Видавництво 
Антикорупційна практика сьогодні демонструє неабияке пожвавлення: державні органи не втомлюються викривати корупціонерів, а суди – виносити відповідні вироки. Але що приховується за бурхливою діяльністю антикорупціонерів і чи саме цього від них очікують у суспільстві? Про це й не тільки ми поспілкувалися із Семеном Ханіним, адвокатом, керуючим партнером ЮК «Амбер», заслуженим юристом України, к.е.н.
— Останнім часом інформаційний простір сколихнули новини про численні затримання, арешти, повідомлення про підозри тощо українським посадовцям. Чим, на вашу думку, зумовлена така активність антикорупційних органів?
— Діяльність будь-якого правоохоронного органу має бути пов’язана із розкриттям злочинів. Тому якщо ми говоримо про їх активізацію, значить, відбувається щось не зовсім нормальне. Адже сплеску злочинності ми не спостерігаємо, і злочинів у практиці WCC стільки само, скільки було і раніше. Їх не може раптом стати більше. Відповідно, такі речі говорять про компанійщину. Тобто, умовно кажучи, приходить на керівну посаду нова людина або відбуваються певні події та потрібно дати якийсь результат. Наштампували справ, оголосили підозри – ідейно все це видається красивим, а те, що така діяльність не відповідає здоровому глузду, нікого вже не хвилює. Головне, що є картинка в медійному полі.
Ми, власне, вже зіткнулися з такими справами, і вони доволі низької якості. Без образ для наших антикорупціонерів, але їм сильно допомагає ВАКС. Там, де в будь-якому звичайному суді підозра була б скасована або був би виправдувальний вирок, ВАКС усіма силами витягує бік обвинувачення. Іноді це відбувається в рамках пристойності, а іноді – просто з доцільності. Потім ці вироки успішно скасовуються Верховним Судом. Це не має жодного стосунку до правосуддя. Бо можна ж узагалі повернутися до сталінських трійок, якщо правоохоронці когось беруть на хабарі і всім очевидно, що суд ухвалить обвинувальний вирок. Тоді й адвокати будуть зайвими.
Шановні антикорупціонери прийшли з думкою, що в них все відбуватиметься по-чесному і за буквою закону. Але ми ж розуміємо, що для реальних змін потрібні ресурси та час.
Нещодавно в нас була апеляція щодо продовження тримання під вартою. Складна справа, ми місяць готувалися, але колегія суду була в дорадчій кімнаті шість хвилин, а повний текст на 22 сторінках нам віддали за пів години після завершення засідання. Зрозуміло, що останній день тижня, люди поспішають, але вони вже втомилися грати в об’єктивність, яку спочатку оголосили.
Тому до нового сплеску активності в цілому ставлюся погано, попри нетерпимість до будь-якого виду злочинів. І залишаюся при своїй думці, яка в мене була й раніше: не можна одне зло замінювати на інше. Корупцію не можна замінювати на доцільність.
— Такий запобіжний захід, як інститут грошової застави, запроваджений в кримінальних провадженнях, сьогодні активно використовується. Водночас у багатьох випадках розмір такої застави просто захмарний. У чому полягають особливості таких кейсів?
— Є таке поняття, як дискреція, коли суддя на своє внутрішнє переконання визначає розмір застави. У нас у КПК написано, що цей розмір не може перевищувати певну суму, але у виняткових випадках сума може бути більшою. І зрозуміло, що у ВАКС майже кожен випадок винятковий. Так, у КПК складно прописати, що означає винятковий випадок, але запобіжний захід і застава не повинні бути непомірними. Якщо призначено тримання під вартою з альтернативою застави, то людина повинна мати можливість її внести. І тут виникає проста, не прописана в КПК, але логічна вимога: слідчий суддя чи суд, ухвалюючи таке рішення, має переконатися, що ця можливість в обвинуваченого або підозрюваного є.
Вони цього не роблять, а навпаки, з якоюсь садистською наполегливістю говорять речі, які з розумінням жодним чином не перетинаються. Наприклад, давайте обвинуваченому встановимо заставу в 5 млн доларів, бо він має будинок, який, на думку судді, стільки коштує. По-перше, у нас презумпція невинуватості, і людина в цьому будинку живе. По-друге, як можна будинок швидко перетворити на гроші? Можна було б сам будинок віддати у заставу, але законодавством цього не передбачено, мають бути лише гроші. Продати? Усі розуміють, наскільки цей процес тривалий, та й хто може запропонувати у короткий строк бажану суму. До того ж у людини можуть бути арештовані рахунки, а їй потрібні гроші тут і зараз.
Ба більше, в суму застави враховуються речі, які умовно неліквідні, а потім цей самий суддя накладає арешт на майно вже в іншому процесі. Це імітація правосуддя, адже не можна будувати брудними прийомами чисте майбутнє. Мають бути речі, які вкладаються в елементарну логіку, наприклад, з огляду на що суддя визначає суму застави.
