ККС ВС нагадав, які ознаки свідчать про формальний розгляд справи судом

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду вказав, що свідчить про формальний розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Суть справи

Районний суд засудив особу до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 9 років за ч. 1 ст. 115 ККУ.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК засудженому в строк покарання зараховано строк попереднього ув’язнення період з 3 лютого 2018 року до 4 листопада 2019 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі.

Апеляційний суд залишив указане рішення без змін.

У касаційній скарзі засуджений та його захисник стверджували, що апеляційний суд усупереч вимогам статті 404 КПК не здійснив повторної перевірки доказів обвинувачення щодо правильності кваліфікації дій особи та безпідставно відмовив у задоволенні апеляційних скарг сторони захисту без наведення мотивів прийнятого рішення.

Висновок ККС ВС (постанова від 13 квітня 2021 року у справі № 752/6631/18-к)

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду частково задовольнив касаційні скарги особи та її захисника, оскільки дійшов висновку, що апеляційний суд формально розглянув кримінальне провадження щодо особи, порушивши гарантоване право на об’єктивний і неупереджений розгляд справи в апеляційному суді:

1. апеляційний суд належним чином не перевірив доводів засудженого та його захисника, що формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним і встановлене самим судом, не відповідає обвинуваченню, викладеному органом досудового розслідування в обвинувальному акті, ні за мотивом, ні за способом вчинення злочину;
2. суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи засудженого про застосування до нього незаконних методів ведення досудового розслідування без проведення належної перевірки таких доводів шляхом ініціювання здійснення офіційного розслідування уповноваженим органом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження загалом.

Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень гарантованих статтями 27, 28 Конституції України прав людини є обов’язковим, чого не дотримав суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження.

Перевірка доводів засудженого щодо незаконних методів ведення слідства має суттєве значення, і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим.

Однак апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційні скарги особи та її захисника, формально зазначив у своєму рішенні, що суд першої інстанції правильно спростував доводи засудженого про застосування недозволених методів досудового розслідування, оскільки показань, у яких особа визнає себе винною у вбивстві, наданих нею під тиском, суд першої інстанції не досліджував і, приймаючи рішення, до уваги не брав.

Водночас варто звернути увагу, що в апеляційній скарзі засудженого йшлося про застосування до нього фізичного насилля під час досудового розслідування, щодо якого він звертався із заявою до уповноваженого органу для проведення офіційного розслідування, результатів якого він так і не отримав. Водночас засуджений просив апеляційний суд вжити заходів щодо проведення перевірки застосування до нього незаконних дій працівниками правоохоронних органів, які на досудовому слідстві змусили його зізнатися у вчиненні вбивства шляхом його побиття та катування.

Отже, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи засудженого про застосування щодо нього незаконних методів ведення досудового розслідування та за відсутності проведення належної перевірки таких доводів шляхом ініціювання офіційного розслідування необґрунтовано зазначив про їх безпідставність.

Крім того, порушуючи ст. 419 КПК України, апеляційний суд не перевірив доводів сторони захисту в частині доведеності винуватості особи належними та допустимими доказами в контексті дотримання права на захист засудженого, а саме обов’язкової участі захисника під час проведення з ним слідчих дій.