Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду вказав, що факт визнання засудженим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого як обставину, що пом’якшує покарання.
Суть справи
Особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено виконання обов’язків, передбачених ст. 76 КК.
Апеляційний суд залишив вказане рішення без зміни.
У касаційній скарзі адвокат серед іншого вказав на те, що апеляційний суд під час призначення покарання не врахував низки обставин, що пом’якшують покарання, серед яких – щире каяття.
Касаційний кримінальний суд визнав необґрунтованими доводи захисника про неврахування судом щирого каяття як обставини, що пом’якшує покарання.
Доводи захисника щодо неврахування судом апеляційної інстанції пом’якшувальних обставин, серед яких він зазначає щире каяття, наявність на утриманні двох малолітніх дітей, офіційне працевлаштування, є необґрунтованими.
Зокрема, засуджений не сприяв розкриттю кримінального правопорушення, оскільки факт злочину було виявлено під час проведення обшуків автомобіля та самого засудженого, під час яких було отримано всі докази на підтвердження його вини, тобто жодних активних дій для розкриття злочину він не вчиняв.
Суд погоджується з відсутністю в діях засудженого активного сприяння розкриттю злочину, оскільки, окрім тієї інформації, яку було отримано під час проведення слідчих дій, засуджений не повідомив жодних інших відомостей.
Той факт, що засуджений визнав свою вину, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки.
Видавництво 
Завантажується ...