А чи може суддя включити в суму застави можливе отримання неправомірної вигоди? У моєму розумінні, ні. Проте в нашій практиці така ухвала існує.
Наша юридична наука складна, але водночас дуже проста. Мені подобаються багато суддів Верховного Суду тим, що коли вони виступають, то примудряються викласти все послідовно та логічно. Немає відчуття, що чогось не розумієш у судовому рішенні.
І закони складаються, зважаючи на логіку. Але тут ми знову повертаємося до доцільності, яка перемагає здоровий глузд. Коли суму непомірної застави людина зрештою вносить, позичаючи кошти у друзів та родичів і вдаючись до кроків, на які можна піти лише за великої потреби, а прокурор чи суддя каже: ось бачите, людина внесла суму, а отже, ми вчинили правильно. Це явище, на жаль, набуло вже системного характеру.
Або ще така спроба усунути логіку як науку. Ми, наприклад, просимо знизити заставу, аргументуючи це тим, що людина все виконує, бере участь в усіх діях. Позиція сторони обвинувачення, з якою погоджуються судді: значить, сума застави, яка становить 10 мільйонів, і забезпечує її поведінку. Виходить замкнене коло. А сто мільйонів не забезпечували би поведінку? Яку суму не назви, виходить, що якщо людина не виконує покладені на неї зобов’язання, її слід взяти під варту, а якщо виконує, то виключно через заставу. Це вже не юридична наука, а гра, яка не має нічого спільного з правосуддям.
Коли чуєш від судді, що він не повинен пояснювати своє рішення та відповідати на кожен аргумент, а якщо з чимось не згоден, то є апеляція, будувати незалежну систему правосуддя дуже складно. Бо найважливіший критерій – це зрозумілість, адже як можна врахувати можливу неправомірну вигоду та відобразити це в рішенні? Це вже якісь незбагненні речі.
Прибрати дискрецію неможливо, тому що до кожної справи має бути індивідуальний підхід, її можна лише розумно використовувати. Без спроби зірвати оплески.
— Які клієнтські запити актуальні сьогодні?
— Безумовно, це пов’язано зі спеціалізацією, яка є в компанії, та відповідною клієнтурою. До нас сьогодні звертаються переважно у справах, пов’язаних з антикорупційною практикою, або щодо податкових спорів. Антикорупційних справ більше, тому що в антикорупціонерів війни немає. У них розслідуються справи, приймаються рішення, і клієнтів стає дедалі більше. Якоїсь радості з цього приводу не відчуваю, бо все це призводить до процесу заради процесу.
Але повернусь до моїх улюблених антикорупціонерів: я справді часом не розумію, що таке добре, а що погано. Один із шановних суддів ВАКС нещодавно розмістив пост, у якому згадав, як у день російського вторгнення суд проводив засідання. Мовляв, навколо паніка, йде війна, а вони в цей час борються з корупцією. Того дня, як і більшість українців, я вирішував зовсім інші питання, а людина боролася з корупцією.
— Нещодавно у Верховній Раді визнали незадовільною роботу Бюро економічної безпеки і створили ТСК з питань розслідування можливих фактів порушень законодавства посадовцями БЕБ. Чи виправдало відомство ваші особисті очікування? І про що свідчать такі кроки влади?
— Не можу бути в курсі всіх обставин, але скажу кілька слів на захист БЕБ. Пояснити це можна тим, що БЕБ випадково наступило на підприємство якогось депутата чи групи депутатів і, як то кажуть, імперія завдала удару у відповідь.
Верховна Рада дає оцінку роботі органу виконавчої влади. Яким чином? Якщо, наприклад, прокурору потрібно вивчити всі документи з однієї конкретної справи, в нього на це може піти купа часу.
А скільки справ у БЕБ? І які критерії оцінювання: кількість доведених до вироку справ чи кількість справ загалом? Не можу уявити, щоб американський Конгрес збирався, щоб оцінити роботу податкової служби. Зрозуміло, коли ухвалюються якісь управлінські рішення щодо керівників, але це не повинно відбуватися зненацька.
Функція народних депутатів – ухвалювати закони, а не оцінювати роботу. Адже можна голосуванням і вироки приймати. Це сягає вже абсурду. Багато юристів, наприклад, мають зауваження до КПК, як і сторони обвинувачення чи захисту. І вони завжди будуть, але ми маємо Верховну Раду, яка може вносити відповідні зміни. Проте там віддають перевагу голосуванню за недовіру державним посадовцям.
— Як діяльність антикорупційних органів вплинула на практику WCC після початку російської агресії?
