ККС ВС нагадав підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за неправдиве повідомлення про замінування

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду пояснив підстави для настання кримінальної відповідальності за повідомлення неправдивої інформації про наявність на станціях метро вибухонебезпечних предметів. Про це повідомляє пресслужба ВС.

Суть справи

Як установили суди, влітку 2018 року чоловік двічі телефонував на номер 102 та повідомляв про підготовку вибуху на двох станціях столичного метро. Під час перевірки станцій метро вибухових пристроїв та вибухонебезпечних речовин слідчо-оперативна група не виявила, тобто повідомлення про підготовку вибуху були явно неправдиві.

Районний суд, з висновком якого погодився апеляційний, засудив особу за частиною 2 статті 259 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років.

Висновок ККС ВС (постанова від 16 лютого 2020 у справі № 755/13545/18)

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення касаційні скарги особи, засудженої до 6 років позбавлення волі за явно неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, вчинене повторно (ч. 2 ст. 259 КК України), і її захисника на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів.

Зокрема, касаційний суд визнав неспроможними наведені в касаційній скарзі доводи захисника про те, що дії особи мали правомірний характер, а повідомлення про наявність вибухонебезпечних предметів на станціях метро було виконанням громадського обов’язку.

Як зазначено в постанові ККС ВС, не заслуговують на увагу посилання сторони захисту на те, що в діях засудженого відсутня суб’єктивна сторона інкримінованого злочину. Так, за фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, чоловік, усвідомлюючи, що інформація, яку він поширює, не відповідає дійсності, а також те, що його повідомлення може:

• створити обстановку страху в населення,
• порушити громадську безпеку,
• відволікти певні служби від виконання їхніх обов’язків,

повідомив на спецлінію «102» чергової частини неправдиву інформацію про наявність на станціях метро вибухонебезпечних предметів.

Наведені обставини свідчать про те, що він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав і бажав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді шкоди громадській безпеці, що фактично настали. Чоловік діяв повторно, оскільки вже вчиняв злочин, передбачений ч. 2 ст. 259 КК України, з прямим умислом, і в його діях наявний склад цього злочину.

Доводи засудженого про однобічність судового розгляду та перекваліфікацію його дій із ч. 2 ст. 259 КК України на ст. 39 КК України (крайня необхідність) є необґрунтованими, оскільки суд перевірив усі докази, які надали сторони, провів повно та всебічно судове слідство, під час якого правильно встановив фактичні обставини та зіставив докази, які в сукупності дали можливість підтвердити наявність у діях особи складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 259 КК України. Утім, окрім посилання на ст. 39 КК України, засуджений жодним чином не аргументував свою позицію та не зазначив, які його дії свідчать про крайню необхідність.

Доводи захисника про закриття кримінального провадження стосовно його підзахисного також є безпідставними, оскільки матеріали кримінального провадження містять достатньо доказів, які безпосередньо вказують на причетність особи до вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення, а припущення захисника про ймовірність наявності вибухонебезпечних предметів на станції метро нічим не підтверджуються.