«Моральний аспект зараз навіть переважує фінансовий: для колег на війні важливо підтримувати зв’язок» — Олег Дерлюк, керуючий партнер Stron

Про досвід релокації офісу юридичної фірми, налаштування роботи під час війни, а також про волонтерство, матеріальну допомогу ЗСУ та важливість моральної підтримки воїнів «Юридичній практиці» розповів Олег Дерлюк, керуючий партнер Stron.

 

— Чи очікували, що буде настільки широкомасштабна війна?

— Я можу легко сказати, чи очікували ми широкомасштабної війни: так. А чи настільки широкомасштабної – це питання відкрите…

Я не експерт із військових питань і логістики, але розумію, що тримати війська в полі дорого і знижує їх боєздатність, до того ж є така пору року, коли можна наступати: достатньо твердий ґрунт для пересування важкої техніки. Тобто було розуміння, що або нападуть зараз, або їм доведеться чекати сухої землі декілька місяців.

Після того як визнали «Л/ДНР», було вже повне розуміння, що буде війна. Тобто розуміли, що буде широкомасштабна війна, але, як усі в світі, чекали чогось більш страшного в розумінні військової техніки, стратегії і тактики. Однак наша армія їх зупинила. Виявилося, що вони не страшні взагалі.

 

— Чи був розроблений план евакуації для компанії?

— Тут, на жаль, ми запізнились. Ми почали розробляти й організовувати, але так сталося, що це було в останні дні перед 24 лютого.

 

— Ваш ранок 24 лютого, як керівника компанії, як проходив?

— Зібрались всією компанією в офісі — це окрема будівля на Воздвиженці. Два дні були в підвалі, позакладали вікна мішками з піском… А потім всі разом поїхали.

 

— У вас був план, куди їхати, що робити?

— Ні, ми їхали навмання. Нині у Львівській області з чоловічою частиною компанії, жінки-колеги виїхали далі за кордон. Але зараз почався наш рух у зворотному напрямку: поступово повертаємось до Києва всі, хто був в Україні.

 

— До цього мали досвід релокації офісу?

— Так, звісно. Ми співпрацюємо з ІТ-компаніями, у них це популярна послуга. До того ж самі колись були підрозділом ІТ-компанії. Тож проблеми в тому, щоб організуватись і виїхати, у нас не було. Досвід у нас був, але цього разу просто не встигли зробити завчасно.

Ми надаємо клієнтам не тільки юридичні і бухгалтерські послуги, ми також розробляли для них плани щодо перевезення офісів та вивезення співробітників. Своїх не встигли перевезти завчасно на безпечну територію, на жаль.

 

— Керування офісом зі смартфону — це просто віддалена праця чи якась спеціальна програма?

— Немає і не буде такої програми, яка б задовольнила всі потреби. Тому наш досвід — це різні месенджери, залежно від того, який клієнту зручніший: Тelegram, Watsapp, Signal, а також більш захищені месенджери, але не такі популярні.

Тож у моєму випадку, коли мова йде про керування зі смартфону, то це месенджери, чати, голосові повідомлення, дзвінки, а e-mail — значно рідше. Електронні листи ще читаю, але вже не надсилаю, не так зручно.

Це не пов’язано з пандемією чи воєнним станом, я так почав працювати ще в 2016 році, коли був chef legal в ІТ-компанії і там була така корпоративна культура. Команда була розпорошена по різних куточках Європи, проте злагоджено працювали через Skype.

Звісно, коли почалась пандемія, ми цей досвід продовжили використовувати. Хоча ковід не лишив вибору для всіх інших — також довелось переходити на віддалену працю. А ми до звичного стилю роботу і не встигли повернутись — почалась війна. Тому в організації праці для нас нічого не змінилось, а пандемія ще й підготувала і протестила.

 

— Якщо повернутись до волонтерської роботи: що ваша фірма робить у цьому напрямі?

— У перші дні війни ми перерахували пів мільйона гривень на благодійність: 10 тисяч євро на спецрахунок Національного банку України, 5 тисяч євро — фонду «Повернись живим». Для знайомих і колег, які пішли в тероборону або на фронт, купили необхідні речі. Де було потрібно, додали грошей. Зараз для наших колег, які служать у Збройних силах України або ТрО, ми зберегли заробітну плату повністю, продовжуємо її платити.

 

— Це достойний вчинок!

— Дякую, для мене це зараз як забезпечення тилу. Для тих 5 підрозділів, які ми знаємо особисто, де служать наші друзі та колеги. Звісно, і цім підрозділам ми допомагаємо прямо. Ми купили тепловізори, коліматорні приціли, бронежилети.

Для цього ми і працюємо, щоб нашій армії було що захищати.

Загалом зараз на 1 мільйон гривень допомоги є, якщо рахувати разом з тією допомогою, що була в перші дні лютого.

 

— Якщо так спростити, це вже сума еквівалентна танку?

— Та ні, ще не танк. Десь як 6 автівок-позашляховиків для фронту є.

 

— В інформаційному просторі періодично виникає тема зловживань із допомогою для армії чи гуманітарною допомогою. Наскільки важливо для вас робити донати саме через перевірені організації або прямо?

— Через великі інституційні організації зараз не дуже хочеться робити пожертви. Серед великого обсягу надходжень звітність, яку вони публікують, — вона складна для того, щоб відстежити, що саме твої гроші пішли відповідно до цілі, на яку ти жертвував. У нас був випадок, коли колеги, які зараз служать, звертались до одного відомого фонду по допомогу і поки ми не довели, що теж донатили їм, допомогу колеги не отримували.