— Справ суттєво побільшало. Суди мають надмірне навантаження. Чимало суддів, честь їм і хвала, пішли на фронт. Для решти суддів, відповідно, роботи додалося вдвічі або втричі. У мене чотири справи починають зливатися в один великий злочин, а щоб пам’ятати обставини 20 справ, які розглядає суддя, потрібно мати якісь фантастичні здібності. Люди втомлюються, це призводить до втрати якості роботи та, відповідно, перемоги доцільності над здоровим глуздом.
Це стосується і допустимості доказів. Мовляв, хоч доказ було отримано незаконно, але давайте його використовувати, адже йдеться про корупціонера. Потім це призводить до того, що правоохоронці ставлять жучки в ліжко або здійснюють провокацію злочину. Нам потрібно налагодити систему правосуддя так, щоб вона працювала, як швейцарський годинник. Інакше це перестає бути правосуддям.
І ще одна річ: ми караємо злочинців чи членів їхніх сімей теж? Людині можуть винести підозру, заарештувати рахунки, нерухомість тощо, а на те, що в неї є батьки, дружина, діти, ніхто не зважає. А як же їхні права? У таких ситуаціях складно бути в захваті від правосуддя.
— Як бізнес може почуватися більш захищеним в умовах, коли держава частіше демонструє батіг, ніж пряник?
— Бізнес завжди має розраховувати на пряник від держави. На жаль, ті, від кого це залежить, зараз зосереджені на війні, а ті, хто цим займається безпосередньо, відчувають безкарність.
Ми зараз живемо завдяки мужності кожної конкретної людини на фронті чи в тилу. Якщо бізнесмен не поїхав з країни, не вивів свій бізнес, він таким самий герой. Людина ризикує життям, але дає хліб насущний своїм працівникам, сплачує податки до бюджету, ще й допомагає фронту. І нам, юристам, також дає роботу, бо кому ми потрібні, якщо не матимемо клієнтів. А зараз із боку держави відбувається серія поголовних обшуків. Нещодавно ми були на обшуку: офісний центр у Києві, нічого незвичайного. Почали о 8-й ранку, наближається 22.00, ми говоримо, що о 23.00 комендантська година, давайте все опечатаємо і завтра зранку продовжимо. Але правоохоронці до нас не дослухалися, ми з клієнтом змушені були піти, залишивши їх у приміщенні.
Таку ситуацію, особливо у воєнний час, вважаю злочином! Тому що це підштовхує тих, хто не поїхав, зібрати речі та залишити країну. Так робити не можна, ми ж, навпаки, мали б згуртуватися! На жаль, це явище є дуже показовим.
— Війна, як ніколи, загострила попит громадян на справедливість. З огляду на це які перспективи має антикорупційна практика цього року?
— Тут усе дуже просто. Якщо брати антикорупцію, або щось зміниться на краще, хоча сподівань на це дуже мало, або практика помре. Буде ось як: людина отримує підозру і до запобіжного заходу сідає на велосипед і йде посилювати віденське крило. Бо, якщо в людини забрати надію на справедливість, результат зрозумілий. Це вбиває практику та нівелює адвокатську професію.
Є запит на справедливість, але під нею кожен розуміє своє. Суддя вважає справедливим покарати винного, ми зі свого боку розуміємо під справедливістю чітке дотримання законів та прав. Справедливість, як і правда, в кожного виходить своя. А запит загострився у всіх. Вироком цій системі є те, що люди перестали звертатися до адвокатів та обирають роль вигнанця. Людина готова ховатися, а не захищати себе, вважаючи, що вирок заздалегідь уже написано.
Нещодавно в одній справі заявили відвід судді, і суддя, який розглядав відвід, залишив його без розгляду. Це є нонсенсом! Він сам проаналізував текст нашого відведення, дійшовши висновку, що ми подібне колись робили. Тобто заглибився в інші справи, усе дослідив і зіставив? Виходить, що суддя вийшов за межі своїх повноважень і провів якісь розшукові дії. Чи є це тиском на адвокатуру? Клієнту потрібно показувати свою роботу, бо витрачаєш час на підготовку до відведення, ходиш на засідання. А клієнт може спитати, навіщо йому підписувати рахунок, якщо від адвоката нульова ефективність? Для кого тоді працювати?
Нам потрібно вирішити проблему з тиском на професію. З одного боку, процесуальними і не процесуальними способами нам не дають можливості нормально працювати ні в суді, ні під час тих самих обшуків, а з іншого – в суспільстві постійно підтримується думка, що адвоката можна прив’язувати до клієнта і з ним ототожнювати. Це можна почути не лише з вуст пересічних громадян, а й від юристів. Звісно, це теж переростає в проблему. Тиск на адвокатуру зрештою позначається на захисті законних інтересів та прав громадян. А там, де немає правосуддя, складно очікувати на побудову цивілізованого суспільства. Нам треба позбуватися подвійних стандартів. Але ми й надалі живемо і робимо свою справу.
(Бесіду вів Максим Сисоєнко, «Юридична практика»)
Завантажується ...
