний (поняттєвий) апарат; юридична мова цих законів є відмінною: одні й ті самі явища Цивільний кодекс називає одними назвами, а Господарський кодекс – іншими. Тож від початку вони були несумісними, оскільки неможливим було їх паралельне існування: Господарський кодекс «виріс» із планової економіки держави авторитарного режиму, а Цивільний кодекс розрахований на вільну економіку та може найбільш ефективно діяти у правовій державі, в якій функціонує громадянське суспільство.

— Чи буде наслідком скасуванням ГК України ліквідація системи господарських судів?

— Жодним чином! Якщо провести аналіз, які норми застосовуються господарськими судами переважно, то відповідь буде однозначною: це передусім положення Цивільного кодексу й інші акти цивільного законодавства. Скасування ГК безумовно і очевидно стосується виключно питань матеріального права.

Ми однозначно розуміємо, що спеціалізовані комерційні суди існують у переважній більшості розвинутих країн світу. Вони є спеціалізованими судами, які вирішують певні категорії спорів між комерсантами. В цьому контексті потрібно, щоб ці суди розглядали спори за прискореними процедурами та з іншими особливостями.

В Україні судова система побудована за принципом спеціалізації, відповідно, існує чотири судові юрисдикції: цивільна, кримінальна, адміністративна та господарська. Тож існування або скасування Господарського кодексу України не може вплинути на те, чи має бути збережена в судовій системі України така судова спеціалізація. Саме в тому, що українська судова система побудована за принципом спеціалізації, і полягає підґрунтя існування господарських судів.

Безумовно, не можна сказати, що якщо немає Господарського кодексу, то й не буде господарських судів. Навпаки, міцна вільна економіка і демократична правова держава передбачають, що буде застосовуватися цивільне право, а не радянське господарське право.

(Бесіду вів Анатолій Гвоздецький, «Юридична практика»)