Наш висновок: допомагати якщо не особисто в руки бійцю, то тому підрозділу, де служить знайомий. Це якщо про впевненість у тому, що допомога пішла за адресою.

Водночас я розумію, що допомога особисто в руки бійцю непрактична з точки зору забезпечення великих систем. Тож є потреба в інституційному забезпеченні, а довіри нема. Чому її нема — бо є скандали і нема відповідальності.

Якщо б ми побачили, що скандали логічно завершуються розслідуванням, справедливим судом і ув’язненням (якщо є злочин)… Зараз воєнний час, потрібні відповідні методи.

 

— У перші дні війни було оголошення, що IT-спільнота України робить фонд для тих солдат рф, які здадуться в полон (можливо, разом із технікою). Ви щось знаєте про цю ініціативу? Чи знайшла вона себе у вигляді Закону України «Про встановлення винагород за добровільно передану Збройним силам України придатну для застосування бойову техніку держави-агресора»?

— Я не відстежував, якщо чесно, але і не було жодних новин про такі здачі. Можна зробити два висновки: або ініціатива взагалі не працює, або необхідна умова для роботи цієї програми — анонімність. Сподіваємося, що так чудово працює саме фактор анонімності.

 

— Ви говорили про ваших колег, які зараз служать. Як ви думаєте, після війни вони повернуться до мирного життя чи залишаться в армії?

— Річ у тім, що ці люди вже з військовим досвідом, вони вже раніше були в армії і потім обрали цивільну роботу. Наприклад, наш колега адвокат — військовий, я думаю, не буде служити в армії… Але ми ж не знаємо наперед, що буде в ЗСУ після війни, можливо, там буде чудове місце для роботи і кар’єри.

Хоча загалом наші колеги пішли зараз до армії не тому, що їм подобалася служба, а тому, що потрібно захищати Батьківщину.

 

— Яка ваша думка, чи реально побачити на лаві підсудних путіна і компанію?

— Чому ні? Звісно, такі питання постають раз на 50 років, у нас немає установленої процедури, процесуального кодексу. Я думаю, що таке питання буде вирішуватись через міжнародний правовий звичай, а відповідно, до нього буде підігнана нормативно-правова база. У нас є Нюрнберзький трибунал, Токійський трибунал, Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії, є визначення злочинів проти людства, зокрема щодо ПАР та апартеїду. Прокурор Нюрнберзького трибуналу, 101-річний Бенджамін Ференц, заявив, що путін має бути засуджений за злочини проти людства, які скоюють російські війська в Україні.

Також є Міжнародний кримінальний суд, його прокурор Карім Хан, коли приїжджав до України, теж побачив, що є злочини проти людства. Звісно, вони були.

 

— А якщо говорити про фізичну можливість посадити на лаву підсудних, а не засудження в рамках трибуналу?

— Посадити Гітлера нереально видавалося в умовному 1942 році, це була ідея, але без впевненості, що закінчиться саме так.

Якщо шанси керівника корелюються з військовими успіхами, то, думаю, вже недовго лишилось. Шкода лише, що стільки наших людей гине через нього.

 

— Повернімось до юридичної практики. Чи було таке, коли іноземці, просто щоб підтримати Україну, замовляли послуги у вас?

— Конкурентну перевагу нашу, яка полягає в тому, що ми з України, я ще не розглядав. (Сміється.) Ми у відкритих тендерах наразі не брали участі, тому не можу сказати саме про таку підтримку. Думаю, що у випадку фрилансерів, наприклад на upwork, така підтримка може бути.

Але загалом настрій у світі допомагати українцям є. Я це говорю з власного досвіду: коли почався широкомасштабний наступ росії, ми розіслали нашим партнерам листи з поясненням ситуації та посиланням на сторінку Національного банку України. Нам відповіло несподівано багато людей, навіть із Панами, Гонконгу.

Хоча згадав: більш ніж 2 місяці тому я продав послугу, спираючись на те, що нам потрібна робота, як нікому іншому.

 

— Чи змінилися запити клієнтів?

— Серед іноземних клієнтів — ні, у нас немає прив’язки до конкретної юрисдикції.

 

— Як ви думаєте, яка допомога найважливіша для наших воїнів?

— Відповідно до досвіду спілкування з нашими воїнами, їм важлива навіть не стільки та бронепластина, скільки сам факт того, що ними займаються, що вони не покинуті, не сам на сам із ворогом, що їх робота важлива (справді важлива!). Важливо, що є люди, які поважають їх внесок у майбутнє України і взагалі саме існування України. Зателефонувати, поговорити — це те, чому в мирному житті, може, й не так багато часу приділяєш, але зараз для колег на війні важливо підтримувати зв’язок.

Моральний аспект зараз навіть переважує фінансовий, бо у військових, які нині воюють, нормальне забезпечення.

 

— Чому Україна переможе?

— У ворога прогнила система, це набуло відображення в якості їхнього війська, в техніці та боєздатності загалом. Невмотивована і недієздатна армія — вона програє.

Тому організм, у якому серце б’ється і кров тече, переможе організм-зомбі.

 

— Коли закінчиться війна, що будете робити в цей день?

— Не саме в цей день, але ми домовилися зробити автопробіг: Чернігів (рідне місто дружини) — Харків (моє рідне місто), далі, можливо, Донецьк і Луганськ, Ялта…

 

(Бесіду вела Марина Бахолдіна, «Юридична практика»)

 

Від редакції: Захист України — спільна справа для всіх громадян. Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, чий приклад гідний наслідування, для висвітлення їх роботи в проєкті «Юристи і війна».